❦
Четвер, 22 червня 1876
Цікаво, чи тітка розповіла мамі про мою вчорашню вихватку.Jeudi 22 juin 1876
Щоразу я думаю, що з цим покінчено і я більше не думатиму, — і думаю, думаю про цей проклятий скандал!
Chaque fois je crois que c’est fini et que je ne vais plus y penser, et j’y pense toujours, à ce maudit scandale !
Я з живим інтересом читаю один англійський роман: Mademoiselle Mari1. Дія відбувається в 46-му році, йдеться про Пія IX, який ще не був папою, і про політику. А любовна історія починається точнісінько як моя. Театр і погляди молодого графа, небожа монсеньйора, якого ніколи не бачать удень, так що його приймають за міраж. Тільки героїня інша: бідна сирітка шістнадцяти років, яка помирала з голоду зі своїм хворим братом, поки її не прийняла до себе багата англійська вдова. На мене вона схожа лише голосом і бажанням стати співачкою. У цій книжці йдеться про Рим, про його вілли, про кампанью2... і серце моє бʼється, я підводжуся схвильована і вигукую, що немає нічого величнішого, нічого поетичнішого у своїй дивності, нічого розкішнішого, ніж Рим.
Je suis vivement intéressée par la lecture d’un roman anglais : Mademoiselle Mari. Cela se passe en 46, on parle de Pie IX, qui n’était pas encore pape, et de politique. Quant à l’histoire amoureuse, elle commence exactement comme la mienne. Le théâtre et les regardations d’un jeune comte, neveu d’un monsignor, qu’on ne voit jamais le jour de sorte qu’on le prend pour un mirage. Seulement l’héroïne est différente, c’est une pauvre orpheline de seize ans qui mourait de faim avec son frère infirme quand elle a été recueillie par une riche veuve anglaise. Elle ne me ressemble que par sa voix, et son désir de devenir cantatrice. Dans ce livre on parle de Rome, de ses villas, de la campagna... et mon cœur bat et je me lève agitée et je m’écrie qu’il n’y a rien de plus grand, de plus étrangement poétique, de plus splendide que Rome.
Я глузувала, коли мені вихваляли Італію, і дивувалася, чому роблять стільки галасу через цю країну і чому говорять про неї як про щось особливе. Та це ж правда! Там інакше дихається. Там інше життя — вільне, фантастичне, широке, шалене й томливе, палке й ніжне, як її сонце, її небо, її кампанья. Тому я злітаю на своїх поетичних крилах (іноді я поетка цілком, а майже завжди — хоч якоюсь своєю стороною) і готова вигукнути разом з Міньйон: «Італіє! Небесний краю! Сонце благодатне...3»
Je me moquais quand on me vantait l’Italie et je me demandais pourquoi on faisait tant de bruit de ce pays et pourquoi on parlait - on comme de : quelque chose d’à part. C’est que c’est la vérité. C’est qu’on y respire autrement. La vie est autre, libre, fantastique, large, folle et languissante, brûlante et douce comme son soleil, son ciel, sa campagne. Aussi je m’élève sur mes ailes de poète (je le suis quelquefois tout à fait, et presque toujours par un côté quelconque) et je suis prête à m’écrier avec Mignon : « Italia ! Reggio del ciel ! « sol beato... »
Ви скажете мені, що Італія мені подобається, бо я люблю в Італії — ні: коли я їхала до Флоренції і приїхала до Генуї, я закохалася в неї «з першого погляду». Я люблю Ніццу, але Ніцца — це Італія... в масці.
Vous me direz que l’Italie me plaît parce que j’aime en Italie, non, puisqu’en allant à Florence et en arrivant à Gênes j’ai reçu « un coup de foudre ». J’aime Nice, mais Nice c’est l’Italie... déguisée.
Знаєте, Джирофла підійшов учора до мами в Монако зі всілякими чемностями, вибачаючись за те, що ще не завітав. Тітка поїхала до Монако ввечері, і обидві мої матері насолоджувалися товариством цього чарівного зухвальця, а також Лоренті і пана Лакруа, банкіра, якого нещодавно представили. Вони кажуть мені, що Джирофла4 поблід, ніс уже не такий гострий, взагалі покращав — «гарний хлопець, гарний, гарний, як картинка, і блідий». Вони сподіваються, що він мене розрадить. Я знаю, що він гарний, але не це мене обходить.
