❦
Вівторок 25 квітня 1876
Mardi 25 avril 1876
Розплющивши очі опівдні, я подумала насамперед: чи можливо так поводитися, як учора? Чи можливо так забути про свою гордість? Але це не моя вина. Я говорила з твердим переконанням, що кожне моє слово сприймається як дар небесний; а бачачи, що враження виходить зовсім не те, на яке я сподівалась, я заходила все далі й далі — бо мені видавалось неможливим, що... зрештою... ви мене розумієте.
En ouvrant les yeux à midi ma première pensée fut: Est-il possible de se conduire comme hier ? est-il posible d’oublier sa fierté ? Mais ce n’était pas ma faute. Je parlais avec la ferme conviction que chacune de mes paroles était reçue comme un bienfait du ciel; en voyant un effet autre que celui que j’espérais produire je m’engageais de plus en plus en avant car il me semblait impossible que... enfin... vous me comprenez.
Поки він був Пʼєтруччо — шалений і чесний хлопець, — я могла чинити, як чинила, але як тільки це граф Антонеллі — ні кроку далі. Не треба забувати, що ні він, ні я вже не діти, і між молодим чоловіком і молодою дівчиною є стільки тонкощів, яких слід дотримуватись. Потрібна скромність, стриманість. Ні — потрібна байдужість, і тоді я добре побачу, чи він мене кохає.
Tant que c’était Petruccio, le garçon fou et honnête, je pouvais faire comme j’ai fait, mais du moment que c’est le comte Antonelli, arrière. Il ne faut pas oublier que ni lui, ni moi ne sommes des enfants et entre un jeune homme et une jeune fille il y a tant de subtilités à observer. Il faut de la modestie, de la réserve. Non, il faut de l’indifférence, alors je verrai bien s’il m’aime.
навскоси
Уривок, який треба памʼятати!
en travers Passage dont on doit se souvenir !
Ви не можете уявити, як ніяково я себе почуваю! Я дорікнула йому в очі в усьому, у чому дорікала в цьому щоденнику, — а він не звернув уваги і не подумав виправдовуватись, навпаки — просив мене самої визнати свої провини.
Vous ne pouvez pas vous faire idée combien je me sens mal à l’aise ! Je l’ai accusé en face de tout ce dont je l’ai accusé dans ce journal et il n’y a pas fait attention et n’a pas songé à se justifier, mais tout au contraire me priait d’avouer que j’avais des torts.
— Оце так жарт!1 — вигукнула я. — Я ніколи не бачила такої зухвалості, я хрещусь від голови до ніг. Виходить, це я винна! Клянусь, що ви кажете щось неймовірне. Якби я вас кохала — прокляла б вас, але оскільки те, що колись нагадувало кохання, перетворилось на зневагу через вашу боягузливу поведінку, — не проклинаю вас, і нехай диявол буде з вами! Хоча ні; диявол не здатен довго пробути з дурнем!
- La plaisanterie est bonne ! m’écriai-je, je n’ai jamais vu tant d’audace, j’en fais le signe de croix de la tête aux pieds. C’est à moi que sont les torts. Je vous jure que ce que vous dites est fort. Si je vous aimais je vous maudirais mais comme l’espèce d’amour qu’il y avait s’est changé en mépris à cause de votre lâche conduite, je ne vous maudis pas et que le diable soit avec vous ! Après tout, non; le diable ne saurait longtemps demeurer avec un imbécile !
А він стояв під цим градом слів — незворушний, мов фортечна стіна під градом сухих горошин.
Et il était là sous cette grêle de paroles, impassible comme un mur de forteresse sous une grêle de petits pois secs.
— Я прийду завтра, — сказав він, немовби бажаючи мене заспокоїти, — і ми поговоримо про все це серйозно.
- Je viendrai demain dit-il, comme pour me calmer, et nous parlerons de tout cela sérieusement.
— Нема потреби, пане, я добре бачу, чого варте ваше прекрасне кохання. Можете більше не приходити, — додала я вже слабшим голосом, — ви мене засмутили, я прощаюся з вами в гніві й не спатиму всю ніч. Ах! Можете похвалитися, що довели мене до сказу, так і знайте!
- C’est inutile, Monsieur, je vois bien à quoi m’en tenir sur votre bel amour. Vous pouvez ne plus revenir, ajoutai-je plus faiblement, vous m’avez chagrinée, je vous dis adieu en colère et je ne dormirai pas de la nuit. Ah ! vous pouvez vous vanter de m’avoir mise en rage, allez !
