❦
Понеділок 24 квітня 1876
Lundi 24 avril 1876
Мені треба було б розповісти про цілий день, та я вже нічого не памʼятаю! Знаю лише, що на Корсо1 ми зустріли Антонеллі двічі-тричі, тоді мама зупинила екіпаж, і він прибіг весь сяючий і радісний. Він був із друзями, треба було рухатись далі, і його відпустили — щойно він запитав, чи будемо ми вдома сьогодні ввечері. Будемо — на жаль! Сьогодні в театрі «Аполло»2 Рісторі3 грає «Марію Стюарт» — і жодної ложі немає.
J’avais à raconter toute la journée mais je n’ai plus le souvenir de rien ! Je sais seulement que sur le Corso nous avons rencontré Antonelli deux ou trois fois, puis que maman a fait arrêter la voiture et qu’il accourut tout rayonnant et joyeux. Il était avec des amis, il fallait circuler et on l’a congédié après qu’il eut demandé si nous serions ce soir à la maison. Nous y serons, hélas ! Ce soir à l’Apollo la Ristori joue « Marie Stuart » et il n’y a pas une loge.
Близько пів на одинадцяту я почала хвилюватися — і ви не можете уявити, як я страждала. О десятій я впала навколішки й поклялась простояти так півгодини без руху і встати лише тоді, коли він прийде. У такому стані духу це була справжня мука: я молилась Богові й жахливо страждала, питаючи себе, чи є в цьому й справді щось більше, ніж примха. Я вже шаленіла від роздратування й розчарування, коли почула, як він увійшов до вітальні, — я підвелася, вдячна Богові всією душею, бо Він мене почув.
Vers dix heures et demie je commençais à m’inquiéter et vous ne sauriez croire ce que j’ai souffert. A dix heures je me jetai à genoux et je jurai de rester ainsi une demi-heure sans bouger et de ne me lever que s’il venait. Avec mon état d’esprit c’était un supplice, je priais Dieu et je souffrais horriblement me demandant si vraiment il y avait là quelque chose de plus qu’un caprice. Je devenais déjà folle d’agacement et de désappointement lorsque je l’entendis entrer au salon, je me levai en remerciant Dieu de toute mon âme car Il m’avait entendue.
Я обіцяла Богові не влаштовувати сцен, аби тільки він прийшов. Він прийшов — і я цілком природно зайшла до вітальні й почала розмовляти, як усі інші.
J’avais promis à Dieu de ne pas faire d’histoire pourvu qu’il vînt. Il est venu et je suis allée au salon tout naturellement et me suis mise à parler comme les autres.
Нетерпіння моє було велике; я думала, що час прощатися ніколи не настане. Він настав — як рано чи пізно настає в цьому світі все.
Mon impatience était grande, je croyais que l’heure de se retirer ne viendrait jamais. Elle est venue, comme tout vient dans ce monde tôt ou tard.
О першій годині Антонеллі прощається з усіма нами, мама йде до себе з Діною і Валіцьким, я йду до себе — але відразу ж виходжу й зустрічаю його в коридорі.
A une heure Antonelli prend congé de nous tous, maman rentre chez elle avec Dina et Walitsky, je rentre chez moi, mais ressors immédiatement et rencontre l’homme dans le corridor.
Я занадто плакала й занадто мучилась через нього, щоб повестися вміло.
J’ai trop pleuré et je me suis trop tourmentée pour lui pour être adroite.
Він провів чотири дні в монастирі, потім — у заміському маєтку. Тепер він помирився з усіма родичами, збирається виходити в світ, жити розумно, думати про своє майбутнє. Про кохання до мене — ані слова. Я лютувала — і хоч розуміла, що це необережно, заговорила про це першою. Але він вдав, що не розуміє, і чемно попрощався; я його затримала, вже й сама не памʼятаю, що говорила, — проте сказала досить, щоб він зрозумів. Я справді вже не тямила себе: заплющувала очі, спиралась об стіну; зрештою дійшла до докорів, до слів про те, що дарма я брала все це поважно, що він просто дитина, і найкраще, що він міг би зробити, — це більше не говорити про це кохання. Тоді він сказав, що не може мене кохати, бо я його не кохаю, у мене дивні теорії, я грала, я сміялась. І що в Неаполі я розважалась, кокетувала, як завжди, — і це доводить, що я його не кохаю. Він також сказав, що бачив мене минулої неділі неподалік від Сан-Джованні-е-Паоло, і на доказ своїх слів описав усе, що я робила, як сиділа. І треба визнати — він описав точно.
