❦
Середа, 24 травня 1876
Mercredi, 24 mai 1876
Мене розбудили опівдні якраз тоді, коли мені снилося, що пані Буено обіймає мене і вітає з майбутнім одруженням.
On m’a réveillée à midi au moment où je rêvais que Mme Bueno m’embrassait en me félicitant sur mon prochain mariage.
— Швидше, швидше, — сказала мама, — іди до Діни.
— Vite, vite, me dit maman, viens chez Dina.
Я підняла «важку синьоатласну завісу» і пройшла до Діни в сорочці.
Je soulevais « la lourde tapisserie de satin bleu » et passai chez Dina, en chemise.
— Антонеллі надіслали навести офіційні довідки, — різко сказала мама.
— Les Antonelli ont envoyé prendre des informations officielles, me dit brusquement ma mère.
— Що?
— Quoi ?
— Пані де Кампрієн щойно від нас вийшла, — вела далі мама, вся схвильована, — вона прийшла поспіхом мене попередити. До них приїхав з Рима один італійський граф, імʼя якого вона не захотіла назвати, і звертається до них тому, що пані — росіянка, заміжня за французом, який знає монсеньйора Замбоні з Рима і може краще за будь-кого надати всі мислимі відомості. Вона сказала мені ще, що він говорив їй про якийсь великий офіційний скандал через Поля, і попросила сказати їй, чи це правда, щоб мати змогу згладити гострі кути1 й не дати цьому графу йти за відомостями до центрального комісара. Я відповіла, що це неправда; що ж до Жоржа — то чоловік, який живе з якоюсь дівкою і наробив гидот, але він нас не стосується.
— Mme de Camprien sort d’ici, continua maman toute bouleversée, elle est venue en toute hâte m’en avertir. Il leur est arrivé de Rome un comte italien dont elle n’a pas voulu dire le nom, qui s’adresse à eux parce que madame est russe et mariée à un Français qui connaît Monseigneur Zamboni de Rome et qui peut mieux que personne donner toutes les informations imaginables. Elle m’a dit aussi qu’il lui a parlé d’un grand scandale officiel de Paul et me pria de lui dire si c’est vrai pour pouvoir arrondir s’il y a des angles, et empêcher ce comte d’aller chercher des renseignements chez le commissaire central. Je lui ai dit que ce n’était pas vrai, quant à Georges, c’est un homme qui vit avec une fille et qui a fait des saletés, mais il ne nous regarde pas.
— Далі?
— Après ?
— Вона також каже, що їй доручено дізнатися мою думку з цього приводу, аби передати її графині Антонеллі, бо молоді люди між собою домовилися. Вона відгукується про Пʼєтро як про рідкісну людину2 — подумати тільки, племінник кардинала, самого кардинала Антонеллі!3 Наді (моя тітка) вийшла, щоб показати свою гордість і заявити, що ніколи не дасть згоди.
— Elle dit qu’elle est aussi chargée de savoir mon idée à ce sujet pour la communiquer à la comtesse Antonelli car les jeunes gens sont d’accord entre eux. Elle parle de Pietro comme d’un phénix, - pensez-donc, le neveu du cardinal, du cardinal Antonelli lui-même ! Nadine (ma tante) est sortie faire de la fierté et dire qu’elle ne consentirait jamais.
— Та й нічого дивного, — сказала стара, — ваша донька така гарна! Мій чоловік уже написав про неї чотири сторінки — ви добре розумієте, що він сказав; та й усі, хто з нею спілкується, нею захоплюються. Вона вся в запалі, тепер буде про що теревенити два місяці, — вона біжить до пані Корсакової, вочевидь, щоб розповісти їй, і за дві години про це кричатиме все місто.
D’ailleurs il n’y a rien d’étonnant, a dit la vieille, votre fille est si belle ! Mon mari a déjà écrit une lettre de quatre pages sur elle, vous pensez bien ce qu’il a dit, d’ailleurs tous ceux qui l’approchent l’admirent. Elle est tout en fièvre, c’est de quoi bavarder deux mois, elle court chez Mme Korsakoff, sans doute pour lui raconter et dans deux heures toute la ville en criera.
