❦
Вівторок, 18 січня 1876
Mardi, 18 janvier 1876
Ми говорили про ніццьку молодь.
Nous parlions des jeunes gens de Nice.
Якщо Одіффре одружиться, якщо станеться це лихо, — сказала мама, — Ніцца муситиме вдягти жалобу1 на десять років, бо чим буде Ніцца, якщо в неї відберуть Одіффре, єдиного, неповторного її юнака? То буде кінець світу, спустошення!
Si Audiffret se marie, si ce malheur arrive, a dit maman, Nice devra prendre le deuil pour dix ans, car que sera Nice si on lui enlève Audiffret, son seul, son unique jeune homme ? Ce sera la fin du monde, une désolation !
— Правда, — кажу я.
— C’est vrai, dis-je.
— А до того ж, — провадила вона, — інших немає, Саетоне одружитися не може, одне слово, у Ніцці є двоє юнаків — Одіффре й Саетоне, і я гадаю, що вони ніколи не одружаться, вони не мають права, вони належать місту. Це не те, що Левін, який належав Проджерс, а його забрала Дюран.
— Et puis, continuait-elle, il n’y en a pas d’autres, Saëtone ne peut pas se marier, en un mot à Nice il y a deux jeunes gens, Audiffret et Saëtone et je crois qu’ils ne se marieront jamais, ils n’ont pas le droit, ils appartiennent à la ville. Ce n’est pas comme Lewin qui appartenait à la Prodgers et que Durand a pris.
на полях
Як же це набридло! Я щодня повторюю одне й те саме! Тямущі видавці, повикидайте повтори.
dans la marge Que c’est donc embêtant ! Je répète tous les jours la même chose ! Editeurs intelligents, supprimez les répétitions.
— Це, — перебила я, — як міський сад: ніхто не може його купити, бо він належить муніципалітету, місту.
— C’est, interrompis-je, comme le jardin public, personne ne peut l’acheter car il appartient à la municipalité, à la ville.
— Саме так, — каже мама, — Одіффре не належить сам собі, він належить Ніцці, сезонові, Опері, бо що ж би з усіма сталося без нього?
— Justement, dit maman, Audiffret ne s’appartient pas, il appartient à Nice, à la saison, à l’Opéra, car que deviendrait-on sans lui ?
Усе це щира правда: якщо Одіффре одружиться, усім лишиться тільки звести руки й очі до неба на знак невимовного горя та страхітливого подиву.
Tout ça est bien vrai, si Audiffret se marie on n’aura qu’à lever les bras et les yeux au ciel en signe d’inexprimable douleur, et d’un affreux étonnement.
Чим буде Ніцца? Бо немає жодного годящого юнака, окрім Дивовижного.
Que sera Nice ? Car il n’y a pas un jeune homme convenable excepté le Surprenant.
Сподіваймося, що це лихо не станеться.
Espérons que ce malheur n’arrivera pas.
До того ж тітка ще скаже нам, хто ця мучителька Оливка.
D’ailleurs ma tante va nous dire qui est la tourmentante Olive.
Я була в церкві з мамою, і вона була дуже задоволена, бо я була румʼяна й гарна.
J’étais à l’église avec maman, qui a été très satisfaite parce que j’étais rose et jolie.
Мені дуже ніяково через мій білий одяг: узимку навіть у Ніцці це трохи незвично, а в Римі... Я виходжу лише в екіпажі, але на мене багато дивляться, і росіяни вже про мене говорять.
Je suis très gênée à cause de mes habillements blancs, en hiver même à Nice c’est un peu extraordinaire, et à Rome... Je ne sors qu’en voiture mais on me regarde beaucoup et les Russes parlent déjà de moi.
На моє нещастя, я гарної статури й вродлива, та ще й люблю вирізнятися у вбранні. Бувають дні, коли я була б рада сховатися в темній сукні.
J’ai le malheur d’être bien faite et jolie et d’affecter une certaine particularité en m’habillant. Il y a des jours où je serais enchantée de me cacher dans une robe foncée.
Ми були на Пінчо, народу було багато, там був герцог Лейхтенберзький2, син великої княгині Марії3, сестри Імператора, разом із пані Акенфієвою4. Ця дама — дружина одного російського префекта, вона була коханкою князя Горчакова, а потім її побачив небіж Імператора, герцог Лейхтенберзький, і взяв її собі. Відтоді вона завжди при ньому; він хотів дістати розлучення, чоловік погоджувався, але втрутився Імператор, і попри те герцог не покинув своєї красуні, і вони, кажуть, потай повінчані й через це живуть за кордоном.
