Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Понеділок, 27 березня 1876

Я граю Бетховена, Плауден сідає поряд зі мною й слухає, говорячи мені про безліч речей. П’єтро не знаходить собі місця, стрімголов кидається в розмову з Діною й силкується дослухатися до того, що ми кажемо, але марно, бо ми говоримо англійською. Я була однаково привітна з обома, і обидва лишилися невдоволені: я говорила з П’єтро — Плауден кліпав очима й совався; я говорила з Плауденом — П’єтро поводив очима й явно лютував. Один ліворуч від мене долі, другий праворуч на стільці. Наприкінці кожної музичної фрази я опускала очі то до одного, то до другого. Це було б вельми цікаво, якби були глядачі.
Якби я виходила у світ, мені, безперечно, подобалося б, що за мною впадають, але вдома це лише змушує сидіти до першої. Ні, я невдячна: якби не було цих чоловіків, я померла б з нудьги. Та з-поміж усіх П’єтро — мій улюбленець, він такий забавний. [Замазані слова: От] сьогодні ввечері [замазані слова: він каже мені:]
— Ви кохаєте Плаудена? Плауден — ваше кохання?
— Так, а яке ваше?
— Ви ж добре знаєте, але цього не може бути, коли немає відповідності (читай: взаємності).
Він казав це, сподіваючись на відповідь, я знаю яку. Але він нічого не дістав.
Ми перекинулися кількома словами про Бойдів, про Бланш, яка вийшла за лорда Генрі Пейджета, що стане маркізом Англсі по смерті свого дядька, про Берту, яка була закохана в герцога Гамільтона. Плауден добре їх знає.
Ах! це наче удар грому, моє єдине справжнє кохання вертається мені до серця, [Закреслені слова] мої безмежні сподівання вертаються мені до думки, я нещасна, нещасна, нещасна. Завтра я не вийду! Мені потрібно двадцять чотири години самотності, писання, лежання долі, щоб заспокоїтися, отупіти, засоромитися свого безуму. Як же я опустилася! Ні, я не опустилася, я й досі хочу того, чого хотіла. Мільйони, велич і слава!! Я вдамся до тяжкої праці або матиму те, чого прошу.
Стукайте, і відчинять вам, просіть, і дадуть вам. Це слова Христові, вони не можуть бути марними словами. Боже! Боже! Невже Ви ніколи не зробите мене щасливою! Невже Ви не можете втамувати спрагу мого марнославства! Невже Ви не чуєте моїх молитов! Не теперішніх, тепер я зіпсута, негідна, а давніх. Тих, що я підносила Вам від ранку до вечора, коли молилася за герцога!
Змилуйтеся наді мною, прийміть мене в ласку!
Pax vobis, написав папа, він добре вгадав: мені потрібен саме мир; усюди й завжди змучена, заздрісна, нещасна!
Чому я з простого дворянського роду!
Я конаю від заздрощів, гніву, розпачу!
Мій стан такий, що я не можу писати!
Я не вийду, я замкнулася, четверта година, я не знаходжу слів, щоб описати свою муку, перо не слухається моїх пальців, я отупіла, безголова.
Я кохаю герцога Гамільтона. Дивуюся, як я могла подумки занизити свої домагання!
Честолюбна, мов чотириста чортів, я отуплювалася, коли мислила просто.
Стережімося вчинити якесь непоправне безумство в одну з таких хвилин отупіння. Опам’ятавшись, я розбила б собі через це голову.
Треба вийти у світ! Треба вийти у світ! Треба вийти у світ! Щоб цього досягти, їдьмо до Росії.
Боже мій, Господи, прийми мою душу в милосерді й не відштовхуй мене безжально.
Я ніколи не сказала про герцога ні слова, він єдиний чоловік, чийого імені я ніколи не вимовляла зі сміхом. Усі добре знали, що я в нього закохана, але я ніколи нікому не сказала про це й слова.
Komi, Hôtel da te VUIi, io min.
Cher pire.
Ви завжди були упереджені проти мене, хоч я ніколи нічим не виправдала цього упередження. Та попри це я не втратила ані пошани, ані любові, які кожна добре вихована донька винна своєму батькові.
Я вважаю своїм обов’язком радитися з вами в усіх поважних випадках і переконана, що ви виявите до них той інтерес, на який заслуговують подібні справи.
До моєї руки сватається пан граф Б… Мама, певно, вам уже про це сказала;
але ще вчора я дістала пропозицію від пана графа А., племінника кардинала А…
Я вважаю себе надто молодою для шлюбу, але в усякому разі звертаюся до вас по пораду й сподіваюся, що ви мені її дасте. Обидва ці добродії молоді, багаті й мають усе, що потрібно, щоб подобатися. Вони мені байдужі.
У сподіванні на відповідь на мого листа лишаюся з найглибшою повагою й найбільшою пошаною.
Ваша віддана й слухняна донька.
Gloriae Cupiditas
H[is] G[race] t[he] D[uke] o[f] H[amilton]
Зошит 56-й
від понеділка 27 березня 1876 до неділі 9 квітня 1876, готель де ла Вілль, віа дель Бабуїно, Рим
Я хотіла б, щоб ці повтори про Торлонію й Антонеллі викинули, бо вони відштовхнули б читачів від решти.
Близько п’ятої, належно отупіла, я вийшла, спокушена чудовим сонцем.
Я бачила, як Антонеллі гуляв пішки з якимось паном і придворною дамою, і трохи приревнувала.
Я була рада бачити, як він прийшов мені на порятунок, бо Брускетті з небаченою відвагою підступив до дверцят мого екіпажа. За кілька хвилин надійшли Торлонія, Плауден і Сорґальї. Мама сказала П’єтро кілька слів про прогулянку до Альбано, П’єтро пішов поговорити про це з Клементе, той пропонує поїхати завтра, П’єтро не може завтра, Плауден теж. Та ніхто нікого не слухає, усі сміються, базікають, кепкують із бідолашного Брускетті, який іде раніше за всіх. Тоді Торлонія дражнить мене цією мерзотою:
— Так, — каже він, — дуже пристойний граф.
— Тож, contessina, ні, графине Брускетті, хочу я сказати, завтра ми їдемо до Альбано.
Дзуккіні на свою біду проходить мимо.
— Ось ваш талісман, — каже Торлонія.
І я справді сміюся, з…з…з… Дзуккіні веселить мене.
П’єтро починає, а інші хором наслідують муху.
Торлонія сьогодні п’яний. Я дуже хотіла б знати, чи він такий самий з усіма. Такий зухвалий, такий розв’язний! Після Торлонії я завжди невдоволена собою й цілим світом. Він каже мені купу прісних і банальних люб’язностей. Хай дідько вхопить п’яного шибеника.
Я була гарненька, але це мало важить, я не подобаюся підлому п’яниці. Яка шкода — потонути в трунку вже у двадцять чотири роки.
Є дві чи три дами, вбрані в біле, як я. Як же безглуздо наслідувати!
Мама й Валіцький обідали в trattoria російських художників із десятьма художниками.
Я обідала з Діною в себе, безперестанку нарікаючи на Торлонію. Це тим прикріше, що цей клятий п’яниця мені подобається!
Усі художники з того обіду приходять увечері до нас. Мені було геть соромно через це, коли прийшов П’єтро. Я знову повелася, мов дурепа. Я тільки те й робила, що усамітнювалася з ним, але мені байдужісінько, що про це можуть подумати, мені треба було з ним поговорити.
Та спершу покінчмо з неприємним. Прогулянку до Альбано зірвано. П’єтро не може поїхати, Плауден теж, а Торлонія не схотів, сказавши, що для розваги за містом треба зібрати багато люду. Я вважаю це дуже нечемним і дуже бридким.
Отже, мені треба було поговорити з Антонеллі, йому теж було що мені сказати. Купа всього.
Ми мало не посварилися.
— Я хочу знати, чому ви сказали мені ту зухвалість у Валле.
— Жодних «я хочу» зі мною!
— А я хочу.
— А я не хочу!
Зрештою він стає навколішки й благає мене. Тоді я кажу йому це, і він ображається ще дужче через це припущення, ніж через мої різкі слова.
— Це означає вважати мене останнім негідником, без виховання й без нічого! Як можна припустити, що я здатний аж так не виявити вам поваги! — тощо, тощо.
Він має до біса рацію. Я, певно, була навіжена.
Він наполягає, щоб я дала йому відповідь.
— Я знаю, хто матиме у вас успіх: чоловік, який матиме багато терпіння й кохатиме вас куди менше.
Я вже не вмію писати, знаю лише, що була дуже щаслива, абияк бренькаючи сонату й відчуваючи його руку в себе на стані й його підборіддя на своєму плечі. Хіба можна дозволяти такі речі! Це неможливо, але це приємно.
— Ви не вірите, що я палаю до вас пристрастю?
— Вірю, інакше я вже давно прогнала б вас.

