Щоденник Марії Башкирцевої
CZENUKFR

Понеділок, 14 лютого 1876

Сьогодні великий день, сьогодні Віж'є співає у «Фаусті». Сьогодні Середземноморський клуб у всій своїй пишноті.
Пан д'Епіне був у нас учора, [Затерто: коли ми] виходили з дому.
Коли Лоля з матір'ю поїдуть, буде дуже сумно — вони веселі, і з ними нам ніколи стати похмурими.
Та ось послухайте! «Любовна історія, така ж казкова, як і правдива». Ґалула, за своїм звичаєм, прийшов сьогодні ввечері; а що мама послала Фортюне купити паперу, то Ґалула спинив Фортюне й заговорив до нього, і так кілька разів, та ми так реготали з того, що розповідав чорний чортяка, що я нічого не розуміла й реготала як скажена.
Урешті я покликала свого слугу й наказала йому розповісти все від самого початку, і ось ця оповідь, яка, хоч і не така класична, як оповідь Терамена, не менш цікава, приправлена ніццьким акцентом, що теж не позбавлений чару.
«Я спустився купити паперу, то цей пан до мене заговорив. Питає, чи це тут мешкають ті пані, то я кажу — так. То він каже, що як вони захочуть оглянути його віллу, то він пришле їм купе чи ландо, що захочуть.
То я кажу, що ви його не знаєте, то він каже, що знаєте, мати цих панянок мене знає, і ми щодня зустрічаємося на віллі Боргезе й на Пінчо. То я з ним так говорив, що він дав мені свою візитівку.
То я вам її приніс, потім спустився, а він знов до мене заговорив, то я кажу, що пані заборонили мені говорити, то він каже: я піду додому написати листа, а за півгодини вернуся, а ви спуститеся його взяти, то я кажу, що не можу щохвилини спускатися, то він каже, щоб пані спустили нитку, до якої я прив'яжу свого листа, а вони витягнуть його на балкон. Чи є в цих пань нитка? То я кажу, що ви його не знаєте, то він каже: я питав візника, і він не знає, але хай пані скажуть, через кого мене можна представити, і я піду до тієї особи. То я йому нічого не сказав, то він каже, що це для тієї панянки, що вчора була на віллі Боргезе в чорному з розпущеним волоссям (це була Діна), то він каже, щоб я спитав, чи захочете ви оглянути його віллу, то він велить там лишитися людям і сам проведе вас її показати, а як захочете — пришле свого екіпажа».
Треба було бачити цю Фортюнову міну: руки складені за спиною, одна нога наперед, рот роззявлений до вух, а очі сміхотливі й шахраюваті, як у найбільшого чортяки на світі.
Бачте цього посланця такого покірливого Ґалули, та я даремно називаю його Ґалулою — його звати Евзебіо Тройлі. Отож, цей пан Евзебіо Тройлі обрав Фортюне собі за Ґалулу.
Це геть по-іспанському, і ми так із цього сміялися, що Лоля на кілька хвилин мало не зомліла. Справжній роман Розіни. Спершу я розсердилася, мені здалося, що це зухвалість, та побачивши, яку втіху це справляє Діні та її матерям, я забула свій гнів і пристала до хору радісних задумів і втішних жартів.
Діна аж зашарілася як півонія. Це додасть їй отих переможних і визивних манер; ось бачиш, я теж! І, може, навіть більше за тебе! І так далі, і так далі. Вона така нестерпна, коли напускає на себе такого. У цього пана є вілла, він, без сумніву, має статок, Боже, якби ж він одружився з Діною! Я бажаю цього понад усе!
І саме нам щойно прислали сукні від Worth, і її сукня вся вкрита білими квітами, мов помаранчевим цвітом.
Сьогодні ввечері було бісово кумедно! Ні, ви тільки уявіть собі цього пана, що каже вам: я все перепробував, я навіть із візником говорив!
А коли Фортюне вдесяте сказав йому, що ці пані його не знають, він відповів: ні, знають, я той пан, що завжди походжає коло їхнього ландо.