Nous étions au Pincio, il y avait beaucoup de monde, le duc de Leuchtenberg, fils de la grande-duchesse Marie, sœur de l’Empereur, était là avec Mme Akenfieff. Cette dame est la femme d’un préfet russe, elle a été la maîtresse du prince Gortchakoff puis le neveu de l’Empereur, le duc de Leuchtenberg l’a vue et la prit. Depuis ce temps elle est toujours avec lui, il voulait obtenir le divorce, le mari consentait, mais l’Empereur s’en est mêlé, et malgré cela le duc n’a pas quitté sa belle et ils sont dit-on mariés secrètement et demeurent à cause de cela à l’étranger.
Оце називається пощастило. У неї були ліврейні слуги й розкішні коні. Я ж бо, певно, небога російського Імператора.
C’est ce qui s’appelle avoir du bonheur. Elle avait une livrée et des chevaux magnifiques. Je crois bien être nièce de l’Empereur de Russie.
Ми двічі зустріли білого Дорія, він щоразу обертався. Дорія — одна з маминих мрій.
Nous avons rencontré deux fois le Doria blanc, il s’est retourné chaque fois. Doria est un des rêves de maman.
Скоро карнавал, бали, усілякі розваги.
Bientôt le carnaval, les bals, les amusements de tous genres.
Дружина посла не віддала візиту. І це раз!
L’ambassadrice n’a pas rendu la visite. Et d’un !
Не знаю, на кому зігнати злість, у мене вже немає сили шаленіти, як раніше, але цілий вечір мене душать сльози, я мовчу, щоб не вибухнути, кажу лише, що нуджуся, а мама відповідає, що страждає більше за мене і що саме цій нестерпній муці завдячує своїми хворобами. Я вірю в це так само, як вона.
Je ne sais à qui m’en prendre, je n’ai plus la force de rager comme avant, mais les larmes m’étouffent toute la soirée, je ne dis rien pour ne pas éclater, je dis seulement que je m’ennuie et maman répond qu’elle souffre plus que moi et que c’est à ce tourment atroce qu’elle doit ses maladies. Je le crois comme elle.
Що робити? — каже вона. Хіба ж я знаю! Можливо, ще до нашого приїзду до Рима вже надходили анонімні листи, як три роки тому, коли Толстой написав Ніні.
Que faire ? dit-elle. Est-ce que je sais ! Peut-être avant notre arrivée à Rome des lettres anonymes étaient déjà reçues, comme il y a trois ans de cela, Tolstoy a écrit à Nina.
Єдина, справжня, неповторна причина всього лиха — це процес. Мою матір та інших звинувачують у речах мерзенних і неправдивих.
La seule, la vraie, l’unique cause du mal c’est le procès. On accuse ma mère et les autres de choses abominables et fausses.
А страждаю від цього я, на мене падає вся ця мерзота, бо вони нічого не хочуть, нічого не люблять, тоді як я... О! Боже!
Et c’est moi qui en souffre, c’est sur moi que retombe toute la vilenie, car eux ne veulent rien, n’aiment rien, tandis que moi.... Oh ! Dieu !
— А я хотіла б бути в Ніцці, — каже раптом Діна, — я й справді не знаю, чого я в Римі.
— Moi, je voudrais être à Nice, dit tout à coup Dina, je ne sais vraiment pourquoi je suis à Rome.
— Отож-бо! — вигукую я, рада, що можу зігнати свій гнів хоч на чомусь, — чого ви в Римі, ти й мама! Я вас не хотіла, ще рік тому було вирішено, що я поїду з тіткою. Мама квола, хвора, я не можу змушувати її бігати всюди за мною, ви відібрали в мене всяку цікавість, усяке бажання дивитися, я зневірена! Ви мені все зіпсували, тощо, тощо. Говорячи так, я завдавала мамі нестерпного болю, але мені треба було комусь його завдати, я відчувала, що зараз заплачу, і ці злі слова прогнали сльози, як вітер проганяє дощ.
— Justement ! m’écrai-je heureuse de pouvoir verser ma colère sur quelque chose, pourquoi êtes-vous à Rome, toi et maman ! Je ne vous voulais pas, depuis un an il était dit que j’irais avec ma tante. Maman est faible, malade, je ne puis la faire courir partout après moi, vous m’avez ôté toute curiosité, tout désir de voir, je suis découragée ! Vous m’avez tout abîmé, etc. etc. Tout en parlant ainsi je faisais un mal atroce à maman, mais il me fallait en faire à quelqu’un, je sentais que j’allais pleurer et ces méchantes paroles ont chassé les larmes comme le vent chasse la pluie.
А подумати тільки, що нічого не вдієш! Нічого, нічого й нічого! Чекати кінця процесу! Мені сімнадцять років! Та річ не у віці, було б мені пʼятнадцять — було б те саме. Усюди й завжди те саме! Одні розчарування та приниження.
Et dire qu’il n’y a rien à faire ! Rien, rien et rien ! Attendre la fin du procès ! J’ai dix-sept ans ! Ce n’est pas l’âge, en avais-je quinze que ce serait la même chose. Partout et toujours la même chose ! Toujours des déceptions et des humiliations.