А я ж мріяла про нього, розводила сентименти, готувалася побачити, як він повернеться такий щасливий, що аж захлинеться й не зможе й слова мовити, такий закоханий, що… Ах! Тисяча Сен-Жозефів на одного Лардереля!
Et moi qui rêvais à lui, qui faisais du sentiment, qui me préparais à le voir revenir si content qu’il en perdrait l’haleine et ne saurait rien dire, si amoureux que... Ah ! mille Saint-Joseph d’un Larderel !
Колізей при місячному світлі! Ах! Справді гарно! Ах, раджу вам розчулюватися, шановні панночки! Будьте тверді, як камінь, хитрі, як попи, і кокетливі, як чортиці. Тільки тоді вам коритимуться і ви будете щасливі. А зробіть, як я: опустіть руки, схиліться до чоловіка, похиливши голову й цілком готові опинитися в його обіймах, — і цей чоловік, який, коли ви його відштовхували, падав навколішки, відсахнеться, притулиться до стіни й скаже вам:
Le Colisée au clair de lune ! Ah ! c’est joli vraiment ! Ah ! je vous conseille de vous attendrir, mesdames les demoiselles ! Restez dures comme des pierres, rusées comme des prêtres et coquettes comme des diablesses. Alors seulement vous serez obéies et heureuses. Mais faites comme moi, laissez pendre vos bras, penchez-vous vers l’homme en baissant la tête et en étant toute prête à vous trouver dans ses bras et cet homme, qui lorsque vous le repoussiez se mettait à genoux, se reculera et s’appuiera au mur en vous disant:
— Яка ж ви дивна! Я поговорю з вами завтра, коли ви заспокоїтеся.
- Mais comme vous êtes étrange ! Je vous parlerai demain quand vous serez plus calme.
Це він скаржиться, це він каже, що я йому завжди відмовляла, завжди сміялася або казала, що не кохаю його!
C’est lui qui se plaint, c’est lui qui dit que je l’ai toujours refusé, que j’ai toujours ri, ou dit que je ne l’aimais pas !
— Отож, розумієте, не можу ж я ходити всюди зі своїм нещасливим коханням; немає нічого дурнішого за чоловіка з нещасливим коханням.
- Alors, vous comprenez et je ne peux pas m’en aller portant partout mon malheureux amour, il n’y a rien de plus bête qu’un homme avec un amour malheureux.
Ну й ну!2 Я на його місці говорила б так само, але все ж, як на чоловіка, що справді кохає, він здається мені надто гордовитим і надто розважливим.
Bigre ! je n’aurais pas parlé autrement à sa place, mais néanmoins je le trouve bien hautain et bien calculé pour un homme qui aime vraiment.
Тепер я дістала своє сповна, тож більше ні слова про це не скажу. Якщо він хоче, хай починає першим.
A présent j’en ai pour mon argent aussi ne vais-je plus toucher un seul mot de cela. S’il veut, qu’il commence le premier.
А якщо він не захоче, якщо він мене більше не кохає і тільки й мріє, щоб на цьому все обірвати?
Et s’il ne voulait pas, et s’il ne m’aimait plus et ne demandait pas mieux que de briser là ?
розворушує, від чого в мене закипає кров і мороз пробігає по спині!
dégourdit, qui me fait bouillir le sang en me donnant froid dans le dos !
Так мені куди більше до вподоби, о так. О, я в люті, в люті!
J’aime bien mieux cela, oh oui. Au moins je suis furieuse, furieuse, furieuse !
Я з величезним нетерпінням чекаю, коли можна буде вийти, аж раптом починається дощ. Я виходжу лише по свої серця — вони дуже гарно вийшли, ось їхній точний портрет у натуральну величину. Отут — моє, президентки; членські — такі самі, тільки без ключика, який є лише у мене. Це серце треба носити на шнурку з шовку-сирцю. І коли хтось із членів зробить нам якусь виняткову послугу — зможе носити його з широкою жовтою стрічкою, через плече. На зворотному боці серця є скло для мого портрета ось так: але оскільки серце порожнє всередині — туди можна покласти що завгодно, і портрет стане кришечкою. У своє я вже поклала власний портрет.
