❦
Понеділок, 26 червня 1876
Після кожного уроку співу мені стає краще. Але два роки! Два роки спокійного життя минають, як два дні, — але два роки такого життя, як моє!Lundi 26 juin 1876 Après chaque leçon de chant, je me sens mieux. Mais deux ans ! Deux ans d’une vie calme se passent comme deux jours, mais deux ans d’une vie comme la mienne !
Креші передав мені привіти «від пана Еміля». Нещодавно Ґалула, зустрівши маму, сказав їй, що вони всі знають, який у мене голос, і в який день я взяла перший урок, і так далі.
Cresci m’a apporté les compliments de « M. Émile ». L’autre jour Galula ayant rencontré maman lui dit qu’ils savaient tous quelle voix j’avais et quel jour j’ai pris la première leçon etc. etc.
Так, якщо мій голос розвиватиметься природним шляхом... Слухайте: є дні, коли мені здається, що я про нього не можу сказати достатньо доброго, — а є інші, коли здається, що я взагалі нічого не сказала.
Oui, si ma voix suit son cours naturel... tenez il y a des jours où il me semble que je n’en dis jamais trop de bien, tandis que d’autres où il me semble que je n’en ai pas dit du tout.
Який дощ! Можна подумати, що жовтень. Гримить, і небо повне блискавок — а я, ледача істота, — дивлюся на себе у дзеркало, поки пишу. Немає нічого кращого, як сукня Беатріче1 з відкритою шиєю, без прикрас, з оголеною потилицею. Найменший рух шиї такий граціозний; в ній ти зовсім інша, ніж у цих сукнях, з їхніми зборками, оборками, оздобами. Боткін крадькома говорив мені про мою шию, — і справді: для художника ці світлі й ніжні тони — рідкісна знахідка.
Quelle pluie ! On se croirait au mois d’octobre. Il tonne et le ciel est plein d’éclairs et - oisive créature que je suis ! - je me mire tout en écrivant. Il n’y a rien comme une robe de Béatrice avec le cou dégagé, sans ornements, la nuque découverte. Les moindres mouvements du cou sont si gracieux, on est tout autre qu’avec ces robes, ces nichés, ces garnitures. Botkin m’a sournoisement parlé de mon cou, c’est vrai, pour un peintre ces teintes claires et douces sont une trouvaille rare.
Мої матері приносять мені партитуру Руї Бласа2, яку я прошу з учорашнього дня; поки я читаю з аркуша велику арію другого акту — вони просять у мене дозволу поїхати до Монако. Ну й комедія. Я роблю невдоволений вигляд, але мама дістає цей дозвіл, посилаючись на майбутній відʼїзд тітки зі мною: «Це буде останній раз».
Mes mères m’apportent la partition de Ruy Blas que je demande depuis hier et pendant que je déchiffre le grand air du second acte, elles me demandent la permission d’aller à Monaco. C’est impayable. Je fais des mines mécontentes mais maman obtient cette permission en alléguant le départ prochain de ma tante avec moi : « Ce sera la dernière fois. »
Я ще деякий час співала сама, потім з Коліньйон, що мені акомпанувала, потім читала, потім більше не знала, що робити. Дощ перестав і зʼявилося сонце; я відчинила всі вікна, і жінки з rue de France виглянули зі своїх вікон і крамниць, усміхаючись до мене й показуючи всіх своїх немовлят, примушуючи їх посилати мені повітряні поцілунки. Зворушлива популярність!
Je chantai encore quelque temps seule, puis avec Collignon qui m’accompagnait, puis j’ai lu, puis je n’ai plus su que faire et la pluie ayant cessé et le soleil s’étant montré, j’ouvris toutes les fénêtres, les femmes de la rue de France sortirent de leurs fenêtres, et de leurs boutiques me souriant et me montrant tous les bébés qu’elles ont, leur faisant envoyer des baisers à mon adresse. Touchante popularité !
Подзвонили у ворота в стіні: листоноша — ще одне пʼятирічне знайомство. — Є лист для вас, мадемуазель, з Риму. — Ах! Невже! — Мадам... мама зустріла мене і сказала передати його вам. — Давайте, давайте, дзвоніть у двері будинку, ще, голосніше, дзвоніть!
On sonna à la porte du mur : le facteur, encore une connaissance de cinq ans : - Il y a une lettre pour vous, Mademoiselle, de Rome. - Ah ! Bah ! - Madame... maman m’a rencontré et m’a dit de vous la donner à vous. - Donnez, donnez, sonnez à la porte de la maison, encore, plus fort, sonnez !
