❦
Неділя 23 квітня 1876
Dimanche 23 avril 1876
Все йшло добре: ми весело покинули готель, я була любʼязна з Альтамурою, і букет від Сен-Жозефа правив нам за тему для розмови; але це вже моя звичка — багато говорити ні про що й розводитися часом дві години з одного-єдиного слова. Все йшло добре, кажу я, — аж до останніх пʼяти хвилин перед відправленням поїзда. Я стояла на пероні, поставивши одну ногу на підніжку й обтрушуючи дверцята букетами від Сен-Жозефа, коли... здригніться!
Tout allait bien, nous avons quitté l’hôtel gaiement, j’étais aimable avec Altamura et le bouquet de Saint-Joseph nous servait de sujet de conversation; mais ça c’est mon habitude de beaucoup parler d’un rien et de développer pendant deux heures un simple mot quelquefois. Tout allait bien, dis-je jusqu’au cinq minutes avant le départ du train. J’étais là sur la plate-forme, un pied posé sur le marchepied et époussetant la portière avec les bouquets de Saint-Joseph, quand... frémissez !
Якийсь пан шкутильгає: ліворуч його підтримує дама в блакитному, праворуч — пан у світлому пальті й маленькому круглому мʼякому капелюсі, зсунутому на потилицю.
Un monsieur boitant, soutenu à gauche par une dame en bleu et à droite par un monsieur en paletot clair et petit chapeau rond et mou posé en arrière.
— Хто це такі? — запитала я, по-дурному розкривши рота й підносячи до очей свій Сен-Жозеф.
- Qui sont ceux-là ? demandai-je en ouvrant bêtement la bouche et en portant mon Saint-Joseph à mes yeux.
— Це, — сказав Альтамура, — та йому не треба було й казати «Це Лардерель»: я вже й так впізнала його — і почервоніла.
- C’est, dit Altamura, il n’avait pas besoin de dire: C’est Larderel, je l’avais déjà reconnu, et j’avais rougi.
— А той, що кульгає?
- Et celui qui boite ?
— Це старший брат, Гастон де Лардерель,
- C’est le frère aîné, Gaston de Larderel,
і безцінний Альтамура пішов їм назустріч і запитав у цього самого Гастона, що з ним. — Розтягнення, — відповів той по-французьки, — а далі я вже не чула, про що вони говорили.
et le précieux Altamura alla à leur rencontre et demanda au susdit Gaston ce qu’il avait. Une entorse, répondit-il en français, puis je n’entendis plus ce qu’ils se sont dit.
— Ах, — сказав Альтамура, повернувшись до нас, — цей Гастон де Лардерель був найвишуканішим і найелегантнішим молодиком в Італії.
- Ah dit Altamura en revenant vers nous, ce Gaston de Larderel était le garçon le plus comme il faut et le plus chic de l’Italie.
— А тепер?
- Et à présent ?
— А тепер він одружений.
- A présent il est marié.
— А молодший?
- Et le cadet ?
— Не знаю, чи Олександр одружений.
- Je ne sais pas si Alexandre est marié.
— Хто ця дама?
- Qui est cette dame ?
— Не знаю, я з нею не знайомий.
- Je ne sais pas, je ne la connais pas.
Ах, хай йому гіпопотам! Цієї миті дзвонить дзвоник, я сідаю, дверцята зачиняють, ми прощаємося з вірним Альтамурою, а Лардерель, посадивши брата у вагон, повертається назад.
Ah ! nom d’un hippopotame ! En ce moment la cloche sonne, je monte, on ferme la portière, nous disons adieu au fidèle Altamura et Larderel retourne après avoir placé son frère en wagon.
Хто сказав, що він негарний? Той збрехав, як Ґалула, як мерзенний Саетоне! Ноги в нього, правда, трохи вигнуті колесом, але це від коня; спина, правда, трохи сутула, як в Одіффре, але це нічого не псує, бо в ньому стільки природного шику в усьому, навіть у цьому мʼякому капелюсі, надітому по-дурному, що аж з ніг валить.