Чарівна наївність! Невже це в Італії так заведено? Та це наводить мене на думку, що сеньйор Евзебіо — не вельможа, і Сорока також ні! Гай-гай!
Урешті, Діна в захваті й лягає об одинадцятій, спочиваючи на лаврах. Боже! Якби Евзебіо й справді був чоловіком для неї!
Мій дядько Микола, молодший із дідусевих синів, пише мамі, що бачив Поля з молодим Мілорадовичем [Затерто: і пані,] пані Фроловою, родичкою Мілорадовичів, і ще з двома якимись там ґалулами. Поль і Мілорадович на «ти» й дуже приятелюють.
Мама сповнена радості, і вся розмова крутилася круг Мілорадовичів — аж до випадку з Тройлі.
У Поля є своє полювання, свої собаки, свій ловчий.
Хай йому грець, як же мені кортить до Росії, ось уже три роки кортить. Коли ж настане час покинути це прокляте вічне місто!
Правду кажучи, я дуже боялася, щоб Доменіка й Діна не подумали, ніби я трохи заздрю через Тройлі, — це той страх змусив мене реготати й верещати. Якби вони знали, як далеко від мене такі ревнощі!
До Росії, до Росії! Коли ж нарешті?
Я написала листа панові Бефу від імені Дивовижного, запрошуючи його завтра о другій завітати до нього задля важливих повідомлень. Хотіла б я знати, хто такий цей Беф? Це Одіффре здивується, отримавши його візит.
Уже майже північ. Вистава в Клубі ще не скінчилася. (Тут вихоплюється безмірне зітхання.)
Ми замовили доміно. Я вже не пам'ятаю... хотіла щось сказати...
Бідолашний Поль, він не знає, він не хоче знати, що його батько руйнується, що з усього того розкішного багатства, яке він мав, у нього лишився єдиний маєток — Гавронці.
У мене лишилася тільки легка хрипота й кашель, тож я можу говорити й навіть наспівувати «Міньйон», Ніццу й «Міньйон», які я обидві обожнюю!
Малярство затримує мене тут! Я почала третій етюд — знову жінку в костюмі чочари, розкішну постать тридцяти семи років. На жаль, вона зайнята, тож я знову візьмуся за Розу, чию мармизку ще не докінчила, а ота красуня на ім'я Стелла зможе позувати тільки в перших числах березня. Отож я матиму час узяти ще одну, нову, між Розою та Стеллою. Та це не цікаво.
Ось уже три дні мені страшенно кортить курити.
Ах! Я тужу за Ніццою, за своєю квартирою і за добрими цигарками.
Боже, якби справа скоро скінчилася, я негайно вернулася б до Ніцци, влаштувала б собі ложу в Опері, як я вже пояснювала, і з радістю лишилася б у Ніцці! Я ненавиджу зміни і, зрештою, як на те, шукаю лише спокою, доброго світського життя — ось і все, чого я прошу. А слава приходить сама собою, коли маєш добре становище, а до того ще й розум, таланти, трохи вроди й багато честолюбства.
Бачте, як близько я ніби стою до вершини своїх бажань! І все ж я боюся, я тремчу, я молю Бога й мовчу зі страху накликати нещастя.
Бог, що був до мене такий добрий, Бог мене захистить. Я на це сподіваюся, о! та я така невпевнена, я почуваюся такою жалюгідною, такою смиренною, що сама собі стаю жаль.

Примітки

Чорний чортяка (фр. le diable noir) — приязне Маріїне прізвисько Фортюне, темношкірого родинного слуги. ↩
Оповідь Терамена — знаменитий розгорнутий монолог у трагедії Расіна «Федра», взірець класичної декламації. ↩
Розіна — героїня «Севільського цирульника» Бомарше, яку граф Альмавіва завойовує через слугу й балкон, що точно повторює спосіб Тройлі. ↩
Дім Ворта (House of Worth), заснований у Парижі Чарльзом Фредеріком Вортом, був найпрестижнішим модним домом тієї доби. ↩
Доміно — довге маскарадне вбрання з каптуром, яке вдягали на карнавальні бали. ↩
«Міньйон» — опера Амбруаза Тома (1866) за «Вільгельмом Майстером» Ґете. Марі розучувала з неї арії. ↩
Чочара (іт. ciociara) — селянка з краю Чочарія на південь від Рима; улюблена натура римських художників. ↩