Vous savez, Girofla s’est approché hier de maman à Monaco avec bien des politesses, s’excusant de n’avoir pas encore fait de visite. Ma tante est allée à Monaco le soir, et mes deux mères ont joui de la société de ce charmant impertinent et de celles de Laurenti et de M. Lacroix, le banquier, qu’on a dernièrement présenté. Elles me disent que Girofla a pâli, que son nez n’est plus aussi pointu, qu’en général il a embelli, que « c’est un beau garçon, joli, joli comme un cœur et pâle ». Elles espèrent me distraire par cet homme. Je sais bien qu’il est beau mais ce n’est pas cela qui m’occupe.
Я вийшла — мала примху задовольнити, бажання побачити Ґотьє. Я зійшла з екіпажа і пішла з Коліньйон пішки; проходячи повз купальню Жоржа, зупинилася поговорити зі старою і подивитися, що є на пляжі. Ґотьє, обернувшись, вклонився мені і знову сів, думаючи, що я зійду й займу місце серед цих людей, як торік; але я задовольнилась тим, що подивилась з набережної, і знову сіла в екіпаж, задоволена, що побачила Ґотьє.
Je suis sortie, j’avais un caprice à satisfaire, une envie de voir Gautier. Je descendis de voiture et marchai avec Collignon, en passant les bains Georges je m’arrêtai causer avec la vieille et voir ce qu’il y avait sur la plage. Gautier, qui se retourna, me salua et se rassit pensant que j’allais descendre et prendre ma place parmi ces gens comme l’année dernière mais je me contentai de regarder de la promenade et je remontai en voiture satisfaite d’avoir vu Gautier.
Я в жахливому настрої; я не дозволяла собі нічого говорити матерям — але, замість стримуватися, я даю собі волю, щоб вони знали, що я більше не можу. Після вечері, досить грубо, я сказала, що знову виходжу, і мене возили годину, а я жодного разу не розкрила рота.
Je suis d’une humeur atroce, je ne [me permettais de] rien dire à mes mères, loin de me maîtriser je me laisse aller pour qu’elles sachent que je n’en peux plus. Après dîner, fort brutalement, je dis que j’allais encore sortir, et on me promena pendant une heure sans que j’ouvrisse une fois la bouche.
Генерал приходить; я з ним розмовляю і навіть сміюся — на задоволення обох моїх матерів. Чи памʼятаєте — він ворожив мені ще до Рима і передбачив, що матиму справу з духовенством, навіть із кардиналами, і що я ледве не вийду заміж... за кардинала, — додав він зі сміхом.
Le général vient et je lui parle et je ris même, à la satisfaction de mes mères. Vous souvient-il qu’il m’ait dit la bonne aventure avant Rome, et qu’il m’ait prédit que j’aurais affaire avec des prêtres, voire même des cardinaux, que j’épouserais presque... un cardinal, a-t-il ajouté en riant.
Сьогодні ввечері він знову розклав карти, і справді змалював мені весь стан мого духу. Я багато думаю про одного добродія, який думає про мене ще більше, але якого переслідують найжахливіші невдачі на землі. До того ж цей добродій має маленьку дівчинку, і не знає, що з нею робити. Ось що дивно... а хто знає? Я неодмінно отримаю листа і якийсь подарунок, які мене скривдять, здивують, викличуть у мене злість і хвилювання. Це прийде від згаданого добродія. Вирішальна зміна ще далеко від мене, я не матиму щастя ні для духу, ні для серця, але стану дуже багатою.
Ce soir il m’a encore fait les cartes, et en vérité il m’a raconté toute la situation de mon esprit. Je pense beaucoup à un monsieur qui pense encore plus à moi mais il est poursuivi par les plus atroces guignons de la terre. En outre ce monsieur a une petite fille dont il ne sait que faire. Voilà qui est bizarre... et qui sait ? Je recevrai absolument une lettre et une espèce de cadeau qui me froisseront, m’étonneront, me causeront de la colère et de l’émotion. Cela viendra du monsieur en question. Le changement décisif est encore loin de moi, je n’aurai de bonheur ni pour l’esprit, ni pour le cœur mais je serai excessivement riche.