Qui a dit qu’il était laid ? celui-là en a menti comme un Galula, comme un sale Saëtone ! Il a bien les jambes un peu arrondies en dehors mais c’est l’effet du cheval, il a bien le dos un peu voûté, comme Audiffret, mais cela ne gâte rien, car il a tant de chic naturel dans tout, même dans ce chapeau mou, porté à l’imbécile, qu’on en tombe à la renverse.
Поїзд рушає, і я кидаю останній погляд на бліде, отупіле обличчя Лардереля, на гарненьку, але нарумʼянену мордочку його кокотки й на байдужого Альтамуру, який приєднується до них обох.
Le train se met en mouvement et je jette un dernier regard sur la figure pâle et hébétée de Larderel, sur le museau joli mais fardé de sa cocotte et sur l’indifférent Altamura qui se joint à eux deux.
Це було мов два удари блискавки! Я відкинулася на коліна Діні й заходилася голосити крізь сміх, як божевільна, лупцюючи себе своїм Сен-Жозефом по колінах, по голові й по плечах. І подумати тільки, що мене мчить геть ця груба сила, цей локомотив, а вони тим часом підуть вечеряти, і Галантін вечерятиме з ними, і Альтамура звелить подати тридцять шість пляшок шампанського, і вони веселитимуться, а кокотка кашлятиме, а Лардерель тривожитиметься, а Галантін казатиме йому: «Ні, та послухайте ж, це нічого, мій любий!» А мене мчить геть ця груба сила. Милосердя небесне! Лаво Везувію! Руїни Помпеї!!
Ça a été comme deux coups de foudre ! Je me renversai sur les genoux de Dina et me mis à me lamenter en riant, comme une folle et en m’administrant des coups avec mon Saint-Joseph sur les genoux, la tète et les épaules. Et dire que je suis emportée par cette force brutale, par cette locomotive, tandis qu’ils vont souper, et Galantine soupera avec eux, et Altamura fera servir trente-six bouteilles de champagne, et ils vont s’amuser et la cocotte toussera et Larderel s’alarmera et Galantine lui dira: non écoutez donc, ce n’est rien mon cher ! Et moi je suis emportée par cette force brutale. Miséricorde du ciel ! Lave du Vésuve ! Ruines de Pompéi !!
Боже, який він гарний! Тобто після герцога Гамільтона я не бачила нічого такого гарного!
Dieu qu’il est beau ! C’est-à-dire que depuis le duc de Hamilton je n’ai rien vu d’aussi beau !
навскоси
Занотуйте собі, друзі мої.
en travers Prenez en note, mes amis.
Галантін — це якийсь маленький… ну, маленький що? Байдуже, Галантін зовсім відходить у тінь, усі відходять у тінь, та й завжди так буває: попередні правлять мені лише за мітли, щоб вимести місце для останнього прибульця.
Galantine est un petit, voyons un petit quoi ? N’importe, Galantine s’efface complètement, tout le monde s’efface, d’ailleurs c’est toujours ainsi, et les précédents ne me servent que de balais pour nettoyer la place au dernier venu.
До першої години ночі я ніяк не могла замовкнути: то плакала за Лардерелем, то сміялася з міцності Сен-Жозефа, що витримував усі випробування, навіть спину Валіцького, який бурчав і дивувався з моєї поведінки. Але на все, що мені казали, я незмінно відповідала: «Лардерель! Тут хоч помирай, слово честі!»
Jusqu’à une heure du matin je n’ai pu me taire tantôt pleurant sur Larderel, tantôt riant de la solidité du Saint-Joseph qui résistait à toutes les épreuves, même au dos de Walitsky qui grondait et s’étonnait de ma conduite. Mais à tout ce qu’on me disait je répondais invariablement: Larderel, c’est à en crever ici, ma parole d’honneur !