Я стрибнула на сходи назустріч чоловікові, який подав мені з усмішкою листа і «Фігаро»3. — Діна, мадемуазель Коліньйон, лист! — вигукнула я, вся в захваті. — Цей проклятий генерал, як він вміє передбачати! — Рим, з Риму, — кричала Діна. — Дивимось! — Ах, ні, спочатку зачекайте, поки я сама прочитаю, — генерал передбачив мені якусь неприємність.
Je bondis sur l’escalier à la rencontre de l’homme qui me tendit en souriant la lettre et Le Figaro. - Dina, Mademoiselle Collignon, une lettre, m’écriai-je toute contente, ce maudit général, comme il prédit ! - Rome, de Rome, criait Dina, voyons ! - Ah ! non, attendez d’abord que j’en prenne connaissance, le général m’a prédit un désagrément.
— І я за тобою! — вигукнула Діна, кидаючись за мною аж до мого туалетного кабінету (справжнього будуару), де я сіла перед столом, що тимчасово править мені за письмовий стіл — задихана, з тремтячими руками й червоними щоками. Я боялася якогось нового жаху, а передбачення генерала було ще зовсім свіже. — Давай, читай, читай, — казала Діна, вся пожвавлена й цікава. — Я не читатиму при тобі! — вигукнула я, щоб додати собі сміливості.
— Et je te suis ! s’écria Dina en me poursuivant jusqu’à mon cabinet de toilette (qui est un vrai boudoir) où je m’assis devant la table qui me sert provisoirement de bureau, hors d’haleine, les mains tremblantes et les joues rouges. J’avais peur de quelque nouvelle horreur et la prédiction du général était encore toute récente. - Voyons, lis, lis, disait Dina tout animée et curieuse. - Je ne lirai pas devant toi ! m’écriai-je, pour me donner du courage.
Але, оскільки вона лишилася, я читала при ній тихенько. Я боялася, що це якась образа — яка саме, не могла уявити, але боялася, розриваючи конверт. Папір маленького формату збільшив мою тривогу; невідомо чому, заспокоїлася я тільки прочитавши. Цей лист акуратно прикріплений до одного з аркушів сьогоднішнього щоденника тонкою шпилькою — як і всі інші цікаві листи.
Mais, comme elle resta, je lus devant elle tout bas. J’avais craint que ce fût quelque insulte, je ne pouvais m’imaginer laquelle mais je craignais tout en déchirant l’enveloppe. Un papier de petit format augmenta mon inquiétude, on ne sait pourquoi je ne fus rassurée qu’après avoir lu. Cette lettre est dûment attachée à une des feuilles du journal d’aujourd’hui, avec une épingle mince, comme toutes les autres lettres présentant de l’intérêt.
Я була така радісна й така розлючена й така схвильована, що кинулася до кімнати Діни з криком: — Мадемуазель Коліньйон, мадемуазель Коліньйон, ходіть, я мщуся цій каналії, показуючи його листа всім! Ах! Він думає, що я роблю з цього таємницю! Робила б, якби це хтось інший, — але цим я не дорожу! Тримайте, дивіться, читайте, — мені байдуже! — Марі, Марі, це недобре, — сказала Коліньйон. — Ще б пак!4
Je fus si contente et si en colère et si émue que je bondis vers la chambre de Dina en criant : - Mademoiselle Collignon, Mademoiselle Collignon, venez, je me venge de cette canaille en montrant sa lettre à tous ! Ah ! il croit que je fais du mystère ! J’en ferais si c’était un autre, mais je ne tiens pas à celui-ci ! Tenez, regardez, lisez, je m’en moque ! - Marie, Marie, ce n’est pas bien, dit Collignon. - E altro !
— Але що він каже, — питала Діна. Але, коли дійшло до читання вголос, я виявилася надто схвильованою, надто тремтячою. — Нічого, — кажу я. — О! Але ти кричиш і потім кажеш: нічого! — Чи треба було писати листа, щоб сказати мені оце, — говорила я ніби до себе, — справді я завжди вважала цього хлопця трохи навіженим, він і справді такий. — Читай, Марі. — Ну ж бо, Марі, читайте.
— Mais qu’est-ce qu’il dit, demandait Dina. Mais au moment de lire tout haut je me trouvai trop émue, trop tremblante. - Rien, dis-je. - Oh ! mais tu cries et puis tu dis : rien ! - Fallait-il écrire une lettre pour me dire cela, disais-je comme à moi-même, en vérité j’ai toujours cru ce garçon un peu fou, il l’est vraiment. - Lis, Marie. - Voyons, Marie, lisez.