J’attends avec une impatience énorme l’heure de sortir et tout à coup il se met à pleuvoir. Je ne vais que pour prendre mes cœurs, ils sont très réussis, en voici le portrait fidèle, et la grandeur exacte. Celui-là est le mien, celui de la présidente, ceux des membres sont pareils moins la clef, qui n’existe que pour moi. Ce cœur doit être porté sur une corde en soie écrue. Et lorsqu’un membre nous aura rendu quelque éclatant service il pourra le porter avec un large ruban jaune, en sautoir. Sur le revers du cœur il y a un verre pour mon portrait comme ceci: mais le cœur étant creux on peut y mettre bien des choses auxquelles le portrait servira de couvercle. Dans le mien j’ai déjà placé mon propre portrait.
Та це і є закон: носити можна лише власне обличчя, а всередину вкласти — що душі завгодно.
D’ailleurs c’est la loi, on ne pourra porter que sa propre face, libre sans doute à mettre en dedans tout ce qu’on veut.
Шнурка в мене ще немає, і серце висить на блакитній стрічці. З ним я маю вигляд черниці — і від цього вигляду мене морозить.
Je n’ai pas encore de corde et mon cœur est suspendu par un ruban bleu. Il me donne l’air d’une religieuse et cet air me donne froid.
Дощ усе іде, і оголошують барона Вісконті. Цей чарівний чоловік — такий дотепний, попри свій вік.
Il pleut toujours et on annonce le baron Visconti. Ce charmant homme si spirituel malgré son âge.
Мало-помалу, говорячи про одруження Одескальки, згадали й Антонеллі.
Peu à peu on nomma Antonelli tout en parlant du mariage d’Odescalchi.
— Та, пані, — сказав Вісконті, — маленький Антонеллі, як ви його називаєте, — це не партія, якою слід нехтувати; навпаки, треба брати обома руками. Бо цей бідолашний кардинал згасає щодня — вже й ходити не може, і життя його полишає; а це означає, що якогось дня кожен із його племінників стане мільйонером. Отже, Пʼєтро Антонеллі буде мільйонером.
- Eh Madame, dit Visconti, le petit Antonelli comme vous dites, n’est pas un parti à dédaigner mais bien à prendre des deux mains. Car ce pauvre cardinal s’en va de jour en jour, il ne marche plus et la vie l’abandonne, ce qui fait qu’un de ces jours ses neveux deviendront chacun d’eux un millionnaire. Et Pierre Antonelli sera par conséquent millionnaire.
— Але в кардинала є донька.
- Mais le cardinal a une fille.
— Так... але донька чудово влаштована, тож вона тут ні до чого. Успадкують племінники.
- Oui... mais la fille est archi-placée, elle [n’a ] donc rien à voir là-dedans. Ce sont les neveux qui hériteront.
— Знаєте, бароне, мені казали, що малий пішов у монастир, — сказала мама.
- Vous savez, baron, on m’a dit que le petit était entré au couvent, dit maman.
— Який малий? — запитав Вісконті, майже ображено.
- Quel petit ? demanda Visconti presque vexé.
— Та той малий, ви знаєте...
- Mais le petit, vous savez...
— Пʼєтро Антонеллі, — кажу я.
- Pierre Antonelli, dis-je.
— Ах, ні! Він думає зовсім про інше, запевняю вас.
- Ah ! non, il songe à tout autre chose je vous assure.
Потім заговорили про Рим, і я сказала, як я його люблю і чого мені коштує його покинути.
Puis on parla de Rome, et j’ai dit combien je l’aimais et combien il me coûtait de le quitter.
— То залишайтеся ж.
- Eh bien, restez-donc.
— Я б і рада.
- Je le voudrais bien.
— Мені приємно бачити, що ваше серце любить наше місто.
- J’aime à voir que votre cœur aime notre ville.
— До речі про серце — ви бачили моє?
- A propos de cœur, avez-vous vu le mien ?
— Як це?
- Comment ?
— Подивіться, — і я показала йому серце.
- Regardez, et je lui montrai le cœur.
— Добре серце, — сказав він.
- C’est un bon cœur, dit-il.
— Серце черниці, знаєте, — додала я зі сміхом, — мене залишать у Римі в монастирі.
- Un cœur de religieuse, vous savez, ajoutai-je en riant, on va me laisser à Rome dans un couvent.
— Ох! — сказав Вісконті, теж сміючись, — сподіваюся, що ви залишитесь інакше; ми знайдемо спосіб.
- Oh ! dit Visconti en riant aussi, j’espère que vous y resterez autrement, nous trouverons un moyen.
— Який?
- Lequel ?
— Хочете, щоб я знайшов? Це неважко.