Цей процес затіяли вони, а падає він на мене, на мене, яка нічого не зробила, нічого про це не знає!
Ce procès, ce sont eux qui l’ont provoqué et c’est sur moi qu’il retombe, sur moi qui n’ai rien fait, qui n’en sais rien !
Досі я гадала, що такі несправедливості бувають лише в книжках. Мене не тільки позбавлено всіх насолод, а ще й обмовлено та очорнено. Ви можете судити, чи я цього заслуговую: я не оминула в цьому щоденнику жодного свого вчинку, жодної своєї думки, я тут правдива й природна, як душі перед Богом. Якщо попри все, що я кажу, ви сумніваєтеся, то ви зіпсовані й лихі, і в такому разі — хай вас чорти візьмуть!
Je croyais jusqu’à présent que ces injustices n’existaient que dans les livres. Non seulement je suis privée de tous les plaisirs mais encore je suis calomniée et noircie. Vous pouvez juger si je le mérite, je n’ai pas omis un seul de mes gestes, une seule de mes pensées dans ce journal, j’y suis vraie et naturelle comme les âmes sont devant Dieu. Si en dépit de ce que je dis vous doutez, c’est que vous êtes pervertis et méchants, en ce cas que le diable vous emporte !
Питаю вас: який злочин я вчинила? За що мене карають?
Je vous demande quel crime j’ai commis ? Pourquoi je suis punie ?
Робенсон, може, й не знає, як звуть Бога, Гелена Говард ніколи не молилася від серця і ходить до церкви лише напоказ; її сестра молиться й вірить у Бога, але нічого в тому не тямить, усі вони щасливі, а як не щасливі, то принаймні мають усе необхідне, те, що мають усі. А я виснажуюся в молитвах і сльозах, я кричу, я впадаю у відчай, я смиряюся, я молю Бога — і нате вам! Далебі, як це підбадьорює!
Robenson ne sait peut être pas comment on nomme Dieu, Hélène Howard n’a jamais prié de cœur, et ne va à l’église que par affectation; sa sœur prie et croit en Dieu mais n’y comprend rien, quelles sont toutes heureuses, sinon heureuses du moins elles ont le nécessaire, ce que tout le monde a. Et moi je m’épuise en prières et en larmes, je crie, je me désespère, je me résigne, je prie Dieu et voyez ! C’est encourageant en vérité !
Що ж, попри все, я знову молитимуся, моя постійність, можливо, обеззброїть тих, хто не хоче мене чути, того, хто, як ніццьке товариство, кривдить мене, перш ніж вислухати!
Et bien, malgré tout, je vais prier encore, ma constance désarmera peut être ceux qui ne veulent pas m’entendre, celui qui, comme la société de Nice, me maltraite avant de m’écouter !
Невже нічого не вдієш, невже немає бодай якогось способу стати такою, як інші? Я сушу собі голову й нічого не знаходжу! Порожнеча, розпука — і Бог, який не хоче мене слухати!
Est-ce qu’il n’y a rien à faire, est-ce qu’il n’y a pas un moyen quelconque de devenir comme les autres ? Je me casse la tête et je ne trouve rien ! Le vide, la désolation et Dieu qui ne veut pas m’écouter !
Боже мій, любий Господи, не будь більше суворий до мене, благаю Тебе з усіх сил.
Mon Dieu, gentil seigneur, ne me rudoyez plus, je Vous en supplie de toutes mes forces.
А Ти, Діво Маріє, моли свого божественного сина й Бога за мене, не покидай мене! Були, кажуть, люди, яких ти вислухала, що зворушили тебе, яким ти дарувала те, чого вони просили.
Et Vous, Vierge Marie, priez votre divin fils et Dieu pour moi, ne m’abandonnez pas ! Il y a eu des gens, à ce qu’on dit, que vous avez exaucés, qui vous ont fléchi, auxquels vous avez accordé ce qu’ils demandaient.
Може, я погано молюся! але краще не вмію, я роблю все, що можу!
Peut-être est-ce que je prie mal ! mais je ne sais pas mieux, je fais tout ce que je peux !
Примітки
«Prendre le deuil» — вдягти жалобу: формальний період чорного вбрання та усамітнення після чиєїсь смерті; вжито тут із комічною гіперболою щодо можливого одруження Одіффре. ↩
Герцог Лейхтенберзький: Микола Максиміліанович, герцог Лейхтенберзький (1843–1891), син великої княгині Марії Миколаївни Російської. Герцоги Лейхтенберзькі були морганатичною гілкою родини Романових. ↩
Велика княгиня Марія Миколаївна (1819–1876), найстарша дочка царя Миколи I; сестра Олександра II. ↩
Надія Акенфієва: супутниця герцога Лейхтенберзького; їхні взаємини спричинили скандал при російському дворі. ↩