Зараз десята година, я в Римі від сьомої. Іде дощ, ненавиджу Рим! Будинки тут бридкіші, ніж у Неаполі, а Корсо після Толедо — жалюгідне видовище.
A présent il est dix heures je suis à Rome depuis sept. Il pleut, je déteste Rome ! Les maisons sont plus laides qu’à Naples, le Corso est misérable après le Toledo.
Ні, та послухайте ж, я сподіваюся, що Лардерель приїде на римські перегони.
Non, écoutez-donc, j’espère que Larderel viendra pour les courses de Rome.
«Вам неодмінно треба познайомитися з графом де Лардерелем, — казав мені минулого літа Даніс, — це найбажаніший у товаристві молодий чоловік і найбільш… ну, словом».
Il faudra connaître le comte de Larderel, me disait l’été dernier Danis, c’est le jeune homme le plus répandu et le plus... enfin.
Так, але Даніс казав це рік тому, а тоді він, можливо, вже років зо два не бачив Лардереля, тож не міг знати, що цей чортів звір так опуститься з кокоткою, аж утратить будь-яке розуміння пристойності й будь-яку повагу до неї. Е! Ця зневага до всіх подобається мені не менше, ніж його натруджені ноги. Це дивно, і треба бути певним себе, щоб усьому кидати виклик.
Oui, mais il y a un an que Danis disait cela et alors il y avait peut-être deux ans qu’il avait perdu de vue Larderel, il ne pouvait donc pas savoir que cet animal du diable s’encanaillerait avec une cocotte jusqu’à en perdre toute compréhension et tout respect des convenances. Eh ! Autant que ses pieds fourbus, ce mépris de tous me plaît. C’est bizarre et il faut être sûr de soi pour tout braver.
Ось на що йде моя енергія! На марні голосіння за якимсь негідником… Ах, ні, Лардерель не негідник, він джентльмен; можна сказати «негідник» про Одіффре чи про Моріса Ґро, але не про Лардереля. Можна не дбати про пристойність висловів, але не можна помилятися в значенні слів. Ні, Лардерель не негідник, він просто безпутний молодик, от і все.
Voilà où s’en va mon énergie ! dans d’inutiles lamentations sur une canaille... Ah ! non, Larderel n’est pas une canaille, c’est un gentleman; nous pouvons dire canaille d’Audiffret ou de Maurice Gros, mais pas de Larderel. On peut braver l’honnêteté des expressions mais il ne faut pas se tromper du sens des paroles. Non, Larderel n’est pas une canaille, c’est un jeune homme dévergondé et voilà tout.
Вигляд у нього дивний, достоту так, наче його вдарили по голові, і від того він зігнувся, а ноги вигнулися дугою. Що ж до того приголомшеного вигляду, який я помітила в нього вчора на перегонах, то це не що інше, як отупіння від товариства непорядних людей і від середовища фертиків, яке будь-кого перетворить на бовдура.
Il a un air étrange, tout comme si on lui avait donné un coup sur la tête ce qui l’aurait fait plier et arquer ses jambes. Quant à cet air bouleversé que j’ai remarqué hier aux courses, ce n’est rien que l’hébétement produit par la fréquentation des personnes impropres, et par ce contact cocodesque qui abrutit tout.
Утім, такий, як він є, він гарний, і лихо тут лише одне: моє захоплення цілком марне.
D’ailleurs tel qu’il est il est bien, il n’y a qu’un mal dans cela c’est que mon admiration soit complètement vaine.
Мене розбудили на римському вокзалі, і першим моїм словом було «Лардерель», а першим рухом — схопити Сен-Жозеф, який уже й на мітлу не був схожий.
On m’a réveillée à la gare de Rome et mon premier mot fut: Larderel, et mon premier geste celui de prendre le Saint-Joseph qui n’avait même plus l’air d’un balai.
