❦
Середа, 31 травня 1876
Mercredi 31 mai 1876
Я вчора навіть не могла писати — а це ознака зовсім незвичайного стану, бо я звикла жити й думати, пишучи. Я провела вечір у Діни, якій краще, — ми співали Ґалула на всі лади й на всі голоси. Я реготала, як навіжена, а потім повернулась додому й узялась писати, але на позначеному місці мусила зупинитись і впасти в крісло поруч. Насилу опритомніла, але, дописавши решту, кинулась на підлогу й лежала мало не без свідомості аж до другої ночі. Заснула легко — я була зламана й напівбожевільна. Снилось мені безліч ченців-капуцинів, що щомиті опинялись переді мною, поки я їхала залізницею.
Je ne pouvais même pas écrire hier, or c’est une preuve d’un état bien extraordinaire puisque je me suis habituée à vivre et à penser en écrivant. J’avais passé la soirée chez Dina qui va mieux, à chanter sur tous les airs et tous les tons, Galula. J’ai ri comme une folle puis je suis rentrée et me mis à écrire mais à l’endroit marqué je dus m’interrompre et me jeter dans un fauteuil à côté. J’eus toutes les peines du monde à me remettre mais, ayant écrit le reste, je me jetai par terre et restai presque sans connaissance jusqu’à deux heures du matin. Je m’endormis sans peine, j’étais brisée et à moitié folle. J’ai rêvé d’une quantité de moines capucins qui se trouvaient à chaque instant devant moi, pendant que je voyageais en chemin de fer.
Мене кличуть їсти! Що ж, піду: боюсь захворіти, а якщо моє тіло буде в такому самому стані, як душа, ні за що не поручишся. Ох! Ні, сподіваюсь, цього не станеться! Нехай бачать мене отупілою, майже блідою, завжди сумною, байдужою... Зовні — а всередині сточеною й нещасною!
On m’appelle manger ! Ma foi, j’irai, je crains bien de devenir malade et, si mon physique va être dans le même état que mon moral, on ne peut répondre de rien. Oh ! non, j’espère que ce ne sera pas ! Qu’on se contente de me voir hébétée, presque pâle, toujours triste, indifférente... en dehors et en dedans rongée et misérable !
Завжди це саме життя, нічого іншого! Мама й тітка не рухаються з місця, живуть сьогоднішнім днем — і ця тупа байдужість доводить мене до сказу, душить мене, зводить з розуму!
Toujours cette vie, rien d’autre ! Mes mères ne bougent pas et vivent au jour le jour et cette indifférence stupide me met en rage, m’étrangle, me rend folle !
Ох, Боже мій! Маю лише Тебе — що ж зі мною стане, якщо Ти мене покинеш? Я не можу бути набагато нещасніша душею, ніж тепер. Щоб переповнити чашу, мені лишається тільки втратити статок. Але навіть тоді я не буду нещаснішою, ніж зараз.
Oh ! mon Dieu, je n’ai que vous, que deviendrai-je si vous m’abandonnez ? Je ne puis être de beaucoup plus malheureuse d’esprit qu’à présent. Pour combler la mesure il faut que je perde ma fortune. Mais même alors je ne serai pas plus misérable qu’à présent.
— З нами ти ніколи не зможеш жити інакше, — повторює пані моя матінка з розрадливою холодністю.
— Avec nous, tu ne pourras jamais vivre autrement, répète Madame ma mère avec une froideur consolante.
Вона думає, що каже щось найприродніше, що найкраще мене заспокоїть! Вона спокійна — може жити так, як живе.
Elle croit dire la chose la plus naturelle et la plus propre à me calmer ! Elle est tranquille, elle peut vivre comme elle vit.
Ох! Я думала, що це матиме кінець, ох, я вірила в зміни! «Наступного року», — завжди мені казали.
Oh ! je pensais que cela aurait une fin, oh, je croyais à un changement ! « L’année prochaine » me disait-on toujours.
Ох! Це була лише брехня! Ох, Боже мій! Ні... ні, це неможливо.
Oh ! ce n’était qu’un mensonge ! Oh ! mon Dieu ! Non... non, ce n’est pas possible.
Певною мірою я задоволена — бо відчуваю, що дійшла до такого стану нестями й горя, що сама його лютість доводить мені: він не може тривати.
Je suis en quelque sorte contente car je sens bien que je suis arrivée à un état d’exaspération et de chagrin qui, par sa violence même, me prouve qu’il ne peut durer.