Я слухала ці безладні балачки, вся стривожена. Мама була дуже схвильована і тільки й повторювала, як була вбрана пані де Кампрієн і який у неї був урочистий вигляд, і як сама мама була здивована і схвильована — а вона ж думала, що все це просто залицяння, жарти, нічого серйозного.
J’écoutais ces discours déguenillés, tout inquiète. Maman était très émue et ne faisait que répéter comment Mme de Camprien était mise et quel air solennel elle avait, et combien elle, maman, était surprise et agitée, elle qui croyait que tout cela n’était qu’une cour, une plaisanterie, rien de sérieux.
Цей граф приїхав з Парижа від тієї особи, до якої писали, і сьогодні виїжджає до Рима.
Ce comte vient de Paris de la part de la personne à laquelle on avait écrit et part aujourd’hui pour Rome.
Бачачи, що я стурбована, мене заспокоювали: Кампрієни, мовляв, говорили тільки хороше.
Comme je me montrais soucieuse, on me rassurait en disant que les Camprien n’avaient dit que du bien.
— У цьому я певна, — кажу я, — але ви думаєте, ці люди такі прості? Ви думаєте, вони розпитували лише графа Кампрієна? Ах! Мадам, ви не знаєте священиків!
— Ça, j’en suis certaine, dis-je, mais pensez-vous ces gens si simples ? Pensez-vous qu’ils n’aient demandé qu’au comte de Camprien ? Ah ! Madame vous ne connaissez pas les prêtres !
Тоді всі взялися жартувати з дуже вдоволеним виглядом.
Alors on se mit à plaisanter d’un air très content.
— Не говоріть про це, благаю вас, — кажу я, дедалі більше хмурніючи, — з усього цього вийдуть самі прикрощі й приниження.
— N’en parlez pas, je vous en prie, dis-je en me rembrunissant de plus en plus, il n’y aura de tout cela que des ennuis et des humiliations.
— Ну й що ж! — відповіли мама і тітка. — Ну й що з того! Ми їх не бажали, ми за ними не плакатимемо. Якщо вони вдадуться до витівок — то й без них обійдемося!
— Eh bien ! dirent maman et ma tante, eh bien qu’est-ce que ça fait ! On ne les désire pas, on ne les pleurera pas. S’ils font des farces et bien on s’en passera !
— Ох! — кажу я гірко. — Ось як ви говорите! Відмовити чи прийняти — це інше питання, але терпіти це приниження... Не перебивайте мене! Всі ці неприємності й усі мої прикрощі — лише вигадки, кажете ви. Ви кажете, що хоч я і не вхожа в товариство — це не завадить мені вдало вийти заміж і що зрештою тільки це й потрібно. Я з вами згодна, але ось що: мої вигадки заважають мені вдало вийти заміж. Ви кажете: тим гірше, обійдемося. Але що тоді мені залишається? Я не можу бувати в товаристві і не можу вийти заміж; я добре передчувала, що мої муки цьому заважатимуть, але що мені тоді залишається? Монастир? Ну ж бо, відповідайте!
— Oh ! dis-je amèrement, voilà comme vous parlez ! Refuser ou accepter c’est une autre question, mais subir cette humiliation... Ne m’interrompez pas ! Tous ces désagréments et tous mes chagrins ne sont que de l’imagination, dites-vous. Vous dites que j’ai beau ne pas être de la société, ça ne m’empêchera pas de faire un beau mariage et qu’au bout du compte c’est tout ce qu’il faut. Je suis d’accord avec vous, mais voilà que mes imaginations m’empêchent de faire ce beau mariage. Vous dites, tant pis, nous nous en passerons. Mais alors que me reste-t-il ? Je ne puis aller dans le monde et je ne puis me marier, je pressentais bien que mon tourment m’en empêcherait, mais alors que me reste-t-il ? Le couvent ? Voyons, répondez !
