Вівторок, 8 лютого 1876

Хай йому грець, відвідини пам'яток і двоє чоловіків під нашими вікнами. Саме тепер мені потрібен увесь мій дотеп, аби занотувати ці поважні події.
Колізей оглянуто в подробицях. Ми піднялися аж нагору. Я задихалася, але не від утоми, а від захвату перед цією поваленою величчю. Ложа цезарів, потім, навпроти, ложа весталок. І біля кожної ложі я спинялася сказати, що тут, можливо, ступала найменша ніжка Рима, а тут був якийсь Сорока, може, вродливий Клодій, — а інші підхоплювали в тому ж дусі. Потім ми йдемо оглянути палац цезарів, усі сторожі французи, я почувалася як удома, серед своїх. Нам показують уламки, знайдені в останніх розкопах. Venus genitrix без голови, але досить гарна.
Я відразу впізнаю свого Нерона, потім Германіка, потім Веспасіана і його дружину Лівію Августу, якщо не помиляюся, але, гадаю, помиляюся.
Потім ми проходимо палацами Калігули, Нерона, Веспасіана. Мене дратує, який бридкий сучасний брук коридору проти давнього бруку. Нам показують досить стерті фрески, але в них можна розгледіти чудові пропорції й чарівні жіночі постаті, хоч і маленькі. Потім старі монети, уламки скла, череп'я й купа дрібничок, дуже цікавих для людей освічених. Звідти ми йдемо до церкви Сан-П'єтро-ін-Вінколі. Там зберігають справжні ланцюги святого Петра, потім — у місце незмірно світськіше, до Аполлона.
Дають «Рюї Блаза», і немає жодної ложі на другому ярусі. Перший ярус занадто неприємний.
Іде град, дощить, але о шостій обидва Сороки на своєму місці. Небо трохи прояснюється після обіду, і Доменіка, Лола й Діна виходять, так буде пристойніше, ніхто не сміятиметься й не визиратиме у вікна. Діна така дурна, варто лиш її розохотити, і вона накоїть найнепристойніших на світі речей. Та вони вертаються, і знову Діна, кокетливо загорнута в чорну вуаль, іде позувати біля вікна. Це безглуздя!
Дощить, і Сорока, мокрий до кісток, сідає в купе й велить возити себе ступою перед готелем, тоді як його бідолашний Ґалула, приліплений до стіни й закинувши голову, не зводить очей з мáминого вікна, де лиш ворушаться віконниці й де він може час від часу побачити мою власну особу і завжди Діну.
Це надзвичайно мило, як сказав би Дивовижний.
— Ходімо погуляймо, — вигукує Лола.
І ми беремо фіакр і їдемо, я в сірій мантильї з відлогою. Малий Ґалула підступив зовсім близько, аби побачити, як ми сідаємо в екіпаж, і почути, що ми скажемо візникові. Після цього я гублю Сороку з очей, осоружний Ґалула лишається сам до десятої, поки у вітальні не зникає світло.
Сорока, певно, пішов до театру, бо сьогодні terza sera. Prima і terza sera — це вечори аристократії, другий і четвертий — для наволочі.
Скажу лише одне. Ці дві тварини виявляють рідкісне терпіння вже два дні, а може, й довше, бо вони, здається, ходять за нами вулицею вже два тижні; ну от, я казала, що... так, я казала, що вони роблять усе на світі, аби привернути увагу; їм це вдалося. Тепер, якщо вони перестануть стояти під нашими вікнами по цілих годинах у найгіршу на світі погоду, якщо вони перестануть дивитися на мене в театрі, я лютуватиму, як божевільна, така вже моя вдача. Це буде безглуздо. І кожен Сорока може довести мене до люті, чинячи так. Я остережуся казати це вголос.
— «Я була в Опері, — пише тітка, — увійшов Одіффре, глянув у бінокль на нашу ложу й одразу пішов».
Вона каже також, що не зможе скоро приїхати, але що нічого не бажає, аби лиш Марі було добре, аби лиш Марі була щаслива, а сама вона, не вагаючись, віддала б за це й мить свого життя.
Це дуже похвальні почуття, тільки з них мені жодної користі, і я однаково жалюгідна, самотня. Я нікуди не ходжу, я гнию в тіні, мені сімнадцять років! Хай йому грець! Ні, я не хочу про це говорити, я б розплакалася, а це нічим би не зарадило.
Сороки, краєвид пагорбів Авентину, Палатину, Капітолію, Ватикану, руїни храмів Ромула (тепер церква Святого Теодора), Сатурна, Юпітера Статора, від якого лишилося саме місце, арка Септимія Севера, храм Януса, що був відчинений лише у воєнний час, — усе це сповнює мені голову, а проте я нудьгую. Я хочу бувати у світі! Боже! яка мука! Немає на світі нічого осоружнішого за це становище!
О! завжди кричати, завжди нарікати — і завжди марно!

Примітки

Лат. «Венера-прародителька» — тип статуї, що зображує Венеру як праматір Рима.
Весталки — жриці Вести, що підтримували священний вогонь Рима; їхня ложа в Колізеї була однією з найпрестижніших.
Публій Клодій Пульхр (93—52 рр. до н. е.) — славнозвісно вродливий і скандальний римський політик, іронічний відповідник «римського Сороки» в Марі.
Сан-П'єтро-ін-Вінколі («Святий Петро в кайданах») — церква на Есквілінському пагорбі, славна тим, що зберігає і кайдани святого Петра, і Мойсея роботи Мікеланджело.
Італ. «третій вечір» — абонементні оперні вечори, поділені за суспільними станами.
Італ. «перший вечір» (аристократичний).
Храм Януса Близнюка на Форумі: його двері відчиняли під час війни й зачиняли в мирний час. Марі переплутала вживання навпаки.