Отже, трапиться щось, що трохи підніме мене, або ж убʼє зовсім.
Il y aura donc quelque chose qui me relèvera un peu ou me tuera tout à fait.
Колись я благала маму або тітку жити інакше, але тепер бачу, що це нічому не допомагає, і я навіть не маю задоволення (яке вже там задоволення!) розлютитись, мучити інших, влаштовувати сцени; я нічого більше не можу, хіба що плакати сама й при інших давитись горем, заганяючи його в себе.
Avant j’allais supplier maman ou ma tante de vivre autrement mais je vois que cela ne sert à rien et je n’ai même pas la satisfaction (quelle satisfaction !) de me mettre en colère, de tourmenter les autres, de faire des scènes, je ne puis plus rien que pleurer chez moi et devant les autres m’étrangler de chagrin en le faisant rentrer dans moi-même.
Це важко — особливо для мене, натури вкрай відкритої й поривчастої. Це може мене вбити. Я не хочу вмирати!
C’est dur, surtout pour moi qui suis une nature ouverte et expansive au plus haut degré. Cela peut me tuer. Je ne veux pas mourir !
Хіба не кажуть: великі уми сходяться?
Ne dit-on pas que les beaux esprits se rencontrent ?
Ось я читаю Ларошфуко — і знаходжу в нього чимало того, що я вже писала тут. А я думала, що відкрила щось нове, — а виявляється, це знали й казали вже так давно.
Voilà que je lis La Rochefoucauld et que je trouve chez lui bien des choses que j’ai dites ici. Moi qui pensais avoir trouvé quelque chose de nouveau et ce sont des choses qu’on sait et qu’on a dit depuis si longtemps.
За сніданком говорили про те, щоб облаштувати вʼїзд для екіпажів з боку вулиці де Франс; Коліньйон особливо наполягала на цьому.
A déjeuner on parlait de faire une entrée pour les voitures du côté de la rue de France, Collignon surtout était de cet avis.
— Екіпажі псують сад, — сказала вона.
— Les voitures abîment le jardin, dit-elle.
— Ох! — заперечила я, — усього один нещасний екіпаж...
— Oh ! fis-je, une seule malheureuse voiture...
— Але, — продовжила вона, — ви ж не будете жити так завжди, і...
— Mais, reprit-elle, vous ne vivrez pas toujours ainsi, et...
— Навпаки, — сказала я хоробро, — я думаю, що ми завжди житимемо саме так.
— Au contraire, dis-je bravement, je crois que nous vivrons toujours ainsi.
І, не витримавши, я сіла на підвіконня, схилила голову й розплакалась.
Et n’en pouvant plus je m’assis sur la fenêtre, baissai la tête et fondis en larmes.
Цього або не помітили, або зробили вигляд, що не помітили.
On ne le vit pas ou on fit semblant de ne pas le voir.
— Ходімо, — сказала Коліньйон, беручи мене під руку, — ходімо малювати... Ох! Що це таке? Сльози! Ось що буває, коли серденько цок-цок.
— Allons, dit Collignon en me prenant le bras, allons peindre... Oh ! qu’est-ce que cela ? Les larmes ! voilà ce que c’est quand le cœur fait tic-tac.
— Ох! — сказала я роздратовано, опоряджаючись перед дзеркалом, — невже всі навкруг дурні, що бачать лише кохання чи хворобу!
— Oh ! dis-je impatientée tout en me rajustant devant le miroir, est-il possible qu’on ne trouve que des imbéciles qui ne voient qu’amour ou maladie !
Діна і дідусь були присутні на сеансі, і я мстилась за своє горе, гострячи на них язика.
Dina et papa ont assisté à la séance et je me vengeais de mon chagrin en faisant du méchant esprit à leurs dépens.
Потім я читала Горація, Лабрюйєра і ще когось третього.
Puis j’ai lu Horace, La Bruyère et un troisième encore.
Увечері я вийшла до родини в сад, але майже не говорила — думала про те, що через цю родину я терплю все це, і особливо — останнє приниження.
Le soir j’allai rejoindre la famille au jardin, mais je parlai peu, je pensais que c’est à cause de cette famille que je souffre tout cela et surtout la dernière humiliation.
Чи є більше приниження для самолюбства молодої дівчини?
Y en a-t-il une plus grande pour la fierté d’une jeune fille ?