- Voulez-vous que je le trouve ? ce ne sera pas difficile.
— Будь ласка, шукайте.
- Je veux bien, cherchez.
— Шукайте, — повторила мама.
- Cherchez, répéta maman.
— І знайду, — сказав Вісконті, міцно стискаючи мою руку.
- Et je trouverai, dit Visconti en me pressant fortement la main.
Що ви про це думаєте, кляті читачі?
Que vous en semble, fichus lecteurs ?
Мама сяє, я сяю. Це північне сяйво.
Maman rayonne, je rayonne. C’est une aurore boréale.
Ми майже будуємо плани. Мама непокоїться через те, як грубо я поводилась учора з її улюбленцем. Я сміюся...
Nous faisons presque des projets. Maman s’inquiète de la rude façon dont j’ai traité hier son favori. Je ris...
Виглядає сонце — немовби освячуючи мою веселість, — і ми виходимо.
Le soleil se montre comme pour consacrer ma gaieté et nous sortons.
Ось тобі! Мулітерно й Одескальки на Корсо! Погода така чудова, що я не можу втриматися, щоб не заспівати стиха.
Bon ! Les Muliterno et Odescalchi sur le Corso ! Il fait si beau que je ne peux me retenir de chanter doucement.
А ось і Пʼєтруччо — я вітаюся з усмішкою.
Et voilà Petruccio, je salue en souriant.
Як це, в біса, я могла наговорити стільки дурниць учора? Знаю як. У мене була звичка говорити йому щодня якусь дрібну зухвалість; двадцять пʼять днів я мусила тримати їх при собі, і вчора ввечері вони всі разом вилетіли — і вийшла неймовірна галіматья.3
Comment diable ai-je pu dire tant de bêtises hier ? Je sais comment. J’avais l’habitude de lui débiter quelques impertinences, tous les jours, pendant vingt-cinq jours j’ai dû les garder pour moi, et toutes ensemble elles se sont dites hier soir et ont produit un galimatias énorme.
Ми зупинилися біля магазину, коли підійшов Россі, і я була любʼязна так, як умію лише я. Тобто, коли я за це беруся — це щось чарівне.
Nous étions arrêtés près d’un magasin, quand s’approcha Rossi et j’étais aimable comme moi seule sais l’être. C’est-à-dire [que] quand je m’y mets c’est quelque chose d’adorable.
Боже, як переповнене в мене серце! Не срібне — справжнє.
Dieu, que mon cœur est plein ! Pas celui en argent, mais le vrai.
Я так боюся, боюся всього. Уже майже девʼята, я починаю хвилюватися.
Je crains tant, je crains tout. Il est près de neuf heures, je commence à m’agiter.
Сьогодні ввечері — всупереч усім очікуванням — досить велике зібрання. Плауден, Сімонетті, Боткін і Пастмиков — і без сумніву, Антонеллі.
Ce soir contre toute attente, assez nombreuse réunion. Plowden, Simonetti, Botkine et Pastmikoff, et Antonelli sans doute.
Я виконувала обовʼязки господині з великим запалом, і моє срібне серце обговорюють на всі лади.
J’ai fait les honneurs avec beaucoup d’entrain et mon cœur d’argent est commenté de toutes manières.
Найдовше залишався Сімонетті — до першої, здається, — і о десятій хвилині на другу нікого вже не було, крім Пʼєтро. Поки Сімонетті балакав із мамою, Діною і Валіцьким за одним столом, я сиділа з Пʼєтро за іншим, і ми міркували про кохання взагалі і про кохання Пʼєтро зокрема. У нього жахливі принципи — а точніше, він такий шалений, що взагалі ніяких. Мене справді засмучувало те, що він казав, бо про своє кохання до мене він говорив так легковажно, що я не знаю, що й думати. Та й схожий він на мене вдачею — просто неймовірно. Борги його й тримали так далеко від Риму, і на доказ він пропонує принести мені листи свого адвоката. Звичайно, він повторює, що кохає мене, додаючи однак, що воно находить і минає, що він не здатний кохати серйозно. Тоді я читаю йому проповідь, він погоджується і викладає найдрібніші свої думки — а це негаразд, бо думається багато чого, і не все те приємно чути.