— Але ж вони, — відповіли вони мені, — наводять довідки! Їх мала б цікавити лише ти сама!
— Mais aussi, me répondirent-elles, ils prennent des informations ! Ils ne devraient s’inquiéter que de toi !
— О, мамо, о, тітко, як ви говорите! Зрозуміло, що ні якийсь Любімов, ні якийсь Ґалула4 нічого не питатимуть, але вони й не пара мені! Тоді як ті, хто мені підходить, — будьте певні — вчинять, як Антонеллі!
— O maman, ô ma tante, comme vous parlez ! Sans doute ni un Lubimoff, ni un Galula, n’iront rien demander, mais ils ne sont pas des partis pour moi ! Tandis que ceux qui me conviennent, soyez-en sûres, feront comme les Antonelli !
Їм нічого було відповісти, і незабаром я залишилася сам на сам з Діною і почала скаржитися так тихо, так щиро, таким безутішним, таким спокійним, таким покірним тоном, що вона почала мене втішати, і я відчула, як на очі навертаються сльози.
On ne trouvait rien à répondre et bientôt je restai seule avec Dina et commençai à me plaindre si doucement et si véritablement et d’un ton si désolé, si calme, si résigné qu’elle commença à me consoler et que je sentis venir des larmes dans mes yeux.
— Поїдеш до Росії, привезеш батька, він тебе всюди вивозитиме.
— Tu iras en Russie, tu amèneras ton père, il te conduira partout.
— О! Спробую, але я кашляю, я хвора, я помру.
— Oh ! j’y tâcherai, mais je tousse, je suis malade, je vais mourir.
— Треба лікуватися, — лагідно казала Діна.
— Il faut te soigner, disait gentiment Dina.
— Не варто, гра не варта свічки. Навіщо жити, коли життя таке, як моє!
— Ça ne vaut pas la peine, le jeu ne vaut pas la chandelle. Pourquoi vivre, quand la vie est telle que la mienne !
— Марі, раніше у тебе були зовсім інші думки, ти казала, що немає нічого прекраснішого за життя і нічого бридкішого за смерть. Я тебе не впізнаю!
— Marie, avant tu avais des idées tout autres, tu disais qu’il n’y avait rien de plus beau que la vie et de plus laid que la mort. Je ne te reconnais plus !
— Раніше було інакше, раніше я нічого не знала, раніше я завжди сподівалася, але тепер... Ось і мама сама сказала, що не треба про це думати.
— Avant c’était autre chose, avant je ne savais rien, avant j’espérais toujours, mais à présent... Tiens, maman elle-même m’a dit qu’il ne fallait pas y songer.
— Ох, але ж!
— Oh mais !
— Зачекай, вона сказала правду, але, побачивши мій біль, говоритиме інакше, підбадьорюватиме, заспокоюватиме, обіцятиме — і все це, щоб зараз мене вгамувати, обіцятиме на наступний рік, аби принаймні до того часу я трималася спокійно, а строк мине — і все буде по-старому!
— Attends, elle m’a dit vrai mais, voyant ma douleur, elle me parlera autrement, elle m’encouragera, me rassurera, me promettra, tout cela pour me calmer pour le moment, elle promettra pour l’année prochaine pour que, jusque-là au moins, je reste tranquille et le délai expirera et ce sera encore la même chose !
— Марі, — перебила хвора слабким, утішливим голосом, — знаєш, що я тобі скажу?
— Marie, interrompit la malade de sa voix affaiblie et consolatrice, tu sais ce que je te dirais ?
— Ні, — відповіла я, притиснувши руки до чола.
— Non, répondis-je les mains sur le front.
— Стань знаменитою співачкою, ти можеш.
— Fais-toi célèbre chanteuse, tu le peux.
— Ах! Я добре знаю.