Il a été quatre jours au couvent ensuite à la campagne. Il est à présent en paix avec tous ses parents, il va aller dans le monde, être sage, penser à son avenir. De l’amour pour moi pas un mot. Je m’enrageais et tout en reconnaissant que c’était maladroit j’en ai parlé la première. Mais il fit mine de ne pas comprendre et me dit poliment bonsoir, je le retins, je ne sais plus ce que j’ai dit, j’ai dit assez cependant pour être comprise; réellement je ne me sentais plus, je fermais les yeux et m’appuyais au mur, enfin j’ai fini par faire des reproches, par dire que j’avais tort de prendre tout cela au sérieux, qu’il n’était qu’un enfant et que ce qu’il aurait de mieux à faire ce serait de ne plus parler de cet amour. Alors il me dit qu’il ne pouvait pas m’aimer parce que je ne l’aimais pas, j’avais des théories étranges, je jouais, je riais. Enfin que je me suis amusée â Naples, que j’ai été coquette comme toujours, que cela prouvait bien que je ne l’aimais pas. Il m’a dit aussi qu’il m’avait vu l’autre dimanche près de San Giovanni e Paolo, et pour prouver qu’il disait vrai, il m’a dit tout ce que j’ai fait, comment j’étais assise. Et je dois le dire il a dit juste.
Та що ж мені сказати! Я нічого не знаю — знаю лише, що його рука вислизала з моєї, що він поспішав іти, що я наговорила купу дурниць: заплющувала очі, затримувала його, ставила безглузді запитання; що він уникав будь-яких пояснень, кажучи, що я його не кохаю, а якщо й кохаю — то якось надзвичайно дивно, з усіма своїми питаннями слідчого; що я нібито лише хочу почути, що мене люблять, — а потім посміятися. Боже мій, Боже мій! Ніколи я не поводилась так безглуздо. Думаю, він більше мене не кохає: я стояла в напівтемному коридорі, я не забирала від нього рук, схиляла голову, я була дуже схвильована — а він сміявся, казав «на добраніч» і розповідав, яким тепер став розумним.
Enfin que voulez-vous que je dise ! Je ne sais rien du tout, je sais seulement que sa main fuyait la mienne, qu’il avait hâte de s’en aller, que j’ai dit un tas de bêtises, fermant les yeux, le retenant, lui faisant des questions inutiles, et qu’il évitait toute explication disant que je ne l’aimais pas et si je l’aimais c’était d’une façon bien extraordinaire avec toutes mes questions de juge d’instruction; que je désirais seulement entendre dire qu’on m’aime et puis en rire. Mon Dieu, mon Dieu ! Jamais je ne me suis conduite aussi bêtement. Je crois qu’il ne m’aime plus, car j’étais là dans un corridor presque sombre, je lui abandonnais mes mains, je baissais la tête, j’étais très émue, et il riait et il me disait bonsoir et me racontait combien il était sage à présent.
Я переказала йому майже все, що писала тут про цю справу, — він мене не заспокоював. Я дійшла до того, що впала на стілець, кажучи, що він мене засмутив. Я не розігрувала комедії — я говорила правду, мені було дуже погано, а він не зворушився, не підійшов утішити мене, а заходився говорити про дрібниці й додав, що так пізно залишатись непристойно. Не знаю, як я його не роздавила!
Je lui dis à peu près tout ce que j’ai écrit de cette affaire ici, il ne me rassurait pas. Je suis allée jusqu’à tomber sur une chaise en disant qu’il m’avait chagrinée. Je ne jouais pas la comédie, je disais la vérité, j’étais très misérable et il ne s’en émut pas, et il ne vint pas me consoler et il se mit à dire des futilités en ajoutant qu’il n’était pas convenable de rester si tard. Je ne sais comment je ne l’ai pas écrasé !