— Тепер, кажу я, хто ж цей добродій? Генерале, розкладіть-но карти для цього короля — і тоді я побачу. — Думайте про кого хочете, — сказав він. Я думала щосили. Ну ось! Виявляється, якась блондинка, яка займає всі його думки, завдає йому горя, тривог, неприємностей. Вона з ним погано поводиться, — каже генерал, — він боїться, що вона утне йому... якусь штуку. — Майбутня герцогиня, це ви. Він каже це тому, що нічого не знає; але справжнє пояснення цих поганих чорних карт — те, що через мене він має неприємності. Ах! Тим краще!
Maintenant, dis-je, qui est ce monsieur ? Général, faites donc les cartes pour ce roi et alors je verrai. — Pensez à celui que vous voulez, dit-il. Je pensai de toutes mes forces. Eh bien ! il paraît qu’une femme blonde qui tient toutes ses pensées, lui cause du chagrin, des inquiétudes, des ennuis. Il est maltraité par elle, dit le général, il a peur qu’elle ne lui fasse... des niches, future duchesse, c’est vous. Il dit cela parce qu’il ne sait rien mais la vraie explication de ces mauvaises cartes noires, c’est qu’à cause de moi il a des ennuis. Ah ! tant mieux !
— Є двоє старих, каже Бібі, що переслідують його, і ще двоє добродіїв; особливо один блондин, що завдасть йому чимало клопоту. І саме цей блондин найнебезпечніший для вас у майбутньому: він поводитиметься як чужий, дражнитиме вас своєю байдужістю і завдасть вам болю. Що ж до другого — того, для кого карти, — він приречений на невдачі й прикрощі; це ви погано з ним поводитеся. Ось — подарунок і лист, що спричинять вам це хвилювання; вони від нього; він нерішучий, не знає, чи писати. Але думки його, якщо не він сам, вже в дорозі — разом із листом і подарунком, які ви неодмінно отримаєте; дивіться — вже втретє це підтверджується. Може, він і сам приїде. Він багато розʼїжджає, він кинеться вас шукати — і ви не будете з ним злою.
— Il y a deux vieux, dit Bibi, qui le persécutent, et puis deux messieurs, un blond surtout qui lui donnera du fil à retordre. Et c’est ce même blond qui est le plus dangereux pour vous dans l’avenir, car il se comportera comme un étranger, vous taquinera par son indifférence et vous fera du mal. Quant à l’autre, à celui pour lequel sont les cartes, il est voué aux guignons et aux chagrins, c’est vous qui le maltraitez. Tenez, voici le cadeau et la lettre qui vous causeront cet émoi, ils viennent de lui, il est indécis, il ne sait s’il doit écrire. Mais ces pensées, sinon lui-même, sont en route avec la lettre et le cadeau que vous recevrez, absolument, voyez voilà trois fois que cela se confirme. Peut-être vient-il lui-même. Il a beaucoup de déplacements, il se mettra à votre poursuite, et vous ne serez pas méchante.
Ще б пак, думала я, якби він тільки приїхав! Хай приїде — і я не скажу йому жодного поганого слова, і він знайде мене цілком своєю, зовсім своєю. — До того ж, продовжував генерал, для нього це скінчиться щасливим шлюбом, і маленька дівчинка зникла, дивіться. — Підсумуймо, генерале. — Отже, для вас є цей лист і посилка, які ви невдовзі й неодмінно отримаєте. Мені цікаво буде побачити, чи справдиться; карти так наполегливо кажуть, — і ще багато, багато грошей. — Це дуже добре.
Je crois bien, pensai-je, s’il venait seulement ! Qu’il vienne et je ne trouverai pas une mauvaise parole, et il me trouvera à lui, bien à lui. — D’ailleurs, continua le général, cela finira pour lui par un heureux mariage et la petite fille est disparue, voyez. — Résumons, général. — Eh bien, pour vous il y a cet envoi que vous recevrez bientôt et absolument. Je serais curieux de savoir si ce sera vrai ; les cartes le disent tellement, et puis beaucoup, beaucoup d’argent. — Ça c’est très bien.