Ce fut Simonetti qui resta le plus longtemps, jusqu’à une heure je crois, et à une heure et dix minutes il n’y eut plus personne que Pietro. Pendant que Simonetti causait avec maman, Dina et Walitsky auprès d’une table, je restais avec Pietro auprès d’une autre, et nous avons raisonné sur l’amour en général et sur l’amour de Pietro en particulier. Il a des principes déplorables ou plutôt il est si fou qu’il n’en a pas du tout. J’étais vraiment chagrinée par ce qu’il disait, car il parlait si légèrement de son amour pour moi que je ne sais que penser. D’ailleurs il me ressemble tant de caractère que c’est extraordinaire. C’était les dettes qui le retenaient si loin de Rome et comme preuve il offre de m’apporter les lettres de son avocat. Sans doute il me répète qu’il m’aime en ajoutant cependant que cela s’en va et revient, qu’il ne peut pas sérieusement aimer. Alors je le prêche et il est d’accord avec moi et me dit ses moindres pensées, ce qui n’est pas bien car bien des choses se pensent et souvent ne sont pas très agréables à entendre.
Я памʼятаю слова Вісконті й поводжуся відповідно.
Les paroles de Visconti me sont présentes et je me conduis en sorte.
Нарешті прощаємося, але медальйон мого серця відкривається, треба його полагодити; Пʼєтро залишається, і через мить — не знаю як — ми вже опиняємося в коридорі. А тепер прошу вас: не читайте того, що я напишу далі. Я досі вважала, що цей щоденник дуже моральний і що з часом його давали б читати в школах і пансіонах. Послухайте — раджу вам не йти далі, бо ви в мені розчаруєтеся, та й годі.
Enfin on se dit bonsoir et on se sépare mais le médaillon de mon cœur s’ouvre et il faut l’arranger, Pietro reste pour l’arranger et au bout d’un instant je ne sais comment nous nous trouvons dans le corridor. Et maintenant je vous en prie, ne lisez pas ce que je vais écrire. Je pensais jusqu’à présent que ce livre était très moral et qu’on le donnerait avec le temps à lire dans les écoles et pensions. Ecoutez, je vous conseille de ne pas aller avant car vous serez désappointés sur mon compte et voilà tout.
Не знаю, як це почалося, але через пʼять хвилин ми вже не сварилися. Ах! Так, я памʼятаю.
Je ne sais pas comment cela a commencé, mais au bout de cinq minutes nous n’étions plus en querelle. Ah ! oui je me souviens.
— На добраніч, — кажу я йому.
- Bonsoir, lui dis-je.
— Чекаю лікаря, щоб він дав мені цигарку.
- J’attends le docteur pour qu’il me donne une cigarette.
— Я вам дам одну, — і я пішла до кімнати Валіцького, що в кінці коридору, поруч із моїми дверима; лише двоє дверей виходить у цей коридор — двері Валіцького і мої, а сам він веде до загального освітленого коридору.
- Je vais vous donner une et j’allai dans la chambre de Walitsky qui se trouve au fond du corridor et près de ma porte, deux portes seulement donnent sur ce corridor, celle de Walitsky puis la mienne et il donne lui-même dans le corridor commun qui est éclairé.
Він пішов за мною; не знаю, що говорилося, але через пʼять хвилин ми більше не сварилися, порозумілися — хай мене чорт візьме, якщо я знаю як.
Il me suivit donc, je ne sais pas ce qui fut dit, mais au bout de cinq minutes nous n’étions plus en querelle, nous nous sommes expliqués, que le diable m’emporte si je sais comment.
— Ти даремно не кажеш йому, що кохаєш, — сказала мені мама після візиту Вісконті. — Зрештою, це ні до чого не зобовʼязує.
- Tu as tort de ne pas lui dire que tu l’aimes, me dit maman après la visite de Visconti, après tout cela n’engage à rien.
Я була під впливом цієї поради. Ну-бо, пригадаймо — все це було не більш як годину тому, а я вже нічого не памʼятаю з того, що говорилося.
J’étais donc sous l’influence de ce conseil. Voyons un peu, souvenons-nous, il y a à peine une heure de cela et je ne me rappelle plus de rien de ce qui a été dit.
Він був зовсім поруч зі мною, і, заспокоївши мене цілком, підійшов ще ближче і взяв мене за руки і за талію.
Il était tout près de moi et m’ayant rassurée tout à fait il s’approcha encore plus près et me prit les mains et la taille.
— Я більше ніколи не казатиму дурниць, — сказав він, — раз це вас засмучує. Але що вдієш — такий мій характер, треба вибачати; я шалений і нерозважливий, кажу все, що спадає на думку, але клянусь, що кохаю вас і завжди кохав, — ви й самі здогадались, дуже добре знали, чи не так?
