П'ятниця, 4 лютого 1876

Мені не хочеться виходити, я нудьгую. Ми оглядаємо галерею палацу Дорія на Корсо.
Хай йому грець, як же гарно. Там є галерея зі статуями й великими вікнами з червоними завісами, що дають чарівне світло. Які ж щасливі ці князі! Там є Пуссени, Ґверчіно, Ван Дейки й Тиціани рідкісної краси. Портрет роботи Дієго Веласкеса дивовижно природний. Магдалина Тиціана, мого улюбленого художника, справжня Магдалина, прекрасна й з потрібним виразом. І всі ці картини розміщено в розкішних — і багатством, і смаком — салонах, тож усе разом справді вражає. Усі відвідувачі вписують свої імена в книгу, і я написала: панна Марі Башкирцева, пан Саетоне, міс Робенсон.
О четвертій, знову вбравшись у біле, тобто у свій звичайний вигляд, я їду на Пінчо з Лолою.
Ніхто інший не схотів їхати. Та нам і вдвох дуже добре, вона така сама навіжена й кумедна, як мої Грації.
Русполі трапляються нам разів десять на Пінчо й майже стільки ж на Корсо. Старший не звертає на мене жодної уваги, а молодший дивиться. Що ж до нас, ми не можемо бачити їх без сміху, і щоб бути пристойними, ми вдаємо, ніби говоримо одна одній щось важливе, і відводимо очі. Коли вже смеркає, ми йдемо до Туа, поговорити про доміно й інші речі.
Повертаючись, ми верземо дурниці й говоримо про Русполі, якого Лола називає Собакою (пес), про Сороку, якого нам не вдається побачити, і про Колонну, якого ми ніколи не бачили, якого, можливо, і не існує, але якого Діна вважає вродливим, оглянувши його галерею.
Кумедно, ми завжди даємо імена жіночого роду: Джирофла, Собака, Сорока... і Колонна. Я думала, що б його викарбувати на персні, який буде розпізнавальним знаком для членів нашого товариства.
Для голови — ось колона на серці, [Зачорнено: угорі] колони — Сорока, упоперек колони — ключ і ініціали Т.А.Е., тоб- [Зачорнено: то Талія,] Аглая, Евфросина.
Для двох грацій — членкинь-засновниць, Марі й Ольги, — те саме, без ініціалів, а для інших членкинь — лише колона, Сорока, серце, а замість ключа й ініціалів — троянда.
Увечері говоримо про скандал старого Одіффре з дружиною, про всіляку всячину з Ніцци.
Я перечитала дні, коли героя рекомендували. Я справді гадаю, що він мені дуже подобався, інакше я не ненавиділа б його так.
Перш за все треба написати йому ось що: Turpissimus omnium homo!
Після багатьох мук ми нарешті її маємо! Мені не треба її тут переписувати, ось чернетка.
Пройшовши крізь дим сигари пана Мілона де Вераллона, твоя душа пробула тиждень у канцелярії Французького театру [Викреслено: звідки її викинули з], звідки пан Піано звелів викинути її разом зі старим павутинням, і, знову гнана незнати яким диявольським подихом, вона впала в Пайон біля Нового мосту. Та твій святий покровитель, мученик в Африці у 250 році, чував над нею, бо саме тієї миті швейцар клубу Массена, що проходив мостом, прямуючи до готелю «Троянда», упізнав твою душу, бо часто мав її в заставі під час твоїх грошових скрут, і виловив її своєю алебардою (от поглянь на різницю! Брат Ардіго сам спустився аж до річища потоку). Отже, швейцар її виловив і відніс до притулку для жебраків [Викреслено: де вона пробула ще тиждень, по спливі якого часу]. Оскільки прикмети її було розіслано всюди, нам дали знати, де вона перебуває, і два брати, ті самі, що приходили минулої неділі до тебе [Викреслено: і яких ти так погано прийняв] і чиїх порад ти не схотів слухати, пішли по неї й знову принесли її нам. Задля більшої певності й щоб уникнути нещасть, які сповнили нас гіркотою, ми передали твою душу під опіку брата Ардіго, який не покидає її ні вдень, ні вночі, читаючи молитви за умирущих.
Закоренілий грішнику, прийди по неї.
Забуваю сказати, що я бачила грецького міністра і що графиня де Рекюла та пані з панною Суковкіни були в нас. Нікого не змогли прийняти. Мама в ліжку.
Каналія Одіффре! читаючи свій щоденник, я згадала його вуста й заплющила очі, аби відтворити все його обличчя. І зізнаюся, собі на сором, що це змусило мене зашарітися... і втішило.
Чотири дні жодного листа. Думаючи про те, що могло статися, я відчула сильне серцебиття і, як та божевільна, що я і є, на кілька секунд аж задихнулася, потім увійшла до мами, наче нічого й не сталося, але серце моє ще підстрибувало, і я була дуже схвильована. І чого? Треба ж бути такою дурною!
Попри всю його грубість, цей [Зачорнено: чоловік] іще мене цікавить.
Перед спогадом про нього я наче забуваю, що він повівся з нами, як з останніми каналіями, що він відвернувся від нас, мов від якихось створінь! Так, попри всю свою гордість, я забуваю все це перед спогадом про нього й далі лишаю йому головну роль у всіх моїх казках перед сном.
Легко зрозуміти, як я мушу ненавидіти його за зневагу, за грубість.
Ви, може, скажете, що він повівся цілком природно після анонімних листів, так, якщо він знає, хто їх написав. Але звідки йому знати? як він посмів би запідозрити мене здатною на таку гидоту?
До того ж він почав віддалятися ще до листів. Ні, ні, це жахливо! Який жаль!
— Нарешті, — вигукнула я того дня, коли його рекомендували, — отже, не все в моєму житті буде марним бажанням і постійним розчаруванням!
Зошит 33-й [т. V розгорнуто на сторінці 92], і я читаю цю фразу з гіркотою, яку ви можете собі уявити!
Я перечитую той час, коли всі ці ніццяни, а Джирофла на чолі, ганялися за мною. І тоді я гадала, що це може тривати! Я хотіла поїхати до Італії, повернутися на перегони в Ніцці й тріумфувати перед Проджерсами, Робенсон тощо, тощо.
Так, усе це добре для інших, а не для жалюгідної знедоленої, як я!
Ні, усе в моєму житті — лише марне бажання й постійне розчарування!

Примітки

«Хай йому грець» (фр. Sapristi) — м'яка французька лайка (евфемізм від «sacristie»), що виражає здивування чи захват.
Рос. «собака» — пес.
Т.А.Е. = Талія, Аглая, Евфросина: три грації (харити) грецької міфології, покровительки таємного товариства.
Лат. «найганебніший з усіх людей».