— Щодо добродія — він приречений на нещастя, але скінчиться не надто погано; проте — велика туга. До того ж той, для кого я щойно розклав карти, — той самий, хто завжди замішаний у ваші справи, бо карти однакові для обох. Для вас більше доброго, ніж іншого; ви будете дуже щасливі, але досконалого щастя в цьому світі немає, і ваше матиме підкладку дещо сумну, дещо сіру.
— Quant au monsieur, il est voué aux malheurs mais ça ne finira pas trop mal, cependant une grande tristesse. D’ailleurs celui pour lequel je viens de faire les cartes est le même qui est toujours mêlé à vos affaires, car les cartes sont les mêmes pour les deux. Pour vous il y a plus de bien qu’autre chose, vous serez très heureuse, mais il n’y a pas de bonheur parfait dans ce monde, et le votre aura une doublure un peu triste, un peu grise.
Треба мати неспокійний розум, щоб вірити картам! Бібі завтра їде до Віші. Цей лист, цей подарунок, що мене скривдять, — генерал сказав «скривдять»? Це в дорозі, це станеться. О коли ж?!
Faut-il avoir l’esprit inquiet pour croire aux cartes ! Bibi part demain pour Vichy. Cette lettre, cette espèce de cadeau qui me froisseront, le général a dit froisseront ? C’est en route, cela va arriver. O quand ? !
викреслено[Чотири рядки закреслено]
[QUATRE LIGNES CANCELLÉES]
Ну що ж! Герой роману — папістська каналія! Дедалі цікавіше. Він надсилає букети — через покоївку, — і всі ці інтриги, і всі ці манери, що так мене дивували, — от, виявляється, в Римі так прийнято! Я нічого про це не знала; це книжка навчає мене римським звичаям. Театральні вечори, ті погляди, кохання і шлюби — все відбувається саме так. А потім їдуть услід у екіпажі, приходять під вікно... такий там звичай.
Bon ! le héros du roman est une canaille papiste ! De plus en plus. Et il envoie des bouquets, et par la femme de chambre, et toutes ces intrigues, et toutes ces façons qui m’étonnaient tant, c’est donc l’usage à Rome ! Je ne savais rien de tout cela, c’est le livre qui m’apprend les mœurs romaines. Les soirées théâtrales, les regardations, les amours et les mariages se faisant ainsi. Puis on suit en voiture, on vient sous la fenêtre... c’est la manière du pays.
І я згадую Рим, я обожнюю Рим. Римське життя створено для живої й романтичної уяви, як моя, для художнього — себто химерного — характеру, як мій. І я не в Римі, і я не буду в Римі! І цей чоловік мене не любить! Ось найбільший страх!
Et je me rappelle de Rome, j’adore Rome. La vie de Rome est créée pour une imagination vive et romanesque comme la mienne, pour un caractère artistique c’est-à-dire fantasque comme le mien. Et je ne suis pas à Rome, et je ne serai pas à Rome ! Et cet homme ne m’aime pas ! Voilà la plus grande des craintes !
Ця книжка нагадує мені про те, що я забула. Безмежна влада, суто східний деспотизм батьків у Римі. Навіть сильні поступаються, — тим паче поступиться слабкий чоловік, як Антонеллі, як Пʼєтро. Цей страх відпадає — що він мене не любить; тоді я повертаюся до того, що казала вчора. Причина всього — наше життя!
Ce livre me rappelle ce que j’ai oublié. L’immense autorité, le despotisme tout oriental des parents à Rome. Les forts eux-mêmes cèdent, à plus forte raison cédera un homme faible comme Antonelli, comme Pietro. Cette crainte est écartée, qu’il ne m’aime pas, alors j’en reviens à ce que j’ai dit hier. C’est notre vie qui est cause de tout !
О, зрозумійте ж мою лють! Я можу без сорому гніватися! Це не Пʼєтро мене покидає — це наша репутація, репутація моїх... тих, хто є моєю сімʼєю, — розлучає нас.