— Ah ! je sais bien.
— Це найкраще становище.
— C’est la meilleure des positions.
— Так, але в мене хворі груди — і що з цим вдіяти!
— Oui, mais j’ai la poitrine malade et que faire avec cela !
— Лікуйся, — лагідно вела далі вона.
— Soigne-toi, continua-t-elle doucement.
— Ах! Не варто!
— Ah ! ça ne vaut pas la peine !
— Ось іде Валіцький.
— Voici Walitsky qui vient.
— Валіцький, — кажу я, — прослухай мене, у мене тут щось є.
— Walitsky, dis-je, ausculte-moi, j’ai quelque chose là.
Він прослухав мене і, не знайшовши нічого, крім катару, приписав мені зоденські води.
Il m’ausculta et ne trouvant qu’un catarrhe me commanda les eaux de Soden.
Я послухаюся, бо життям завжди дорожиш, але... але я така нещасна!
J’obéirai parce qu’on tient toujours à la vie, mais... mais je suis bien malheureuse !
Удень я малювала, я їла, я відповідала на розпитування про Антонеллі.
Dans la journée j’ai peint, j’ai mangé, j’ai répondu à ce qu’on me demandait d’Antonelli.
І я пішла до себе писати і, пишучи, розплакалася щосили. Потім пішла, стала на коліна й молилася.
Et je suis venue chez moi écrire et tout en écrivant je me mis à pleurer de toutes mes forces. Puis j’allai me mettre à genoux et prier.
Боже, хіба немає пози смиреннішої, ніж на колінах? Нехай мені скажуть, що я маю зробити, щоб угамувати цей невблаганний Божий гнів! Не смійтеся з мене, я зовсім пригнічена. У мене вже навіть гордості немає. Раніше я хотіла князя, мільйонів, величі, а тепер соромлюся цих бажань і плачу!
Dieu, n’y a-t-il pas une posture plus humble qu’à genoux, qu’on me dise ce que je dois faire pour apaiser cette colère divine, implacable ! Ne vous moquez pas de moi, je suis bien abattue. Je n’ai même plus de fierté. Avant je voulais un prince, des millions, des grandeurs, à présent j’ai honte de ces désirs et je pleure !
Ви знаєте, які в мене були думки. Чоловік, на якого я дивлюся з висоти своєї фантастичної величі, — цей чоловік зневажатиме мене і гордуватиме мною; не він сам, але це все одно.
Vous savez quelles étaient mes idées. Un homme que je regarde du haut de ma grandeur fantastique, cet homme me méprisera et me dédaignera, pas lui, mais cela revient au même.
І чим я це заслужила!
Et qu’ai-je fait pour cela !
Мама і тітка у своєму тупому заціпенінні мріють про казкового принца, вільного й незалежного, який прийде і складе до моїх ніг свою корону і своє серце!
Maman et ma tante, dans leur engourdissement stupide, rêvent un prince charmant, libre et indépendant, qui viendra déposer à mes pieds sa couronne et son cœur !
Ці мрії, які я раніше поділяла і, може, поділяю й сьогодні, здаються мені жалюгідними і доводять мене до розпачу!
Ces rêves, que je partageais avant et que je partage peut-être aujourd’hui me font pitié et me rendent désespérée !
Боже! Чи можна не ненавидіти родину, через яку терпиш те, що терплю я!!!
Dieu ! peut-on ne pas haïr une famille à cause de laquelle on endure ce que j’endure ! ! !
А якщо я скаржитимуся, і плакатиму, і помру, вони скажуть, що це від кохання!! О, мерзенне глузування! Хіба в мене є місце для кохання!
Et si je me plains et si je pleure, et si je meurs, ils diront que c’est d’amour ! ! ô dérision hideuse ! Est-ce que j’ai de la place pour l’amour !
Уся ця історія так мене приголомшила, що я не наважилася надіслати квітку.
Toute cette affaire m’a interdite et je n’ai pas osé envoyer la fleur.