Але тепер я серйозна і думаю про образу, якої мені доведеться зазнати. Тут є один чоловік, такий собі Інгамі [sic], здається, приятель братів Антонеллі, якого я ненавиджу, бо в нього вигляд хитруна, пліткаря, гидкої людини. Він був на неаполітанських перегонах і повернувся до Рима тим самим поїздом, що й ми. Так от, ця тварюка, цей плазун попередить кого слід про мій приїзд, і Антонеллі відішлють, а він і не знатиме чому, або ж Антонеллі поїде сам.
Mais à présent je suis sérieuse, et je pense à l’affront que je vais souffrir. Il y a ici un homme, un certain Yngami [sic] je crois qui est l’ami des frères Antonelli et que je déteste parce qu’il a l’air d’un malin, d’un cancanier, d’un vilain homme. Il a été aux courses de Naples et il est rentré par le même train que nous à Rome. Eh bien cet animal, ce reptile préviendra qui il faut de mon arrivée et on renverra Antonelli sans qu’il sache pourquoi ou bien Antonelli s’en ira lui-même.
Ось яка перспектива змушує мене вити й завдає мені тривоги, що майже дорівнює удару блискавки від Лардереля. Цей клятий Лардерель, що ніколи не розлучається зі своєю Травіатою, хай її чума задушить!
Voilà la perspective qui me fait hurler et qui me met dans une inquiétude qui égale presque le coup de foudre de Larderel. Ce fichu Larderel qui ne se sépare jamais de sa Traviata que la peste étouffe !
Отже, надходить хвилина, коли зʼясується, чому Пʼєтро так поводився. Іде дощ, ми нікуди не виходитимемо, але ввечері треба буде піти в театр, тим паче що дають «Ромео і Джульєтту» і це буде останній музичний вечір в «Аполло».
Me voilà donc au moment de l’explication de la conduite de Pietro. Il pleut, nous ne sortirons pas mais le soir il faudra aller au théâtre, d’autant plus qu’on donne “Roméo et Juliette” et que ce sera la dernière soirée musicale de l’Apollo.
Щойно бачила, як пройшов Інгамі. Наші вікна виходять на Корсо, тож, не виходячи з дому, я можу бачити всіх. До вечора.
Je viens de voir passer Yngami. Nos fenêtres donnent sur le Corso, de sorte que, sans sortir, je puis voir tout le monde. A ce soir.
Ну, нічого особливого сьогодні ввечері не було. У мене було нове вбрання, і ліф сидів на мені так добре, що нічого подібного серед приталених суконь я ще не бачила.
Eh bien ça n’a pas été grand chose ce soir. J’avais une nouvelle toilette et le corsage m’allait si bien que je n’ai encore rien vu de pareil en fait de robes ajustées.
Оскільки абонементи призупинили, ложі «човна»1 були розгороджені, і їх зайняли якісь дами й незнайомі люди. Величезний Пандола в кріслі в партері сам-один представляв усе славетне товариство. Доказ того, що в моєму ліфі було щось незвичайне: згаданий вельможа розглядав мене в лорнет, чого він майже ніколи не робить.
Les abonnements étant suspendus, les loges de la barcaccia étaient séparées et occupées par des dames et des gens inconnus. L’immense Pandola dans un fauteuil au parterre représentait à lui tout seul l’illustre société. Preuve qu’il y avait quelque chose d’extraordinaire dans mon corsage c’est que le susdit seigneur m’a lorgnée, ce qu’il ne fait presque jamais.