- Je ne dirai plus jamais de bêtises, dit-il, puisque cela vous fait de la peine. Mais que voulez-vous c’est mon caractère qu’il faut excuser, je suis fou et irréfléchi, je dis tout ce qui me passe par la tête, mais je vous jure que je vous aime et que je vous ai toujours aimée, d’ailleurs vous l’avez deviné vous-même, vous le saviez très bien, n’est-ce pas ?
Я нічого не відповідала, але й не відштовхувала.
Je ne répondais rien mais ne le repoussais pas.
— Ви мене кохаєте? — запитав він.
- M’aimez-vous, demanda-t-il ?
Та сама підлість... Тоді він притяг мене до себе... Не читайте — ще є час! — і поцілував у праву щоку; слова Вісконті й мами ще лунали в моїх вухах, і замість того щоб відштовхнути його, я піддалася йому й, обнявши обома руками за шию... Ну й ну, він поклав голову мені на плече і поцілував шию... ліворуч і... який жах! Вперше в житті я була в обіймах чоловіка!
Même vilenie... Alors il m’attira vers lui... ne lisez pas, il est encore temps ! et m’embrassa sur la joue droite; les paroles de Visconti et de maman étaient encore dans mes oreilles, au lieu de le repousser donc, je m’abandonnai à lui et lui mettant les deux bras autour du cou... Bigre, il mit sa tête sur mon épaule en me baisant le cou... à gauche et... quelle horreur ! J’ai été pour la première fois dans les bras d’un homme !
— Ви мене кохаєте? — запитала я тоді.
- Vous m’aimez ? demandai-je alors.
— О так! І завжди кохатиму.
- Oh ! oui et je vous aimerai toujours.
— Ні, відпустіть мене, те, що я вам дозволяю, — погано; я роблю погано... Ідіть.
- Non, laissez-moi, ce que je vous permets est mal; je fais mal... Allez-vous-en.
Але замість того щоб відпустити, він притиснув мене до себе і подивився на мене так, що я сказала:
Mais loin de me lâcher il me pressait dans ses bras et me regardait de telle façon que je dis:
— Ви знаєте, що я казала вам про це ще того вечора... ніхто, навіть не...
- Vous savez ce que je vous ai dit sur cela, encore l’autre soir... personne, pas même...
— Так, але зі мною все інакше — я вас кохаю і... ви мене кохаєте?
- Oui, mais moi c’est autre chose, je vous aime et... vous m’aimez ?
— Е! Якби я вас не кохала, хіба б я це вам дозволила!
- Eh ! si je ne vous aimais pas, vous permettrais-je tout cela !
Не сказати, що я його кохаю, — означало б звинуватити себе більш ніж у легковажності.
Ne pas dire que je l’aime serait s’accuser plus que de légèreté.
Боже, як важко все це розповідати! Продовжмо сяк-так, коли вже треба. Не знаю вже як, але він зобовʼязався одружитися — він принаймні; я ж здебільшого мовчала.
Dieu que tout cela est difficile à dire ! Continuons tant bien que mal puisqu’il le faut. Je ne sais plus comment mais lui s’est engagé à se marier, lui du moins, moi je me taisais pour la plupart du temps.
— Ви їдете в четвер?
- Vous partez jeudi ?
— Так, і ви мене забудете.
- Oui, et vous m’oublierez.
— Ну вже ні! Я приїду до Ніцци.
- Ah ! ça non ! Je viendrai à Nice.
— Коли?
- Quand ?
— Щойно зможу.
- Aussitôt que je pourrai.
— Зараз.
- A présent.
— Я не можу.
- Je ne puis pas.
— Чому?
- Pourquoi ?
— Ах, ви цього всього не знаєте.
- Ah ! vous ne savez pas tout cela.
— Та кажіть же, кажіть зараз, я хочу знати.
- Eh bien dites, dites à l’instant, je veux.
— Батько мене не пустить.
- Mon père ne me laisserait pas.
— Але вам достатньо сказати йому правду — і він не подумає, що ви їдете до Монако.
- Mais vous n’avez qu’à lui dire la vérité et alors il ne pensera pas que vous allez à Monaco.
— Звичайно, я скажу йому, що їду заради вас, що кохаю вас, що хочу одружитися. Але не зараз — ви не знаєте мого батька. Він тепер дуже добрий до мене, він мене щойно простив, але я ще не наважуюсь нічого просити.