— Ви мене кохаєте? — запитав він нарешті.
- Vous m’aimez, me demanda-t-il enfin.
— А ви?
- Et vous ?
— Ах, ось ваша манера! Вам кажуть: «Я вас кохаю» — ви відповідаєте: «Це неправда», а потім ваша знайома манера — як зі мною. Я став розумним, я тепер інша людина.
- Ah ! voilà votre manière ! on vous dit: Je vous aime, vous répondez: Ce n’est pas vrai, et puis enfin votre manière, comme vous avez fait avec moi. Je suis devenu raisonnable, je suis un autre homme.
— Воно й видно!
- Je le vois bien !
— Та як же, коли ви мені завжди казали, що не кохаєте мене!
- Mais comment voulez-vous, quand vous m’avez toujours dit que vous ne m’aimiez pas !
— І мені з першого слова кидатися вам на шию?
- Et devais-je au premier mot me jeter dans vos bras !
— Без сумніву!
- Et sans doute !
— Справжнє кохання не міркує. Ви мене кохаєте?
- Le vrai amour ne raisonne pas. Vous m’aimez ?
— А якщо я скажу, що так?
- Et si je vous dis que oui ?
— Ах, ось знову припущення, умови!
- Ah ! voilà de nouveau des suppositions, des conditions !
— Ще б пак. Мені що, сказати вам «я вас кохаю»!
- Je crois bien. Dois-je vous dire je vous aime !
— І що б із того вийшло?
- Et qu’est-ce qui en résulterait ?
— Е! Те, що завжди виходить у таких випадках!
- Eh ! ce qui en résulte toujours en pareil cas !
Я нічого не вмію розповісти, нічого не усвідомлюю, все переплуталося; ми не могли порозумітися, і ясно чому. Він мене не кохає, а мене, божевільну, вабить те, що втікає. Я не почуваюся приниженою, хоч для цього й були б підстави. Не знаю, що мені казати й робити. Я бачу, що він мене не кохає.
Je ne sais rien raconter, je ne me rends compte de rien, tout est embrouillé; nous ne pouvions pas nous entendre, c’est clair pourquoi. Il ne m’aime pas, et moi, folle, je suis attirée par ce qui fuit. Je ne me sens pas humiliée, il y aurait de quoi pourtant. Je ne sais ce que je dois dire et faire. Je vois qu’il ne m’aime pas.
Може, це погано — читати романи, бо через те, що він не говорить нічого такого, як у романах, я зовсім збита з пантелику й не знаю, що думати. Ні, не в тім річ. Він хоче на цьому зупинитися, ось правда.
Peut-être est-ce mal de lire des romans, car parce qu’il ne dit rien comme dans les romans je suis toute décollée et ne sais que penser. Non, ce n’est pas cela. Il veut en rester là, voilà la vérité.
— Хочете, я скажу вам, що все це означає? — сказала я йому. — То слухайте. Ви залицялися до мене, як до гарненької дівчини, якою я і є, а потім, побачивши, що це заходить задалеко, відступили.
- Voulez-vous que je vous dise ce que tout cela signifie, lui dis-je, eh bien écoutez. Vous m’avez fait la cour comme à une jolie fille que je suis puis, voyant que cela allait trop loin vous vous êtes retiré.
Не знаю, що він відповів, — певно, нічого втішного. Я нічого не вмію написати. Я якась дивна, я вже сама себе не розумію. Я не в люті, мені дуже гірко, я дуже здивована — здивована тим, що знайшлася істота, яка насмілилася прийняти мене так холодно.
Je ne sais pas ce qu’il a répondu, rien de rassurant sans doute. Je ne sais rien écrire. Je suis tout étrange, je ne me comprends plus. Je ne suis pas furieuse, je suis très misérable, très étonnée, étonnée de ce qu’il se trouve un être assez osé pour me recevoir aussi froidement.