Ледве опустили завісу, як до нас прийшов Россі. Аж моторошно: Россі стає лібералом, я знаю причину, але це ціла історія. Монсеньйор де Фаллу опікувався однією лікарнею і, щоб її розширити, купив землю, яка належала Церкві, не спитавши дозволу монсеньйора Фреппеля, свого єпископа. Монсеньйор Фреппель у люті відлучає від церкви монсеньйора де Фаллу2, префекта, супрефекта й членів муніципальної ради. Словом, попівська війна, після якої монсеньйор де Фаллу, мабуть, схилиться перейти до лібералів. Це останнє припущення моє, я так думаю через характер розмови Россі. Щодо самої справи, то про неї вже місяць зчиняють великий галас у газетах.
A peine eut-on baissé la toile que Rossi arriva chez nous. C’est à en frémir, Rossi devient libéral, je sais la cause mais c’est toute une histoire. Mgr de Falloux s’intéressait à un hôpital et pour l’agrandir il acheta une terre appartenant à l’Eglise sans demander l’autorisation de Mgr Freppel, son évêque. Mgr Freppel, en fureur, excommunie Mgr de Falloux, le préfet, le sous-préfet et les membres du conseil municipal. En un mot une guerre de prêtres à la suite de laquelle Mgr de Falloux serait enclin de passer aux libéraux. Cette dernière supposition est de moi, je le pense ainsi à cause du caractère de la conversation de Rossi. Quant à l’affaire elle-même, on en fait depuis un mois grand bruit dans les journaux.
Россі вже не носить шпильки з портретом Христа. Россі має новий одяг, Россі от-от стане білим!
Rossi n’a plus l’épingle avec le portrait du Christ. Rossi a des habits neufs, Rossi va devenir blanc !
Ох і наслухалася я всякого про кардинала й про Лардереля. Як відомо, Лардерель — з дуже знатної родини й неймовірно багатий. Гастон одружився з однією з Боргезе, а щодо Олександра — ах! це справді надто прекрасно! Він протринькав стільки грошей, що його взяли під опіку! Від цього він стає вдесятеро чарівнішим, і якби не театр, я б упала на підлогу й на весь голос почала б вимагати Лардереля, до якого в мене незбагненна пристрасть.
J’en ai appris de belles sur le cardinal et sur Larderel. Comme on sait, Larderel est d’une très grande famille et immensément riche. Gaston a épousé une Borghése, quant à Alexandre ah ! c’est trop beau vraiment ! Il a tant mangé d’argent qu’on l’a interdit ! Il en devient dix fois plus charmant et si ce n’était le théâtre je serais tombée par terre pour demander à grands cris Larderel pour lequel j’ai une toquade incompréhensible.
Россі щойно повернувся з Флоренції.
Rossi revient de Florence.
— А що сталося з Антонеллі? — спитав він.
- Et qu’est devenu Antonelli ? demanda-t-il.
— Та ми нічого не знаємо, пане: він поїхав за десять днів до нашого відʼїзду в Неаполь, тож ми його більше не бачили.
- Mais nous n’en savons rien, Monsieur, il est parti dix jours avant notre départ pour Naples, de sorte que nous ne l’avons plus vu.
— Учора він був у театрі.
- Il était hier au théâtre.
— Куди ж це його відіслали? — спитала мама, сміючись. — І яку нову дурницю він утнув?
- Où l’a-t-on envoyé ? demanda maman en riant, et quelle nouvelle folie a-t-il fait ?
— Не знаю, але, знаєте, це завжди ті самі історії; я думаю, що це… тільки, благаю вас, між нами, суворий секрет… я думаю, що він наробив боргів. Е! Розумієте, якби йшлося про кілька тисяч франків, мати одразу заплатила б, але сума досить велика, пʼятдесят тисяч франків, а батько…
- Je ne sais pas, mais, vous savez, ce sont toujours les mêmes histoires, je crois que c’est, seulement entre nous je vous en prie, strict secret, je crois qu’il a fait des dettes. Eh ! vous comprenez si c’était quelques milliers de francs, la mère aurait de suite payé, mais c’est une somme assez forte, cinquante mille francs et le père...
— Хіба батько не заплатить?
- Est-ce que le père ne payera pas ?