І я прочитала таке — тільки, записуючи тут, я перекладаю, оскільки оригінал прикріплений там:5
Et je lus ce qui suit, seulement, pour écrire ici, je traduis, puisque l’original est attaché là :
Примітка упорядників
ЛИСТ ІТАЛІЙСЬКОЮ, ПРИКОЛОТИЙ ДО ЗОШИТА
LETTRE EN ITALIEN ÉPINGLÉE AU CAHIER
Переписаний лист · Lettre de Pietro Antonelli à Marie, 23 juin 1876, traduite de lʼitalien par Marie«Я переживаю одну з тих фатальних для мене хвилин, під час яких не можу перемогти себе і змушений сказати вам: я вас кохаю, і мені потрібна розрада — хоч одне ваше слово; хоча б у листі. Пʼєтро P.S. Ви пробачите мені таку сміливість? Сподіваюся».
« Je me trouve dans un de ces moments si fatals pour moi, pendant lesquels je ne puis me vaincre moi-même et suis obligé de vous dire : je vous aime et j’ai besoin du soulagement d’une parole de vous ; ne fut-ce que par écrit. Pietro P.S. : Me pardonnez-vous une telle hardiesse ? Je l’espère. »
Принаймні лист зі смаком і не схожий на солодощі Брускетті. — Бідний хлопець! — вигукнула Коліньйон. — О Пʼєтро, — сказала Діна. — О негіднику!6 — вигукнула я, зачарована, захоплена, пʼяна від радості.
Au moins la lettre est de bon goût et ne ressemble pas aux sucreries de Bruschetti. - Pauvre garçon ! s’écria Collignon. - 0 Pietro, dit Dina. - O canaglia ! m’écriai-je, enchantée, ravie, enivrée.
— Але, — продовжувала я, — якщо він думає, що я йому напишу! Ах, авжеж! Щоб давати документи проти мене цим проклятим священикам! Цим каналіям! — Марі, ви чините недобре; ви, мабуть, заохочували цього бідного чоловіка — це погано; не слід жартувати з щирою прихильністю, вона така рідкісна, така дорогоцінна; до того ж це небезпечно: можна, сміючись, зробити людей надзвичайно нещасними! — Мадемуазель Коліньйон, якби я дослухалася до ваших порад щодо моїх залицяльників, я мала б або вічно лишатися самою й нудьгувати, або любити всіх підряд.
— Mais continuai-je, s’il croit que je vais lui écrire ! Ah ! bien oui ! Pour donner des documents contre moi et ces maudits prêtres ! A ces canailles ! - Marie, vous ne faites pas bien, vous avez sans doute encouragé ce pauvre homme, c’est mal, on ne doit pas plaisanter avec la vraie affection, c’est si rare, si précieux et puis c’est dangereux, tout en riant vous pouvez rendre les gens excessivement malheureux ! - Mademoiselle Collignon, si je suivais vos conseils concernant mes amoureux je devrais ou rester toujours seule à m’ennuyer ou aimer tout le monde.
До того ж я в захваті від цього листа, — ходімо, ви мені акомпануватимете. «Руї Блас» — це опера Антонеллі; заспіваємо її, поки я його люблю, — бо завтра, може, я полюблю Одіффре і захочу співати «Міньйон». Від учора мене якось дивно тягне до Одіффре. — Яка навіжена! — вигукнули Коліньйон і Діна.
D’ailleurs je suis enchantée de cette lettre, allons, vous m’accompagnerez. Ruy Blas, c’est l’opéra d’Antonelli, chantons-le pendant que je l’aime, car demain peut-être j’aimerai Audiffret et je voudrai chanter Mignon. Depuis hier j’ai une étrange fantaisie pour Audiffret. - Quelle folle ! firent Collignon et Dina.
Я поспівала, потім піднялася до себе, і тоді зі мною сталося щось неописуване: кожне слово цього листа було як гострий і чудесний удар, що вражав мене в серце і змушував відлунювати від насолоди всі струни мого єства.
Je chantai, puis je remontai chez moi et alors il se passa en moi quelque chose d’indescriptible, chaque mot de cette lettre était comme un coup aigu et délicieux, qui me frappait au cœur et faisait résonner de délice toutes les fibres de mon être.