Oh comprenez donc ma rage ! Je puis sans honte me mettre en colère ! Ce n’est pas Pietro qui m’abandonne, c’est notre réputation, la réputation des miens... de ceux qui sont ma famille, qui nous séparent.
Дедалі більш романтично, але жахливо! О! Я волію це, ніж обман і підступність.
De plus en plus romanesque, mais atroce ! Oh ! j’aime mieux cela que la tromperie, la perfidie.
Я волію дивитися на нього як на істоту слабку, підкорену й пригнічену. Так я не зневажаю його; я почуваюся вдвічі сильнішою перед його слабкістю — і люблю його... краще, ніжніше, з якоюсь лагідною поблажливістю, з сумним співчуттям, з долею того ніжного почуття, яке мати відчуває до хворої дитини.
J’aime mieux le regarder comme un être faible, dominé et tyrannisé. De cette façon je ne le méprise pas, je me sens doublement forte en face de sa faiblesse et je l’aime... mieux, plus tendrement, avec une sorte de douce indulgence, de triste compassion, avec un peu de ce sentiment suave qu’éprouve la mère pour son enfant malade.
Але, заради Бога, хай він не намагається здаватися кимось іншим; хай не напускає на себе переможного вигляду; та й не може він напоказ виставляти своє злиденне становище — він гордий. І найменший доказ незалежності з його боку кинув би мене в прірву люті.
Mais, pour Dieu, qu’il ne tâche pas de paraître autre chose ; qu’il ne se donne pas des airs vainqueurs ; et pourtant il ne peut donc pas étaler sa misère, il est fier. Et la moindre preuve d’indépendance de sa part me rejetterait dans un gouffre de fureurs.
Тим часом він виходить у світ, розважається... О! Все, все, все, що завгодно; хай він буде і робить що завгодно — аби любив мене, аби не мав іншої думки, крім мене. Але в нього навіть немає снаги любити; він пристрасний, як італієць, — любить, коли бачить, а потім!...
En attendant il va dans le monde, il s’amuse... Oh ! Tout, tout, tout ce que vous voulez, qu’il soit et fasse n’importe quoi, pourvu qu’il m’aime, qu’il n’ait d’autre pensée que moi. Mais il n’a même pas l’énergie d’aimer, il est passionné comme un Italien, il aime quand il voit, et puis !...
Ні, бачите — мені не щастить у коханні. Коли я готова полюбити по-справжньому, віддати всю свою душу, — я знаходжу лише привиди або людей без характеру; я хотіла б бути безкорисливою, я шукаю підтримки, опори, чогось, що надало б мужності й сили моєму коханню, — тобто кохання рівного моєму або більшого, — і не знаходжу нічого! І опора гнеться під моєю рукою...
Non, voyez-vous je ne suis pas heureuse en amour. Quand je suis prête à aimer tout à fait, à donner toute mon âme, je ne trouve que des fantômes ou des gens qui n’ont pas de caractère ; je voudrais être désintéressée, je cherche un soutien, un appui, quelque chose qui me donne du courage et de la force à mon amour, c’est-à-dire un amour aussi ou plus grand que le mien et je ne trouve rien ! Et l’appui plie sous ma main...
Тоді я випростуюсь на всю свою висоту, зневажаю весь світ, заперечую кохання таким, яким його описують, — бачу лише корисливість або тваринність. Тоді я почуваюся єдиною великою й сильною — і самотньою, самотньою, як Бог; та Бог є Бог, а я — нікчемна матеріальна істота, і часами я розумію всю безвихідь цієї моральної самотності, весь смуток цієї прихованої й марної вищості.
Alors je me redresse de toute ma hauteur, je méprise tout le monde, je nie l’amour tel qu’on le raconte, je ne vois qu’intérêt ou bestialité. Alors je me sens seule grande et forte et seule, seule comme Dieu, mais Dieu est Dieu et moi je suis une vile créature matérielle et, par moments, je comprends toute la désolation de cette solitude morale, toute la tristesse de cette supériorité cachée et inutile.