— Заплатить, бо зрештою пʼятдесят тисяч франків — не бозна-який статок, вони ж такі багаті! Але цим боргом він хоче приборкати юнака: заплатить, але спершу хоче його провчити. І малий змушений… поїхати, кидатися на всі боки, якось давати раду всім своїм векселям.
- Si fait, car après tout cinquante mille francs ce n’est pas une fortune, ils sont si riches ! Mais par cette dette il veut tenir le jeune homme en échec, il payera mais il veut d’abord lui apprendre. Et le petit est obligé de... partir, de se retourner de tous les côtés, de s’arranger comme il peut avec toutes ses lettres de change.
— Ах! Ага!
- Ah ! ha !
— Так, ви ж розумієте, поки його немає, ці векселі скуповують за півціни, бо він підписував їх ще зовсім дитиною. Як на мене, це підло — грати з дитиною, це злодійство.
- Oui, vous comprenez n’est-ce pas, pendant qu’il n’est pas là on achète ces lettres de change pour la moitié, car il les a faites tout enfant. Je trouve que c’est lâche de jouer avec un enfant, c’est voler.
І Россі розповів історію ще одного юнака, яку тут переказувати нема чого.
Et Rossi raconta l’histoire d’un autre jeune homme, qu’il est inutile de raconter ici.
— А його брати, — сказала мама, — невже вони вже такі розважливі?
- Mais ses frères, dit maman, sont-ils déjà si sages ?
— О! Брати — то інша річ: вони теж наробляють боргів, але невеликих, та й живуть не так; а цей обертається в ліберальному товаристві і…
- Oh ! ses frères c’est autre chose, ils font des dettes mais peu et puis ils ne font pas la même vie; tandis que celui-là est dans la société libérale et...
— Так, і батько цим невдоволений.
- Oui, et le père en est mécontent.
— Саме так, хоча в душі він і сам ліберал, — сказав Россі недбалим тоном, — але треба зберігати пристойність заради кардинала, який старіє, дуже хворий і такий неймовірно багатий. Ви навіть уявити собі не можете його багатства, пані.
- C’est cela, bien qu’au fond il soit libéral aussi, dit Rossi d’un ton dégagé, mais il faut sauver les apparences pour le cardinal qui se fait vieux, très malade et qui est si immensément riche. Vous ne pouvez pas vous donner l’idée de sa richesse, Madame.
— Але ж у кардинала є дочка, правда?
- Mais le cardinal a une fille n’est-ce pas ?
— Так, дочка, заміжня за якимсь Ламбертіні3; тільки, благаю вас, пані, не кажіть, що це я вам сказав, я й сам чув це в партері: цей Ламбертіні приїхав до Рима шукати місця на сто франків на місяць і клопотав у Ватикані про право носити гучне імʼя, стверджуючи, ніби походить від папи Бенедикта XIV; йому відмовили, а потім улаштували цей шлюб, тож тепер цей голодранець багатий завдяки дружині, яка доводиться дочкою…
- Oui, une fille qui est mariée à un certain Lambertini, seulement je vous en prie, Madame, ne dites pas que c’est moi qui vous le dit, je l’ai moi-même entendu au parterre, ce Lambertini est venu à Rome pour chercher une place à cent francs par mois et il a sollicité au Vatican le droit de porter un grand nom, prétendant descendre du pape Benoît XIV, on a refusé et puis on a arrangé ce mariage, de sorte que ce gueux est riche et à présent par sa femme qui est la fille du...
— Так, так, але тоді Антонеллі нема на що сподіватися: він віддасть свої гроші дочці.
- Oui, oui, mais alors les Antonelli n’ont rien à attendre, il donnera son argent à sa fille.
— О! ні, не все, він такий багатий.
- Oh ! non, pas tout, il est si riche.
— Отже, бідолашний малий Антонеллі тепер…
- De sorte que le pauvre petit Antonelli est...