Примітки

We are speaking English — по-англійськи в оригіналі. Марі навмисне переходить на англійську, щоб виключити П’єтро з розмови. ↩
Бланш Бойд вийшла за лорда Генрі Пейджета (згодом 5-го маркіза Англсі); Берту Бойд романтично пов’язували з герцогом Гамільтоном. Обидві — знайомі з товариського кола Марі. Згадка про герцога Гамільтона провокує емоційну кризу, яка панує в решті запису. ↩
Frappez et on ouvrira, demandez et on donnera — «Стукайте, і відчинять вам, просіть, і дадуть вам» (Матвія 7:7). Марі цитує Біблію (Вульгату/французький переклад) у своїй молитві. В оригіналі. ↩
Pax vobis — по-латині: «Мир вам». ↩
Спотворений рукописний рядок адреси (приблизно: «Рим, готель де ла Вілль…»); збережено в первісному вигляді. ↩
Cher pire — спотворене рукописне «Cher père» («Любий батьку»); збережено помилку Марі. ↩
Граф Б. = граф Брускетті, що упродовж усього карнету 055 робив пропозиції руки. ↩
Граф А. = П’єтро Антонеллі, небіж кардинала Джакомо Антонеллі. У листі до батька Марі приховує обидва імені за ініціалами. ↩
Gloriae Cupiditas — по-латині: «Жага слави» (Маріїн самоопис). ↩
По-англійськи скорочення: «His Grace the Duke of Hamilton» — «Його Світлість герцог Гамільтон», закодоване ім’я. ↩
Livre 56ème — «56-й зошит». Цей і наступний абзац — заголовок карнету 056, який Марі пише наприкінці карнету 055 як колофон, зазначаючи дати й місце наступного зошита. ↩
Portière — дверцята або вікно екіпажа; Брускетті під’їхав, щоб заговорити до Марі через вікно її екіпажа. ↩
contessina — по-італійськи: «графинечка» (піддражнювальне зменшене). ↩
trattoria — по-італійськи: проста італійська харчевня, ресторанчик. ↩