Неділя, 26 березня 1876

Ми були в церкві й зустріли там пана й пані Сарасен; пані Сарасен — донька адмірала де Бока, губернатора та ад’ютанта великого князя Володимира. Бок — наш давній друг. Поки ми снідали в Шпільмана, вони були в нас. Сарасен — швейцарець.
Досить! Досить! Досить! Було б нижче моєї гідності говорити про це далі. Я не скажу більше ні слова. Я звала Пратера його ім’ям, я весь цей час клялася лише ним та його бородою. Basta!
Ми зустрілися в Боргезе, ми пішки, він в екіпажі; на Пінчо ми стояли, він проїхав туди й назад зовсім близько, не спинившись. Я йому не подобаюся, я його не цікавлю, облишмо його!
Це й справді було б дуже добре, якби це було так само легко зробити, як написати.
Я не можу дати йому спокій. Я жадаю його всюди, я шукаю його, мені здається, що я бачу його всюди, я сто разів помиляюся, бачу його десять разів і повертаюся, нашвидку обідаю, замикаюся й лягаю долі! Чудово.
[Навскоси: Ідеться про Торлонію.]
Треба віддати Торлонії належне. Він безглуздий. Я вам це доведу. Узявши мене, він мав би гарну дружину, яка б його кохала й не зраджувала, а ще мав би неабиякий статок. Я дала б йому своє кохання й свої гроші, [замазані слова: а він дав би мені блискуче] становище. Це все, чого я прошу. Місце у світі й при дворі. Не так уже й легко знайти дружину, яка приносить вам шістдесят тисяч франків ренти зараз і близько ста тисяч франків у майбутньому. Вілла в Ніцці, не забуваймо про цю добру віллу на набережній Англійців, яка коштує чотириста тисяч франків і легко може приносити щонайменше п’ятнадцять тисяч франків на рік.
Якби він це знав, то діяв би інакше.
Гляньте, добрі люди, як я опустилася! Раніше я була на продаж, а тепер сама намагаюся купити.
Вісконті приніс мені портрет папи з написаними власноруч Святим Отцем словами: Pax vobis. Я роздобув його, каже він, лише сказавши, що це молода російська дівчина, яка виходить за католика.
[Три рядки закреслено]
Я нещасна, я бачила все це товариство в Боргезе — дружину посла з княгинею Мещерською, потім римлянок і римлян, словом, усіх.
Ми наказали спинити екіпаж біля гурту російських художників, на чолі яких Боткін і Валіцький. Цей Боткін — чоловік дивний, він багатий, його скрізь приймають з розкритими обіймами, а він проводить життя по шинках із нікчемними художниками. Усі разом вони мали вигляд жебраків, що сидять на холодному камені. Валіцький поряд із ними здавався справжнім денді.
Попри свій вигляд, Боткін знає все, що діється, і вхожий до найкращих домів. Кажу це з утіхою, бо він спитав Валіцького, як я прийняла пропозицію Брускетті. Це доводить, що всі про це знають. Це втіха. Який мені був би з цього зиск, якби про це навіть не говорили?
Антонеллі був у фіакрі з Роспільйозі.
Я була зачесана не так, як завжди. Волосся розпущене по спині, а спереду кучма прозорих золотавих кучерів здіймалася аж до маленького дитячого капелюшка з видрового хутра. Це мені дуже личило. Але вигляд у мене, мабуть, був тоскний, лихий, бо я була тоскна й лиха.
Плауден у своєму купе, запряженому двома гарними кіньми.
Та облишмо це й повернімося до тієї миті, коли я кинулася долі, замкнувши на ключ усі троє своїх дверей.
Я не зношу досади. Я люта.
Щойно Вісконті вийшов, як зайшов Плауден. Він починає дуже закохуватися й дурнішати.
Сьогодні ввечері я бавлюся, мучачи двох чоловіків — Плаудена й П’єтро.

Примітки

Basta — по-італійськи: «Досить!».
Pax vobis — по-латині: «Мир вам» (папське благословення).