Що відповісти йому? Він мене любить, він нещасний! Але насамперед виконаємо обіцянку генералові й надішлемо йому листа такого змісту: «Генерале! Сенсаційний лист прийшов. Schreck7 справдився. Хай живе чарівник! Дякую».
Que lui répondre ? Il m’aime, il est malheureux ! Mais, d’abord, remplissons la promesse envers le général et envoyons-lui une lettre ainsi conçue : « Général ! La lettre à sensation est arrivée. Le schreck est produit. Vive le sorcier ! Merci. »
Примітка упорядників
[примітка]
[annotation]
на полях · Annotation de Marie
Та це ж бойовий наказ!
Mais c’est un ordre du jour cela !
Я відповім Антонеллі цими простими словами: ви нікчема! Ні. Я думала про це аж до вечері.
Je lui répondrai, à Antonelli, ces simples mots : Vous êtes un misérable ! Non. J’y ai pensé jusqu’au dîner.
— Я знайшла відповідь, — кажу я. — На що? — спитав дідусь. — На листа Антонеллі. — Він тобі пише? — Так. — Ах! Ах! Він пише тобі.
— J’ai trouvé la réponse, dis-je. - A quoi ? demanda grand-papa. - A la lettre d’Antonelli. - Il t’écrit ? - Oui. - Ah ! ah !, il t’écrit à toi.
— Так, і я знайшла відповідь: Nihil.8 (Здається, це слово пишеться «ніхіль»). Нічогісінько.
— Oui, et j’ai trouvé la réponse : Nihil. (Je crois que ce mot s’écrit nighil). Rien du tout.
— Так, — кажу я, — не треба нічого відповідати, ти не повинна писати. До того ж це тільки додасть тобі ціни: люблять більше те, що недосяжне, — вір мені.
— Oui, dis-je, il ne faut rien répondre, tu ne dois pas écrire. D’ailleurs cela ne fera qu’ajouter de la valeur à ta personne, on aime mieux ce qui est inaccessible, crois-moi.
— Дідусю! Дідусю! — вигукнула я, вирячивши очі. — Я думала, що ви дурень, — а виявляється, ви розумний! Та у вас дуже багато розуму, дідусю! Бідний старий буркнув для годиться, але був явно задоволений грубуватими лестощами.
— Grand-papa ! Grand-papa ! m’écriai-je en ouvrant de grands yeux, je vous croyais bête et voilà que je découvre que vous avez de l’esprit ! Mais c’est que vous avez beaucoup d’esprit, grand-papa ! Le pauvre vieillard gronda pour la forme, mais fut visiblement satisfait de la rude flatterie.
Ось і добре, — не відповім йому. Не тому, що боюся скомпрометувати себе: завжди можна написати... навіть друкованими літерами; але не напишу, бо він мене вже стільки намучив, що тепер я трохи помучу його. Зрештою, це може бути пастка, парі з Торлонією: він, мабуть, заклався, що отримає від мене листа. Тьху!
C’est cela, je ne lui répondrai pas, ce n’est pas que je craigne de me compromettre, il y a toujours moyen d’écrire... en lettres d’imprimerie même, mais je ne lui écrirai pas parce qu’il m’a assez tourmentée pour que je le tourmente un peu. Après tout, ce peut être un piège, un pari avec Torlonia : il aura parié de recevoir une lettre de moi. Fi !
Я не розумію цього чоловіка. Я дозволила йому писати мені, я просила його; було умовлено, що він писатиме мені щодня — щось на кшталт щоденника свого життя; було також умовлено, що хоч би що сталося, я не напишу йому жодного слова. А він просить вибачення за сміливість написати мені і просить мене написати!
Je ne comprends pas cet homme. Je lui ai permis de m’écrire, je l’en ai prié, il était convenu qu’il m’écrirait tous les jours, une espèce de journal de sa vie, il était en outre convenu que, quoiqu’il arrive, je ne lui écrirais pas un mot. Et voilà qu’il me demande si je lui pardonnerai la hardiesse qu’il a prise de m’écrire et qu’il me prie de lui écrire !
Пастка чи правда — я не відповім. Я цілком маю право ображатися; до того ж я вже можу бути в дорозі. Це буде аванс із суми мук, що я йому заборгувала. Що ж! Ось уже мій геній докоряє мені за цю злобу. Чи це взагалі злоба? Чи він справді мене любить, чи дорожить мною? Байдуже — мовчімо.