Сьогодні ввечері, йдучи до себе, я поцілувала маму.
Ce soir en m’en allant j’embrassai maman.
— Вона цілує, як Пʼєтро, — сказала мама, сміючись.
— Elle embrasse comme Pietro, dit-elle en riant.
— Хіба він тебе цілував? — спитала я.
— Est-ce qu’il t’a embrassée ? demandai-je.
— Це він тебе цілував, тебе, — сказав Валіцький, певний, що бовкнув щось зовсім неймовірне, і тим викликав у мене дуже гострі докори сумління й майже сором.
— Il t’a embrassée toi, dit Walitsky croyant dire la chose la plus énorme et par cela me faisant éprouver un bien vif remords et presque une honte.
— Ох! Валіцький! — сказала я з таким виглядом, що мама й тітка обернулися до нього з докором і невдоволенням.
— Oh ! Walitsky ! dis-je d’un tel air que maman et ma tante se tournèrent vers lui avec un air de reproche et de mécontentement.
Марі, яку поцілував чоловік! Марі — горда, пихата, сувора — та де там! Марі, яка виголосила стільки гарних промов на цю тему!
Marie embrassée par un homme ! Marie la fière, la hautaine, la sévère, allons-donc ! Marie qui a fait tant de beaux discours sur ce sujet !
Мені стало від цього соромно в душі.
Cela m’a rendue intérieurement honteuse.
Справді, чому я зрадила своїм принципам? Я не можу допустити, що це сталося зі слабкості, через захоплення; якби я таке допустила, я перестала б себе поважати. Сказати, що це було з кохання, я теж не можу.
En effet, pourquoi ai-je manqué à mes principes ? Je ne peux pas admettre que cela fut ou a été par faiblesse, par entraînement ; si j’admettais cela je ne m’estimerais plus. Je ne puis pas dire que ce fut par amour.
Мені це було приємно, я зробила це з тієї самої причини, з якої дозволила притиснути собі ногу.
Cela me faisait plaisir, je l’ai fait par la même raison que je me suis laissé presser le pied.
Досить мати славу неприступної — цього цілком вистачає. Усі так звикли бачити мене такою, що не повірили б власним очам, та й я сама стільки разів говорила про стільки суворих речей, що й сама б не повірила, якби не цей щоденник.
Il suffit de passer pour inabordable, cela est assez. On est si habitué à me voir telle qu’on ne croirait pas à ses propres yeux et moi-même j’ai si souvent parlé de tant de choses rigides que je n’y croirais pas moi-même sans ce journal.
Утім, дозволяти до себе наближатися можна лише чоловікові, у чиєму коханні ти певна, бо такий не звинуватить. А з тими, хто лише упадає за тобою, треба бути вкритою колючками, як їжак.
D’ailleurs il ne faut se laisser aborder que par un homme de l’amour duquel on est certaine, car celui-là n’accusera pas. Tandis qu’avec des gens qui ne font que faire la cour il faut être toute couverte de pointes comme un hérisson.
Будьмо легкою з чоловіком серйозним і люблячим, але суворою — з чоловіком легковажним.
Soyons légère avec un homme sérieux, aimant, mais soyons sévère avec un homme léger.
Боже, як я рада, що записала саме те, що думаю!
Dieu que je suis contente d’avoir écrit exactement ce que je pense !
Примітки
«Arrondir sʼil y a des angles» — дослівно «заокруглити, якщо є кути»; ідіома означає згладити несприятливі відомості. ↩
«Un phénix» — дослівно «фенікс»; вживається ідіоматично на позначення виняткової, незрівнянної людини. ↩
Кардинал Джакомо Антонеллі (1806–1876) — державний секретар Ватикану при папі Пієві IX; один з найвпливовіших людей тогочасної Католицької церкви. ↩
Любімов і Ґалула — менш престижні залицяльники, які не вдавалися б до таких формальних аристократичних розслідувань походження. ↩