— У скрутних обставинах… так, пані, в душі він не поганий, але батько сподівається його налякати, стримати, бо той справді завдає йому чимало клопоту.
- Dans de difficiles circonstances... oui, Madame, au fond il n’est pas mauvais, mais le père espère l’effrayer, le retenir car vraiment il lui cause beaucoup d’ennuis.
— А де він тепер?
- Et où est-il à présent ?
— Він у Римі, я бачив його вчора тут, у театрі, але сьогодні ввечері ложа-«човен» зачинена. Як на мене, це дуже дрібʼязково: оскільки абонементи призупинено, ці панове з Мисливського клубу не захотіли доплатити по сто су кожен.
- Il est à Rome, je l’ai vu hier ici au théâtre mais ce soir la barcaccia est fermée. Je trouve cela bien mesquin, parce que les abonnements sont suspendus; ces messieurs de la chasse n’ont pas voulu dépenser par cent sous chacun en plus.
— Ваша правда, пане, — сказала мама.
- Vous avez raison, Monsieur, dit maman.
Россі стає метеликом, Россі змінився. Ах, ну й ну, от тобі й на!4 Коли він пішов — а сидів він довго, — я відсунулася вглиб ложі.
Rossi devient papillon, Rossi a changé. Ah ! bigre de bigre ! Quand il fut parti, et il est resté longtemps, je me suis retirée dans le fond.
— Ну от, бачиш, — сказала мама, — а ми вже робили всілякі припущення.
- Eh bien, tu vois, dit maman, et nous faisions déjà toutes sortes de suppositions.
— Е, пані, то ви вірите тому, що каже цей монсеньйорів синок!
- Eh, Madame, vous croyez-donc à ce que dit ce fils de monseigneur !
— А чому б і ні? Те, що він каже, простіше простого. Я цілком вірю, що той пішов сховатися від кредиторів, навіть… у монастирі.
- Et pourquoi pas ? Ce qu’il dit est simple comme tout. Je crois très bien qu’il ait été se cacher de ses créanciers, même... dans un couvent.
— Можливо, — сказала я, так бажаючи повірити, — можливо, але річ у тім, розумієте, що я одразу роблю найгидкіші припущення і…
- Peut-être, dis-je, toute désireuse de croire, peut-être mais c’est que voyez-vous je fais de suite les plus sales suppositions et...
— І я так само, але запевняю тебе, ми не маємо рації; я теж їх роблю, але ні, справді, нічого надзвичайного тут немає. Бідний Пʼєтруччо, якого звинувачували в усіх можливих підлотах, бідний милий Пʼєтруччо.
- C’est comme moi, mais je t’assure que nous avons tort, j’en fais aussi, mais non, vraiment il n’y a là rien d’extraordinaire. Pauvre Petruccio qu’on accusait de toutes les vilenies possibles, pauvre gentil Petruccio.
Я охоче піддаюся впливу цих слів, тож я досить спокійна, а головне — рада, що я в Римі. Неаполь нагадує Ніццу своїм мішурним блиском і сумнівним товариством, а тут зовсім інше.
Je me laisse volontiers influencer par ce discours, je suis donc assez tranquille et surtout contente d’être à Rome. Naples rappelle Nice par son clinquant et par son monde douteux tandis qu’ici c’est autre chose.
Ні, та послухайте ж, я сподіваюся, що Лардерель приїде на перегони. Ця бестія перевернула мені серце й усе на світі!
Non, écoutez donc, j’espère que Larderel viendra pour les courses. Cet animal m’a bouleversé le cœur et tout !
— Але, моя люба, — каже мені Діна, — як тобі щастить завжди натрапляти на…
- Mais ma chère, me dit Dina, quelle chance tu as de toujours tomber sur des...
— Безпутників, правда?
- Dévergondés, n’est-ce pas ?