Тоді мені здається, що мені нічого робити в цьому світі, хіба що залишити імʼя нащадкам. Я не знаходжу нічого спільного між собою і моїми ближніми. Ні в ідеях, ні в принципах, ні в дружбі, ні в коханні. Та все ж мають бути порядні люди, шляхетні прагнення, чесні серця. На жаль, вони рідкісні, а я бачу так мало людей, що цілком природно — жодного не зустрічаю.
Il me semble alors que je n’ai rien à faire dans ce monde, sinon à laisser un nom à la postérité. Je ne trouve rien de commun entre moi et mes semblables. Ni en idées, ni en principes, ni en amitié, ni en amour. Et pourtant il doit y avoir des gens de bien, des ambitions nobles, des cœurs droits. Malheureusement ils sont rares et je vois si peu de monde qu’il est tout naturel que je n’en rencontre point.
Шляхетні прагнення, чесні серця? Ось що не вʼяжеться з марнославством. Моє марнославство хоче величі, хоч би якою вона була; до того ж справжня велич, хоч би яка вона була, — завжди гідна поваги; і у великих справах маленькі докори сумління й маленькі чесні слабкості — лише смішні й гідні зневаги.
Ambitions nobles, cœurs droits ? Voilà qui ne s’accorde pas avec la vanité. Ma vanité veut de la grandeur quelle qu’elle soit, d’ailleurs la vraie grandeur quelle qu’elle soit est toujours respectable et dans les grandes choses les petits scrupules et les petites faiblesses honnêtes ne sont que ridicules, méprisables.
Кожна людина повинна шукати влади — і хай дістанеться вона їй через заслугу, через хитрість або навіть... через галантність, — байдуже. Слід бажати бути могутнім, хоча б лише для того, щоб більше не кривити душею і діяти чесно, нічого не боячись, — і от, щоб поважати свої маленькі докори сумління й маленькі чесні слабкості. На початку ними жертвують — але лише для того, щоб дійти до стану, коли більше не потрібно ними жертвувати.
Chaque homme doit chercher la puissance, or qu’elle vous soit donnée par votre mérite, par la ruse, par la... galanterie même, peu importe. On doit désirer d’être puissant, même si ce n’était que pour pouvoir ne plus biaiser et agir honnêtement sans rien craindre et tenez, pour respecter ses petits scrupules et ses petites faiblesses honnêtes. On les sacrifie au commencement mais ce n’est que pour arriver à ne plus les sacrifier.
Я поважаю великих шахраїв, — бо більшість із них стали такими лише для того, щоб досягти стану, коли більше не треба вчиняти підлостей, будучи вільними, могутніми, великими. Ось вам софізми, утопії, парадокси, скажете ви. Нічого подібного, любі мої, — моя думка, і все.
Je respecte les grands coquins car pour la plupart ils ne le sont que pour arriver à ne plus commettre de lâchetés en étant libres, puissants, grands, Voilà des sophismes, des utopies, des paradoxes, direz-vous. Rien de tout cela, mes très chers, mon opinion, voilà tout.
А якщо, щоб остаточно відлучити його від мене, його одружать? Ах, ха! Я не коментую. Мені спало це на думку — і я піду молитися Богу, щоб Він відвів від мене цей біль.
Et si pour l’écarter tout à fait de moi on le mariait ? Ah ! ha ! Je ne fais pas de commentaires. Cette idée m’est venue et je vais prier Dieu d’écarter de moi cette douleur.
Примітки
Назва англійського роману, який читає Марі (у неї — французькою): «Мадемуазель Марі». ↩
В оригіналі італійською: «campagna» — римська Кампанья (рівнина навколо Рима). ↩
В оригіналі італійською: «Italia ! Reggio del ciel ! « sol beato...». Міньйон, героїня опери Амбруаза Тома «Міньйон» (1866), тужить за Італією в арії «Connais-tu le pays où fleurit lʼoranger ?»; італійських слів, які цитує Марі, не віднайдено. ↩
Girofla — Маріїне прізвисько для Еміля дʼОдіффре, взяте з оперети Лекока «Жирофле-Жирофла» (1874); зірочка — позначка друкованого видання, яка відсилає читача до його покажчика прізвиськ. ↩