Piège ou vérité, je ne répondrai pas. J’ai bien le droit d’être blessée, d’ailleurs je puis être partie déjà. Ce sera un acompte de la somme de tourments que je lui dois. Bon ! voilà que mon génie me reproche cette méchanceté. En est-ce seulement une ? M’aime-t-il vraiment, tient-il à moi ? N’importe, taisons-nous.
— Якщо він тебе справді любить, — сказав дідусь, — якщо він справді зацікавлений, — його не відштовхне ця маленька суворість, він тільки полюбить тебе більше і зуміє знайти, де ти. Не бійся й покладайся на мій досвід. Перешкоди розпалюють. Суворість, недосяжність — примушують поважати, любити й бажати.
— S’il t’aime vraiment, dit grand-papa, s’il est vraiment intéressé, il ne sera pas rebuté par cette petite rudesse, il ne t’en aimera que plus, il saura bien où te trouver. Ne crains rien et crois à mon expérience. Les difficultés excitent. La sévérité, l’inaccessibilité, font respecter, aimer et désirer.
— Дідусю, ви говорите, як ангел; я вашої думки, краще сама б не сказала. Однак мені треба записати слова дідуся, перечитувати їх і згадувати щохвилини, — а також памʼятати те, що я сама казала на цю тему в Римі (приїхавши), — щоб утриматися в цих добрих настроях; бо я хитаюся, мені жаль його, я почуваюся поблажливою. Він нещасний. Прокляте серце, проклята слабкість!
— Grand-papa, vous parlez comme un ange, je suis de votre avis, je n’aurais pas mieux dit moi-même. C’est égal, j’ai besoin d’écrire ces paroles de grand-papa, de les relire et de me les rappeler à chaque instant et aussi de me souvenir de ce que j’ai dit moi-même sur ce sujet à Rome (en arrivant) pour me maintenir dans ces bonnes dispositions, car je chancelle, je plains, je me sens indulgente. Il est malheureux. Fichu cœur, fichue faiblesse !
Почувши, що мої повертаються, я пішла повечеряти з ними в павільйоні й показати їм листа. Валіцький сміється і плескає в долоні, як дитина. Тітка стримує усмішки за пихатим виглядом; мама усміхається відкрито. Сміються, тішаться, будують плани. Валіцький хоче відповісти йому завтра на суботнього листа. Я йому це забороняю. — А чому? Я повторила слова дідуся.
Entendant rentrer les miens, j’allai partager leur souper au pavillon et leur communiquer la lettre. Walitsky rit et bat des mains comme un enfant. Ma tante retient ses sourires sous des airs hautains, maman sourit à découvert. On rit, on est content, on fait des plans. Walitsky veut lui répondre demain à la lettre de samedi. Je le lui défends. - Et pourquoi ? Je répétai les paroles de papa.
— Дурниці, — відповіли мені, — бо Валіцький має право писати кому хоче. — Але, — перервала тітка, — ви кажете, що про нас написали негідні речі; то чому ж нічого такого не наговорили Льобеке, чия тітка провела зиму в Ніцці й бувала в цьому товаристві? — Це просто, — сказав Валіцький, повертаючись до Пʼєтро, — це просто батьки не дають йому грошей; він не може приїхати до Ніцци зі ста франками.
— Ce sont des bêtises, me répondit-on, car Walitsky a le droit d’écrire à qui il veut. - Mais, interrompit ma tante, vous dites que l’on a écrit des vilenies sur notre compte, comment se fait-il donc qu’on n’en ait pas dites à Lôbecke dont la tante a passé l’hiver à Nice et a fréquenté tout ce monde ? - C’est tout simplement, dit Walitsky, parlant de nouveau de Pietro, c’est tout simplement les parents qui ne lui donnent pas d’argent, il ne peut donc pas venir à Nice avec cent francs.
— Ні, послухайте ж, — я не розумію цієї істоти: я дозволяю їй писати мені — а вона навіть не скористалася цим дозволом, і тепер вибачається за сміливість! — Але ж, — заперечив Валіцький, — він і сам збирався приїхати, він мені про це пише; бідний хлопець! — він хотів приїхати, не його вина, що не може! — Бідний Пʼєтро! — Бідний Антонеллі! — Ну-ну, жалійте його! Ви всі в нього закохані. — Звісно ж, я його люблю, — сказав Валіцький.
— Non, écoutez donc, je ne comprends pas cette créature, je lui permets de m’écrire, il n’use seulement pas de la permission et à présent il s’excuse sur cette hardiesse ! - Mais, reprit Walitsky puisqu’il comptait venir lui-même, il me l’écrit, pauvre garçon ! il voulait venir, ce n’est pas sa faute s’il ne peut pas ! - Pauvre Pietro ! - Pauvre Antonelli ! - Allez, allez, plaignez-le ! vous êtes tous amoureux de lui. - Sans doute, je l’aime dit Walitsky.
