Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Вівторок, 15 лютого 1876

Бідолашний Ґалула, тобто Тройлі, вернувшись зі своїм листом, застав усі віконниці зачиненими.
Що за паскудна історія — цей чоловік, який сміє переказувати всілякі речі!
Та не задля цього я розгорнула зошит. А щоб сказати, що я нудьгую за рідним краєм. З мене досить Рима.
Усі поїхали на прогулянку, а мені нічого не хочеться, я лишаюся вдома й нуджуся, не можу ні вийти, ні вбратися, ні щось робити. Я не хочу, щоб мене бачили; якби могла жити в підвалі, була б щаслива. Я люблю, коли показуюся, щоб усі мене помічали, та в нашому становищі я не хочу, щоб мене помічали. Раніше я цього не усвідомлювала й була щасливіша.
Я хотіла б могти поїхати до Ніцци. Та якби я тепер туди вернулася, це було б верхом непристойності. Тож, як бачите, я лишаюся в Римі! І це не цукерочка: усі ніццькі прикрощі є в мене й тут, тільки там я була вдома, а тут у готелі! І тут навіть сумніше, бо я сподівалася чогось іншого. Я завжди сподіваюся протилежного до того, що стається.
А тепер... тепер Росія, ось де вирішиться моя доля. Якщо процес виграно — я найщасливіша з жінок.
Боже, яке нетерпіння! Щоб розважитися від цих болісних думок, я даю Фортюне написати листа ніццькою говіркою. Потім переписую його, вставивши імена.
Animoù!
Doun es la sina anima ? Las venduta per 10 sous et le diou est touplen contente et Gros bauba et Bekyrcheff fa de cabriola et Robenson se facha
Lou carnaval sera pas ben perche noun si seis pas fare padre de Cimiès veiront lou tina mauré che tara veni man di cair ai porcé.
As ancora mandate iou sacrestan de la ilea russa. Qura vendras pia la tina anima ?
Pouiriras !
Le padri de Cimiès
Переклад: [Де твоя душа? Ти продав її за десять су, і чорт із того превдоволений, і Ґрос гавкає на Башкирцеву й Робенсон, і вони скаженіють.
Карнавал буде негарний, бо ти не пішов у ченці до Сіміе. Побачать твою мармизу, від якої свиням стане млосно.
Вона знову викликала російського паламаря. Коли ти вернешся забрати свою душу?
Ти згниєш!
Ченці Сіміе]
Я ще не знаю, кому надіслати це чарівне послання.
Ах! Який сум, я ходжу від фортепіано до щоденника й від щоденника до фортепіано.
Піду почитаю римську історію, може, це мене розважить.
Я звикла виходити, бачити людей, я вмираю вдома!
Слава Богу, я рожева й здорова, а то можна було б померти.
Мене бере туга за домом!
А я ще сміла плутати того молодика з театру з мерзенним другом Тройлі! Якою ж треба було бути сліпою! Якою ж божевільною! Я повертаюся з Опери, ми сиділи навпроти. Я була в білому, дуже бліда, він на мене дивився, але не так, як перше.
Сорока й Ґалула були десь унизу. Хіба ж я дивлюся на цих людей! Діна вся в натхненні, я ненавиджу її, коли вона така!
Россі приходить нас провідати, і ми відразу питаємо, хто цей пан. Це граф Антонеллі, небіж кардинала. Отакої! Він і не міг бути ніким іншим. Тепер я отямлююся. Уявіть собі, я плутала прекрасного графа з Сорокою, а Сороку — ще з одним чоловіком, ще бридкішим. Урешті, тепер я кожного впізнаю наново! Я бачила Сороку внизу з Ґалулою, бачила того молодика з першого дня, що входив із герцогом Чезаро, який має своїх розбійників на Сицилії, і принца Одескалькі, і ще двох.
Граф Антонеллі схожий на Ґотьє, що, як відомо, бездоганно вродливий. Сьогодні ввечері, коли він менше дивився на мене, я могла довше дивитися на нього.
Ах! Не забуду сказати, що Вісконті був у нас перед театром.
Та вернімося до молодика: слово «Сорока» змінило значення; раніше воно означало все найкраще, та відколи так назвали Сороку й Ґалулу, це слово може означати лише молодесенького юнака.