- Sans doute, je lui dirai que je vais pour vous, que je vous aime, que je veux me marier. Mais pas à l’instant, vous ne connaissez pas mon père. Il est très bon pour moi à présent, je viens d’être pardonné mais je n’ose encore rien demander.
— Поговоріть завтра.
- Parlez demain.
— Не наважуся, він добрий, але я ще не почуваюся певно — подумайте: три роки він зі мною не розмовляв! За місяць я буду в Ніцці.
- Je n’oserai pas, il est bon mais je n’ai pas encore de confiance, pensez-donc depuis trois ans il ne me parlait plus ! Dans un mois je serai à Nice.
— За місяць мене там уже не буде.
- Dans un mois je n’y serai plus.
— А куди ви поїдете?
- Et où irez-vous ?
— До Росії. От я поїду, а ви мене забудете.
- En Russie. Voilà je partirai et vous m’oublierez.
— Ні, але за два тижні я буду в Ніцці, і тоді… тоді ми поїдемо разом?
- Non, mais dans quinze jours je serai à Nice et alors... alors nous partirons ensemble ?
— Так.
- Oui.
навскоси
Я не вірила жодному його слову, але це була одна з найприємніших хвилин мого життя: я думала, що тут і настане кінець домашнім мукам.
en travers Je n’en croyais pas un mot mais ce fut un des moments les plus agréables de ma vie, je pensais que ce serait la fin des tourments domestiques.
Він пригорнув мене до серця й укрив моє обличчя поцілунками, а я заплющувала очі, щоб не бачити цієї гидоти.
Il me pressa contre son cœur et me couvrit la figure de baisers pendant que je fermais les yeux pour ne pas voir cette abomination.
— Ах! — вигукнула я, відсахнувшись. — Тепер ви задоволені!
- Ah ! m’écriai-je en me reculant, vous êtes content à présent !
— Ось яка ви! — вигукнув і він. — Ось! У вас завжди погані думки!
Voilà comme vous êtes ! s’écria-t-il aussi, voilà ! Vous avez toujours des mauvaises pensées !
— Ні, — сказала я лагідніше, — я лише питаю, чи ви задоволені?
- Non, dis-je plus doucement, je vous demande seulement si vous êtes content ?
Оце так відповідь! А я все не розплющувала очей.
Quelle réponse ! et je fermais toujours les yeux.
— Знаєте, — сказала я, — мама думає, що я сплю, а ви пішли.
- Vous savez, dis-je, maman pense que je dors et que vous êtes parti.
— Справді? — сказав він, сміючись.
- Vraiment, dit-il en riant.
на полях
[Примітка: 1881. Насамперед, ця сцена здається мені огидною. Дозволити обійняти себе за талію й цілувати в обличчя!! Я й досі почуваюся брудною. Фу, гидкий уривок!]
[Annotation: 1881. D’abord je trouve cette scène abominable. Me laisser prendre la taille et embrasser la figure !! Je me sens sale jusqu’à présent. Fi le vilain passage !]
— А тепер ідіть; ні, стривайте, підійдіть сюди, — і я відступала в нішу своїх дверей, які були зачинені й давали дуже надійну опору.
- A présent partez, seulement non venez, ici et je me retirais dans l’embrasure de ma porte qui étant fermée offrait un appui très solide.
— Ви мене кохаєте і завжди кохатимете?
- Vous m’aimez, et vous m’aimerez toujours ?
— Я завжди вас кохатиму. А ви мене кохаєте?
- Je vous aimerai toujours, et vous m’aimez ?
Я ледь помітно кивнула, і він так зрадів, що схопив мене в обійми, а я мовчки пригорнула його до грудей.
Je fis un léger signe de tête de haut en bas, il fut si ravi qu’il me prit dans ses bras et je le pressai sur ma poitrine sans dire un mot.
навскоси
Мене це страшенно розважало.
en travers Ça m’amusait énormément.
— Я вас кохаю, я вас кохаю, я вас кохаю, — повторював він, падаючи навколішки.
- Je vous aime, je vous aime, je vous aime, répétait-il, en tombant à genoux.
— Підведіться, пане, я, здається, зараз зомлію, — але він мене підтримав.
- Relevez-vous, Monsieur, je crois que je vais me trouver mal, mais il me soutint.
— Ви щасливі? — спитала я, взявши його голову в долоні, а потім запустивши пальці йому у волосся. — Скажіть?
- Vous êtes heureux ? demandai-je en prenant sa tête dans mes mains et les passant ensuite dans ses cheveux, dites ?