Зрештою жартують на всі лади на ту саму тему; але я їм кажу, що хочу вийти заміж, щоб мати скакових коней, коштовності, палаци, наробити пекельного галасу — а зовсім не для того, щоб воркувати про досконале кохання з якоюсь твариною. — Знайте, — кажу я нарешті, — що кохання дістається даром; нам за нього іноді навіть платять, тоді як... До того ж, — продовжую я, — я не вийду заміж, бо хочу стати співачкою. І ось вони всі налякані цією новою думкою.
Enfin on plaisante de toutes les façons sur le même thème mais je leur dis que je veux me marier pour avoir des chevaux de courses, des bijoux, des palais, faire un tapage du diable et non point pour filer le parfait amour avec un animal quelconque. - Sachez, dis-je enfin, que l’amour se trouve pour rien, on nous le paye même quelquefois, tandis que... D’ailleurs, continuai-je, je ne me marierai pas puisque je veux devenir chanteuse. Et les voilà tous effrayés de cette nouvelle idée.
— Валіцький, мій друже, не пишіть щеняткові9 з Рима. — Я йому напишу, що відʼїжджаю за тиждень; він зрозуміє — я даю йому, отже, тиждень. — Ах! — вигукнула я, — якби він міг приїхати, коли мене вже тут не буде! — Ось твій характер — завжди жарти.
— Walitsky, mon ami, n’écrivez pas au chtchenock de Rome. - Je lui écrirai que je pars dans une semaine, il comprendra, je lui donne donc une semaine. - Ah ! m’écriai-je, s’il pouvait arriver quand je n’y serai plus ! - Voilà ton caractère, toujours des farces.
— Мадам, послухайте, що сказав Публій Сір10 у давнину: «Закоханий — як смолоскип: що більше ним махати, то дужче він горить». І Ларошфуко11 в новітні часи: «Розлука послаблює пристрасті посередні й посилює великі — так само як вітер гасить свічки й роздмухує вогонь». Я не допускаю, щоб до мене мали пристрасті посередні; що ж до великих — посилаюся на обох мудреців, яких щойно навела. До того ж мені завжди приємно когось мучити.
— Madame, écoutez ce qu’a dit Publius Syrus dans l’Anti-quité : « L’amant est un comme un flambeau, plus on l’agite, plus il brûle. » Et La Rochefoucauld dans les temps modernes : « L’absence diminue les passions médiocres et augmente les grandes, comme le vent éteint les bougies et allume le feu . » Or je n’admets pas qu’on ait pour moi des passions médiocres, quant aux grandes je m’en rapporte aux deux sages que je viens de citer. D’ailleurs je suis toujours contente de tourmenter quelqu’un.
Примітки
Сукня в стилі, навіяному Беатріче Данте та прерафаелітським живописом: вільна, струмлива, з низьким або відкритим вирізом, на противагу тісно скроєним модам того часу. ↩
Ruy Blas — опера Філіппо Маркетті (1869) за пʼєсою Віктора Гюго. Марі повʼязує цю оперу з Пʼєтро Антонеллі. ↩
Фр.: Le Figaro — назва французької газети (усталена українська форма — «Фігаро»). ↩
В оригіналі італійською: «E altro !». Розмовний вигук («Ще б пак!», «І не тільки!»). ↩
Оригінал листа Пʼєтро, написаний італійською, Марі приколола просто до зошита щоденника. ↩
В оригіналі італійською: «O canaglia !» (лайливий вигук). ↩
Нім.: Schreck («переляк, потрясіння») — слово з листа Біховця (див. запис від 24 червня), яке генерал підхоплює в телеграмі як умовний знак; тому воно лишається німецьким, курсивом. ↩
Лат.: Nihil — «нічого». Марі обговорює правопис самого слова, тому воно лишається латинським, курсивом (вона пише «nighil»). ↩
В оригіналі російською (французькою транскрипцією): «chtchenock» — «щеня»; пестливе зменшувальне, яким у домі називали Пʼєтро. ↩
Публій Сір (I ст. до н. е.) — римський автор моральних сентенцій. Марі рясно цитувала його в записі від 18–19 червня. ↩
Франсуа де Ларошфуко (1613–1680), «Максими», № 276. ↩