Середа, 1 березня 1876

Я думала не виходити, але близько п’ятої передумала, і ми з Лолою їдемо на Пінчо. Зустрічаємо грецького міністра, бридкого Брускетті та інших. Похмуро, карнавал скінчився, і моя мука починається знову. Ми спускаємося з Пінчо, а Антонеллі піднімається. Я ледь відповідаю на його уклін — так мене вразило бачити його на Пінчо. Мені страшенно хотілося піднятися назад, але це було б нерозумно, та й він одразу повернув, бо невдовзі ми побачили його на Корсо, у фіакрі з іншою; було темно, я не впізнала б його, якби він не зняв капелюха.
Кардинальчик на Пінчо.
Повернувшись, застаю візитні картки Брускетті та Плаудена. Останній пише, що завтра збір для полювання буде за Порта-Пією. Об одинадцятій ми їдемо проводжати Доменіку, яка від’їжджає. Як прикро звикати до людей. Попри всі наші зусилля втримати її, Лола теж їде. Нарешті! Та що тут вдієш.
Дорія не виходить мені з голови, я схвильована, нещасна, жалюгідна.
Тітка пише, що замок Одіффре виставлено на продаж. На всіх кутках поналіплювали оголошення. Початкова ціна — триста тисяч франків. Я хочу купити цей замок! Граф Браницький пропонує чотириста тисяч за нашу віллу. Я хочу її
продати й купити замок. Це було б чудово в усіх відношеннях. Чи бачите ви мене у Башті, у спальні Дивовижного? Який сором цей продаж! Тим краще, тим краще. Ах! якби я справді могла його купити! Орел і лев! Я дала б собі відтяти палець, аби це сталося. Як це принизило б ніццянського селюка, як розлютилися б Говарди та інші вороги. Купити замок — означає купити владу над Ніццою.
Ця думка тішить мене цілу годину, по чому знову Дорія, Дорія холодний, зухвалий, чудовий! Він чекав на Маргеріту. Яким же він має бути з нею іншим — покірним, ніжним, закоханим, але так, щоб дати відчути, що не заради неї він такий.
Отже, є на світі обрані створіння! Королева, красуня й кохана.
Не знаю, що зі мною, я почуваюся, мов гадюка, якій розчавили хвіст.

Примітки

Cardinalino — італійське прізвисько, яке Марі дала П’єтро Антонеллі, небожеві кардинала Джакомо Антонеллі: «маленький кардинал».