Середа, 9 лютого 1876

Лише вчора вранці мама змогла дізнатися адресу барона Вісконті й надіслати йому листа від пані де Музе, і о третій, поки я блукала руїнами Колізею, він був у мами, яка визнала його цілком чарівним і дуже старим.
Ми попросили Россі знайти нам гарний балкон, і мама відразу заговорила про пані де Рекюла, та так нерозумно, що я потім сказала їй:
— Не треба так чіплятися, коли ви говорите, я сиджу як на жару. Я волію нікого не знати.
І протягом усієї прогулянки я не знаю, куди подітися від нудьги й відрази. Та на Пінчо велике гуляння — король, Дорія й білий Дорія, і безліч інших з екіпажами й кіньми, яких я ніколи не бачила в Парижі.
І Сорока зі своїм Ґалулою береться їхати за нами, але оскільки ніхто на нього не дивився, він підострожує своїх коней, шмагає їх так, що ці двоє величезних тварин наскакують на екіпаж, мало не на мáмину голову. Не знаю чому, але в таких зустрічах жертвою завжди стає саме вона, як у Ніцці з Дивовижним. Сорока, певно, дуже сильний, бо його коні казилися, а він тримав їх завжди за двадцять сантиметрів від голови мами, яка боялася і якій я забороняла озиратися, щоб не заохочувати цього бовдура. Та раптом Сорока завертає праворуч, спиняється, і [Зачорнено: лакей] зіскакує додолу.
Я ще питала себе, що це означає, коли, проїжджаючи знову тим самим місцем, [Зачорнено: я побачила Сороку і його приятеля] пішки й трьох чоловіків, що метушилися довкола екіпажа й упряжі. Це швидко полагодили, і ми мали приємність бачити їх на Корсо. Мама поїхала до Суковкіної, а я вертаюся рано, я захрипла.
Ми як виняток пообідали за загальним столом. Це огидно.
Погода гарна, виглядає місяць, і ми виходимо на балкон послухати жахливу катеринку з акомпанементом кастаньєт.
Щоразу, коли двоє чоловіків проходили вкупі, Діна й Лола вигукували: Це вони!
Але це були не вони, їх дуже легко впізнати, та ще й вони завжди спиняються на тому самому місці. Близько восьмої вони прийшли й мали радість бачити трьох навіжених на балконі, але оголошують барона Вісконті, і мене кличуть до вітальні, тоді як Лола, сидячи долі й укрита хутрами, спостерігає крізь балконні балясини. Приписавши нашу відсутність тому, що пішла катеринка, Сорока посилає Ґалулу, який приводить назад гармонійний інструмент, і той знову починає грати під балконом, але це нікого не приваблювало, тож вони стали перед таємничим вікном, і Сорока праворуч, а Ґалула ліворуч від катеринки заходилися співати упівголоса під супровід машини й кастаньєт.
Тим часом дощ починається знову. Сорока був у черевиках, передбачливий Ґалула єдиний мав парасолю.
Я лишалася у вітальні, слухаючи барона Вісконті, який, хоч і дуже старий, є світською людиною з усе ще дуже гнучким розумом. Він радить піти до дружини посла й не слухати порад пані Суковкіної, мовляв, російське посольство — наша природна тут заступниця, але й він зі свого боку зробить усе, аби бути приємним. Тільки треба обрати між білими салонами — салонами двору, і чорними салонами, що лишилися вірні папі. Само собою, я обираю двір. Усі знають цього Вісконті, це старий красень, усесильний без папи, і дуже бажаний, дуже любий тепер.
Мама не повернулася до Ікскюлів, хоч вони й віддали їй візити. Та на неї напала безглузда боязкість, до якої її заохочує Суковкіна, що наче бажає, аби ми лишалися в тіні.
Усе це мене гнітить! Мені тяжко молитися, домагатися! Це мене гнітить! Ах так, я нещасна через усе це!
Діна доводить мене до відчаю. Вона безперестанку ходить до вікон, відчиняє віконниці, двадцять разів, я їх зачиняю, Сороки йдуть, а Діна торохтить жалюзі, і вони знову вертаються. У неї немає ні такту, ні розуму! Вона зіпсує мені мого Сороку! Черевики в нього набралися води аж так, що йому довелося виливати їх по черзі, стоячи на одній нозі, поки обачний Ґалула тримав йому парасолю.
Я не розумію цих людей. Чого вони хочуть, на що сподіваються?
Що мусять казати ті, хто бачить, як вони заходять до ресторану, бо вони обідають [Зачорнено: не пере]вдягаючись, позаяк відлучаються заледве на три чверті години, — бачачи, як ті заходять мокрі, заляпані, з циліндрами, понівеченими градом!
Доменіка просить «милості й пощади» для цих бідолах.
— Невже у вас немає ні крихти співчуття, — вигукує вона, — зачиніть віконниці, дайте їм піти!
Та Діна нікого не слухає.
— Доки, — провадить вона, — ви їх триматимете!
Доки, Катиліно...
Нарешті я лягаю спати дуже захрипла.

Примітки

«Чіплятися» (фр. crampon) — настирлива, нав'язлива людина, що не дає спокою.
«Білі салони» / «чорні салони» — політичний поділ римського товариства після об'єднання Італії (1870). «Білі» салони підтримували італійську монархію; «чорні» лишилися вірні папі, який відмовлявся визнати нову італійську державу.
«Старий красень» (фр. vieux beau) — літній чоловік, який і досі плекає елегантність і товариство жінок; підстаркуватий упадальник.
Алюзія на лат. «Quousque tandem abutere, Catilina, patientia nostra?» — «Доки, Катиліно, ти зловживатимеш нашим терпінням?» — початок Першої катилінарії Цицерона.