Отож я подивилася на Антонеллі й добре його роздивилася. Він чарівний, такий чарівний, що я вголос оголошую себе закоханою в нього, додаючи, що мені не щастить і що ті, на кого я дивлюся, на мене не дивляться!
Він розглядав мене в лорнет, але пристойно, не як скажений, як першого дня. Він також багато позував. А коли ми підвелися виходити, він кинувся до свого лорнета й, стоячи, не переставав дивитися.
— Я спитала, хто цей пан, — каже мама до Россі, — бо він мені дуже нагадує мого сина, ось чому я так на нього дивлюся, його це, мабуть, навіть дивує.
— Чарівний хлопець, — відповів Россі, — трохи pazzerello, дуже веселий і дотепний, і дуже вродливий.
Я в захваті, почувши це. Уже давно я не мала такої втіхи, як цього вечора. Я нудилася, мені нічого не хотілося, бо не було про кого думати. Від сьогоднішнього вечора все міняється, я живу, я ворушуся!
— Він дуже схожий на мого сина, — знову сказала мама.
— Чарівний хлопець, — сказав Россі, — і якщо хочете, я вам його представлю.
— Буду рада.
— Наступного разу, як його побачу, я йому скажу.
А подумати тільки, що наш лист до кардинала не справив жодного враження!
Геть білі вітальні, я по шию занурююся в чорні і, як буде треба, перейду в католицтво!
Якусь мить я думала, що він пішов на бал, який сьогодні дає принц Боргезе, і вся посумніла, і взялася жалкувати за нашим злощасним становищем, але за кілька хвилин він вертається, і я шаріюся з радості. Якби ми бували у світі, ми могли б його зустріти, познайомитися з ним! Ах! Коли я думаю про все це, мене знову охоплює той великий і глибокий розпач, і серце моє сповнюється безмежним сумом!
Усе для мене пропало через...
Ет! Я ще знайду сотню Антонеллі. Ні, ні, ні, цей мені до вподоби, і поряд із ним Одіффре видається мені червоним і простацьким.
Знову зведена до самих театральних кокетувань! Марнота марнот! О, ви ніколи не зрозумієте моєї безмірної досади, моєї глибокої нудьги!
Я залюбки прокляла б усе і всіх! Боже... Ні, я більше не нарікаю, дякую, Боже мій, Ти вже досить для мене зробив. Треба чекати, я чекаю, тільки не можу не нарікати, це понад мої сили, це завдає мені надто великих страждань.
Бачити, як усе мені суперечить, як усе мені не вдається, через цю справу...
О!.. А поки що засну, складаючи собі казки про графа Антонеллі, а Одіффре дістанеться лиха роль.
Завтра я вийду, треба побачити цього чоловіка. Чому він ніколи не показується?
Ах! Це не той, що годинами стояв би під моїм вікном! Гай-гай, гай-гай!
Як раптом зникла туга за домом, повернулися апетит і енергія! У мене є заняття.
Яка шкода, що це не він говорить, а я!
Я в захваті, що поїхала до Опери, а не до Суковкіної, яка приходила вранці нас запрошувати.
Як же мені називати цього чоловіка? «Граф Антонеллі» — задовго й бундючно для щоденного вжитку. «Антонеллі» — можна сплутати з кардиналом.
Мама називає його pazzerello. Я ще не вирішила.
Він чарівний, він заповнив мені всю голову, на добраніч!

Примітки

Un sucre (фр.) — ідіома: «втіха», «приємність»; дослівно «грудочка цукру». ↩
Далі йде лист ніссарською (ніццькою) говіркою; Марі сама подає його французький переклад нижче (054.0116–054.0120). ↩
Чезарові розбійники на Сицилії — уїдливий натяк на беззаконний бандитизм, що шаленів на острові в ту добу; вельможа з такою репутацією ставав предметом темних чуток. ↩
Pazzerello (іт.) — пестливо: «навіженець», шибайголова. ↩
«Чорні» вітальні — кола, вірні Папі (клерикальна, «чорна» аристократія Рима); «білі» — світські, прихильні до нового італійського королівства. ↩