Як! Я стояла з ним сам на сам, з опущеними руками, і схвильованим голосом майже казала йому «я вас кохаю», а він не взяв мене за руку, не схилився до мене, не пригорнув мене до себе!
Comment ! J’étais là seule avec lui, les bras pendants, la voix émue, lui disant presque: je vous aime et il n’a pas pris ma main, il ne s’est pas penché vers moi, il ne m’a pas attiré vers lui !
Тієї миті я б не опиралася, я б припала йому до грудей і заплакала, а він усе повертав розмову на байдужі речі.
Dans ce moment je ne résisterais pas, je me laisserais aller sur sa poitrine et je pleurerais, et lui il a sans cesse ramené la conversation sur des sujets indifférents.
Валіцький дратував мене, раз у раз гукаючи; становище було таке фальшиве! Я лютувала, затримувала Антонеллі й зрештою сказала йому, що якби тут був мій брат, я б звеліла цьому братові дати йому два ляпаси, але я жінка, та ще й сама, тож можу хіба що зневажати його.
Walitsky m’agaçait en m’appelant, cette position était si fausse ! Je rageais, je retenais Antonelli et je finis par lui dire que si j’avais un frère ici je lui ferais donner par ce frère deux soufflets, mais qu’étant femme et seule je ne pouvais rien que le mépriser.
— Я могла б вас покохати, але ваша підла поведінка обернула це почуття на зневагу!
- J’aurais pu vous aimer, mais votre lâche conduite a changé ce sentiment en mépris !
Він питав, що це зі мною сьогодні, чому я така дивна й кажу стільки… дивних речей.
Il demandait ce que j’avais ce soir pour être si étrange et pour dire tant de choses... étranges.
Ну от і все. Я більше нічого йому не скажу. Ах! Ще б пак, я й так досить принизилася.
Enfin voilà. Je ne lui dirai plus rien. Ah ! je crois bien, je me suis assez humiliée.
Не знаю, чи я сердита, чи засмучена, розлючена чи нещасна.
Je ne sais si je suis fâchée ou chagrinée, furieuse ou misérable.
Я ще ніколи не бувала в такому становищі, я зовсім отупіла.
Je ne me suis encore jamais trouvée dans un pareil cas, je suis tout hébétée.
Зараз третя година, але я не можу заснути; я спокійна, але мені холодно. Я нічого не знаю й нічого не розумію.
Il est trois heures mais je ne peux pas dormir, je suis calme mais j’ai froid. Je ne sais et ne comprends rien.
Змилуйся, Господи, досі Ти мене вислуховував, то не відступайся ж від мене й зроби, заради неба, щоб я ясно побачила, щоб я хоч щось дізналася.
Miséricorde, Seigneur, jusqu’à présent Vous m’avez exaucée, ne Vous retirez donc pas de moi et faites au nom du ciel que je voie clair, que je sache quelque chose.
Невже можливо, що він мене більше не кохає, невже він мене обманув, невже в голові в нього були самі легковажні думки? А втім, треба ще знати, чого хочу я. Серйозно, я не думаю, що кохаю цього чоловіка. Я ніколи не бачила нічого подібного: це він вимагає, це він хоче, це він просить цілковитого кохання. Він говорить так, як мала б говорити я, мені таке й на думку ніколи не спадало. Він мене не кохає, от і все.
Est-il possible qu’il ne m’aime plus, est-il possible qu’il m’ait trompée, qu’il n’ait eu que des légèretés dans la tête ? Et puis il faudrait savoir ce que je veux. Sérieusement, je ne crois pas aimer cet homme. Je n’ai jamais rien vu de pareil, c’est lui qui exige, c’est lui qui veut, c’est lui qui demande un amour entier. Il parle comme j’aurais dû parler, je n’ai jamais rien imaginé de pareil. Il ne m’aime pas, voilà tout.