— О! Так, ще б пак, — прошепотів він у захваті.
- Oh ! oui, je crois bien, murmura-t-il ravi.
Я зібрала всі сили, і, оскільки наші обличчя були вже зовсім близько одне від одного, я зважилася на великий крок і поцілувала його в губи — я, що досі навіть не торкалася його вустами. І цей перший мовчазний поцілунок тривав так довго, що я впала знесилена йому на плече, і тримали мене лише його руки, що, мов залізний обруч, оповивали мою талію.
Je rassemblai toutes mes forces et comme nos figures étaient excessivement près l’une de l’autre, je pris une grande résolution et l’embrassai sur la bouche, moi qui jusqu’à présent ne l’avait même pas effleuré de mes lèvres. Et ce premier baiser silencieux dura si longtemps que je tombai épuisée sur son épaule soutenue seulement par ses bras qui comme un cercle de fer étaient autour de ma taille.
Я хотіла більше не писати, але в майбутньому це буде мені приємним спогадом, тож розповім усе, наскільки дозволяє збентежена памʼять.
Je voulais ne plus écrire mais il me sera dans l’avenir un souvenir agréable, disons tout autant que la mémoire troublée le permet.
Двічі чи тричі я вдавала, ніби сердито йду геть, і він щоразу мене затримував.
Deux ou trois fois je fis mine de m’en aller fâchée et il me retint toujours.
навскоси
Ми обоє стали серйозні. Здавалося, ми засмучені — такі поважні були в ту мить наші обличчя. Зачорнено: Серйозна нотка, більше.
en travers Nous étions devenus sérieux tous les deux. Nous semblions affligés tellement nos figures étaient graves en cet instant. Mots noircis: La note grave, plus.
— Ні, — сказав він, — не можна ж отак прощатися щовечора. Ви ж не сердитеся, правда?
- Non, dit-il, on ne peut pas se quitter chaque soir comme ça. Vous n’êtes pas fâchée, n’est-ce pas ?
— Ні, — відповіла я, усміхаючись, — я добра, бачите…
- Non, répondis-je en souriant, je suis bonne, vous voyez...
— Досить! Досить, пане, і так уже забагато.
Assez ! assez, Monsieur, et sans cela il n’y en a que trop.
— Ще один, останній, перш ніж я піду.
- Encore un dernier, avant que je m’en aille.
Тоді я знову відійшла у свій темний куток і, ще раз змусивши його присягтися, що він мене кохає й приїде до Ніцци, відпустила його. Але він повернувся знову.
Alors j’allai de nouveau dans mon coin sombre et lui faisant encore une fois jurer qu’il m’aimait et qu’il viendrait à Nice je le laissai partir. Mais il revint encore.
— Яка ж ви тоненька, — сказав він, обхопивши мою талію пальцями й стиснувши її, від чого я була в захваті: він міг переконатися, як мало я була затягнута, бо мій атласний корсет подавався, як вільний ліф, і його можна було зрушити.
- Comme vous êtes mince, dit-il en prenant ma taille dans ses doigts et en la serrant, ce dont je fus enchantée, il a pu voir combien peu j’étais serrée car mon corset de satin cédait comme un corsage large, et on pouvait le bouger.
— Приїжджайте тепер до Ніцци! — сказала я.
- Venez à Nice à présent ! dis-je.
— Ах! Якби ж я міг!
Ah ! si je pouvais !
Ах, чорт! Четверта ранку, решту розповім завтра, сьогодні ввечері я пишу дуже погано, хоча я й не схвильована, дивуюся власній байдужості. Дивлюся на свої губи — чи не змінили вони кольору; та ні, вони ті самі, і все ж вони вже не ті самі, — от бачите, яка оманлива зовнішність!
Ah ! diable ! quatre heures du matin, je raconterai demain le reste, ce soir j’écris fort mal, je ne suis pas émue cependant, je m’étonne de mon indifférence. Je regarde mes lèvres pour voir si elles n’ont pas changé de couleur, eh bien non, elles sont les mêmes et pourtant elles ne sont plus les mêmes, voyez comme les apparences sont trompeuses !
Досить, досить, до завтра.
Assez, assez, à demain.
Примітки
«Оце так жарт!» — іронічний вигук недовіри та обурення; буквально «жарт гарний!» ↩
В оригіналі французькою: «Bigre !». ↩
Галіматья — від фр. galimatias: плутана нісенітниця, безладна мішанина слів. ↩