— Так, на безпутників, коли вже тобі подобається це слово. Справді не знаю, як ти примудряєшся завжди вибирати… безпутників!
- Oui, sur des dévergondés, puisque le mot te plaît. Je ne sais vraiment comment tu fais pour toujours choisir des... des dévergondés !
— Що вдієш? Я їх обожнюю, особливо Лардереля. Ах! Лардерель!
- Que veux-tu ? Je les adore, surtout Larderel. Ah ! Larderel !
І ось я знову в захваті від самого лише спогаду про цього божественного розпусника!
Et me voilà de nouveau en extase au seul souvenir de ce divin dépravé !
Аби тільки він приїхав на перегони! Сподіваюся, що приїде, я шалію за ним, шалію, шалію!
Pourvu qu’il vienne pour les courses ! J’espère qu’il viendra, j’en suis folle, folle, folle !
Що ж до Пʼєтро — то інша річ, Пʼєтро займає мене більше, бо я його знаю, бо він мене кохає (хто знає?), бо, зрештою, Пʼєтро для мене істота відчутна, тоді як той — лише тінь, що мене захоплює.
Quant à Pietro c’est autre chose, Pietro m’occupe davantage, parce que je le connais, parce qu’il m’aime (qui le sait ?) parce qu’enfin Pietro est un être palpable pour moi, tandis que l’autre n’est qu’une ombre qui m’enthousiasme.
Галантін, тобто Торлонія… Ах! ні, не про нього я хочу говорити. Я хочу говорити про Пʼєтро й про Лардереля. Мене аж розпирає порівнювати. Без сумніву, Пʼєтро нижчий; я віддаю йому перевагу (та й чи певна я, що віддаю?) лише через те, що він є, тоді як Лардереля немає, або ж він є тільки в хмарах.
Galantine, c’est-à-dire Torlonia... Ah ! non, ce n’est pas de lui que je veux parler. Je veux parler de Pietro et de Larderel. J’ai la rage des comparaisons. Sans aucun doute Pietro est inférieur, je ne le préfère (et même suis-je sûre de le préférer ?) que par la raison qu’il est, tandis que Larderel n’est pas, ou n’est que dans les nuages.
Волосся в мене зовсім закрутилося — доказ, що настрій кращає. У Римі до мене повернувся апетит, і зараз я страшенно голодна, але вже по першій, і все зачинено.
Mes cheveux sont tout frisés, preuve que mon humeur va mieux. A Rome j’ai retrouvé l’appétit et j’ai très faim à présent, mais il est plus d’une heure et tout est fermé.
Чи треба вірити так, як вірить мама?
Faut-il croire comme croit maman ?
Не знаю, але сьогодні ввечері мені не хочеться себе мучити. Я в місті, яке нині моє улюблене, волосся в мене в кучерях, і я йду спати.
Je ne sais, mais je n’ai pas envie de me tourmenter ce soir. Je suis dans ma ville favorite pour le moment, mes cheveux frisent et je vais dormir.
Примітки
В оригіналі італійською: «barcaccia» (див. примітку до запису від 20 квітня). ↩
Шарль-Еміль Фреппель (1827–1891) — з 1870 року єпископ Анже. Відлучив він 1876 року, згідно з опублікованими біографіями, не римського прелата монсеньйора де Фаллу, а його брата Альфреда де Фаллу (1811–1886), ліберального католицького державного діяча, чий маєток Ле-Бур-дʼІре лежав в Анжерській дієцезії; у переказі Россі, як його подає Марі, сварку приписано прелатові. ↩
Чутка стосується графині Лорети Ламбертіні, яка після смерті кардинала Антонеллі в листопаді 1876 року позивалася до його братів за частку його величезних статків, називаючи себе його позашлюбною донькою; 1877 року про цю справу багато писали. Папа Бенедикт XIV (1740–1758) у миру звався Просперо Ламбертіні. ↩
В оригіналі французькою: «bigre de bigre !». ↩