Який хаос! Господи Боже, зроби так, щоб я хоч щось зрозуміла, щоб більше не борсатися в цій байдужій, млявій непевності, яка в сто разів гірша за сльози й гнів. Я хотіла б зрозуміти, щоб усе пояснити в цьому щоденнику. Він зовсім змінився: можна подумати, що за двадцять днів він став тридцятирічним чоловіком. Причина цієї зміни в тому, що він мене більше не кохає. Він, здавалося, був задоволений, бачачи мене в цьому жахливому стані, і втішався моїм отупінням. Він говорить зовсім інакше. Він став таким розсудливим, що аж диво бере. Схоже, в ньому сидить єзуїт.
Quel chaos ! Bon Dieu, faites que je comprenne quelque chose, que je ne sois plus dans cette indifférente et tiède incertitude qui est cent fois pire que les larmes et la colère- Je voudrais comprendre pour m’expliquer dans ce journal. Il est tout changé, on dirait qu’en vingt jours il est devenu un homme de trente ans. La cause de ce changement c’est qu’il ne m’aime plus. Il paraissait satisfait de me voir dans cet abominable état et il jouissait de mon hébétement. Il parle tout autrement. Il est devenu si raisonnable que c’est merveille. Il semble doublé d’un jésuite.
— Знаєте, — сказав він, — тепер я лицемірю: я схиляюся перед батьком, завжди кажу йому «так», поводжуся розсудливо й думаю про своє майбутнє.
- Vous savez, dit-il, je fais de l’hypocrisie à présent, je m’incline devant mon père, je lui dis toujours oui, je suis sage et je songe à mon avenir.
Завтра, може, я й зумію щось розповісти, але сьогодні ввечері я така дурна, що це просто дурість якась!
Demain peut-être je saurais raconter quelque chose mais ce soir je suis si bête que c’est stupide !
Одне я відчуваю добре: мене більше не кохають.
Ce que je sens bien, c’est que je ne suis plus aimée.
— Сподіваюся приїхати до Ніцци, — сказав він.
- J’espère venir à Nice, dit-il.
— Ви ніколи мене не кохали, — сказала я. — Як! Я їду, а ви навіть не турбуєтеся, де я! Ви знаєте, що я в Неаполі, і замість того, щоб поїхати туди, їдете за місто!
- Vous ne m’avez jamais aimée, dis-je, comment ! je pars, vous ne vous inquiétez pas seulement ou je suis ! vous savez que je suis à Naples et au lieu d’y aller vous allez à la campagne !
— Послухайте, — сказав він, — я не міг приїхати; ви ж розумієте, що я не міг не послухатися саме тоді, коли щойно помирився, я не міг вибрати саме цю хвилину, щоб знову накоїти дурниць.
- Ecoutez, dit-il, je ne pouvais pas venir, vous comprenez que je ne pouvais pas désobéir au moment même où je venais de faire la paix, je ne pouvais pas choisir ce moment-là pour faire de nouvelles folies.
Хай я лусну, якщо я хоч щось розумію!
Que je crève, si je comprends quelque chose !
Я сказала йому досить, щоб зробити чоловіка щасливим, а він нічого не зрозумів, він сміявся! він утік.
Je lui ai dit assez pour rendre un homme heureux, il n’a rien compris, il a ri ! il a fui.
Не розумію, як я не розлютилася, як я зараз не шаленію! Я спокійна, нічого не розумію, нічого не можу написати, крім дурниць.
Je ne comprends pas comment je ne me suis pas mise en fureur, comment je ne suis pas enragée à présent ! Je suis calme, je ne comprends rien, je ne puis rien écrire que des bêtises.
Який нудний стан!
Quel état ennuyeux !
Ах! На Пінчо ми говорили з Плауденом.
Ah ! au Pincio nous avons parlé à Plowden.
Ні, це безглуздо. Я дурна, дурна і ще раз дурна!
Non, c’est absurde. Je suis bête, bête et bête !
Примітки
Корсо — via del Corso, головна прогулянкова вулиця Риму, центр світського життя. ↩
Teatro Apollo — головний театр Риму того часу. ↩
Аделаїда Рісторі (1822–1906) — видатна італійська трагічна актриса; «Марія Стюарт» — одна з її коронних ролей. ↩