Усі йдуть до театру. Коліньйон і Діна заходять до мене, я читаю; потім вони повертаються й оголошують величезну новину: Саетоне одружився! З однією з панянок Лакруа. Вони були створені одне для одного!
Ils vont tous au théâtre. Collignon et Dina viennent chez moi puis je lis, puis ils reviennent et m’annoncent une immense nouvelle. Saetone s’est marié ! Avec une des demoiselles Lacroix. Ils étaient faits l’un pour l’autre !
Амінь...
Amen...
Проджерс остаточно виїхала з Ніцци до Парижа, Саетоне одружився, Одіффре продає свій замок. Бідна Ніцца!
Prodgers a tout à fait quitté Nice pour Paris, Saetone est marié, Audiffret vend son château. Pauvre Nice !
Я боюсь за очі: під час малювання мусила зупинятись кілька разів — переставала бачити. Я занадто їх навантажую, бо весь час малюю, читаю й пишу. Сьогодні ввечері я переглядала свої конспекти класиків — це мене зайняло; а потім я відкрила дуже цікаву книгу про Конфуція, в латинському і французькому перекладі. Немає нічого кращого за зайнятий розум, праця долає все — особливо розумова праця. Я не розумію жінок, що проводять дозвілля за вʼязанням чи вишивкою — руки зайняті, а голова гуляє... Напевно, набігає маса непотрібних, небезпечних думок, а якщо щось лежить особливо на серці, думка зосереджується саме на цьому — і наслідки жалюгідні. Якби я була щаслива й спокійна, я, мабуть, могла б займатись ручною роботою, щоб думати про своє щастя,... ні, тоді я б хотіла думати про нього, заплющивши очі — я була б нездатна ні до чого.
Je crains pour mes yeux, en peignant je dus m’arrêter plusieurs fois n’y voyant plus. Je les use trop, car je passe tout mon temps à peindre, lire et écrire. Ce soir j’ai repassé mes résumés des classiques, cela m’a occupée et puis j’ai découvert un ouvrage très intéressant sur Confucius, traduction latine et française. Il n’y a rien comme un esprit occupé, le travail combat tout, surtout un travail de tête. Je ne comprends pas les femmes qui passent leurs loisirs à tricoter ou broder, ces mains occupées et cette tête oisive... Il doit venir un tas de pensées inutiles, dangereuses et lorsqu’on a quelque chose à cœur particulièrement, la pensée s’appesantit sur ce quelque chose et cela produit des effets déplorables. Si j’étais heureuse et tranquille je pourrais travailler des mains, je crois, pour penser à mon bonheur,... non, alors, je voudrais y penser, les yeux fermés, je serais incapable de faire quoi que ce soit.
Ґалула і Лоренті прийшли до ложі — це Ґалула сповістив велику новину.
Galula et Laurenti sont venus dans la loge, c’est Galula qui a dit la grande nouvelle.
Лоренті завтра обідатиме у нас.
Laurenti dînera demain chez nous.
Запитайте всіх, хто мене знає, — яка, на їхню думку, моя вдача, — і вони скажуть вам, що я найвеселіша, найбезтурботніша, найтвердіша характером і найщасливіша з усіх дівчат. Бо мені велика насолода здаватися сяйливою і гордою, неприступною з усякого боку, і я охоче схрещую шпаги в суперечках — і серйозних, і навіжених. Тут мене бачать зсередини; зовні я зовсім інша — можна подумати, що мені ніколи нічого не йшло впоперек і що я звикла, щоб люди й обставини мені корилися...
Demandez à tous ceux qui me connaissent ce qu’ils pensent de mon humeur et ils vous diront que je suis la fille la plus gaie, la plus insouciante, la plus ferme de caractère et la plus heureuse qui soit. Car j’éprouve un grand plaisir à paraître rayonnante et fière, imprenable de toute façon, et je m’escrime volontiers à des discussions aussi sérieuses que folles. Ici on me voit à l’intérieur, à l’extérieur je suis tout autre ; on dirait que je n’ai pas eu une contrariété et que je suis habituée à être obéie par les hommes et les choses...
Ох! Коли я думаю про Антонеллі — не знаю, куди дітись від сорому і гніву!
Oh ! quand je pense à Antonelli, je ne sais où me mettre de honte et de colère !
І все це — завдяки моїм рідним!
Et c’est grâce aux miens !
Їм мало того, що вони нічого мені не дають, — вони ще й відбирають усе!
Non contents de ne rien me donner ils me prennent tout !