Неділя, 16 січня 1876

Сьогодні о чверть на одинадцяту двоє ченців із Чимієзу зʼявляться до Башти. Хотіла б я побачити вираз обличчя Дивовижного.
Ми спізнилися до церкви й поїхали до Святого Петра. Перша памʼятка, в якій я не хотіла б нічого змінювати, єдина, якої я не критикую, бо якби мені довелося звести церкву, я й сама не зробила б краще.
Я відчуваю, що писатиму кепсько, бо щойно читала свій давній щоденник: мама попросила мене почитати їй про джирофлівські часи, я мимохідь пропускала купу всякого, бо те, що написане зовсім просто, читане вголос видається непростим. Мені пашіло обличчя, мерзли пальці, і врешті я заявила, що далі не можу.
— Вона нам це почитає за два роки, — каже мама.
Після Святого Петра ми, і я, і мама йдемо У соборі Святого Петра було двоє йолопів американців, які йшли за мною, кажучи одне одному: «вона дуже гарна». Я вдала, що нічого не розумію.
Я збиралася йти лише до російської церкви й убралася в біле, тож на мене витріщалися, мов на білу ворону.
Після Святого Петра мама їде до барона Ікскюля, кузена міністра; вона познайомилася з ним і з його дружиною в дружини міністра, тобто посла. Я їду з мамою. Ці люди дуже прості й дуже любʼязні, а надто сподобався мені барон. Вони мешкають на віа Кондотті, 81. Вони кажуть, що бути представленою при дворі не складно і що вони поговорять про це з дружиною посла, бо це робиться через неї та через маркізу де Монтеррено, даму двору принцеси Марґеріти.
Боже, якби ж мене представили! Раніше принцеса приймала на окремій авдієнції, але тепер представляють багатьох разом, влаштовують такий собі прийом.
Мені байдуже, Ах! якби ж мене представили я страшенно бажаю бути представленою, потрапити на придворний бал. Приходить світло короля. Я обожнюю королів, і королев теж. Але погляньте, що я за створіння!
Я більше люблю королів, бо жінка може панувати над ними. Я відчуваю щось на кшталт досади, коли бачу королев.
На Пінчо народу така юрба, яку в Ніцці бачиш хіба що в день перегонів, та й то ні.
Корсо й площа Колонна, коли ми верталися з Пінчо, були залиті екіпажами та людом.
На Пінчо екіпажі рухалися ступою поміж двома густими шеренгами чоловіків. На мене багато дивилися, я майже не дивилася, та й узагалі досить важко відрізнити доброго від поганого серед цих італійців: усі вони простацькі, усі мають чорні вуса й гарні очі, грубі риси, матову шкіру.
Чоловік, якого я прийняла за Диявола, — то не Диявол! То лише італієць, схожий на нього як дві краплі води.
Справжній Диявол, сер Фредерік Джонстон, тепер у Ніцці. Тутешній дуже на нього схожий, але той набагато кращий, той зовсім гарний; у того я була закохана; цей нагадав мені того, і моє дурне серце забилося. Бо він і справді гарний, красень, чарівний Фредерік. Ось хто мені був би потрібен. Ну, годі про це.
Ми обідаємо за загальним столом, бо там обідає син великого герцога Баденського. Товариство досить пристойне, та й герцог — досить милий хлопець, як на герцога.
Я вже давно ношуся з думкою поїхати наступного літа до Спа. Цю думку подав мені Фостер, що в листах просить мене вмовити маму поїхати туди і що «ми склали б доволі приємну невеличку компанію».
Але Спа став місцем перебування ніццької публіки — Проджерс, Сабатьє тощо. Ось і чар, і прикрість цієї справи. Та спробуймо все ж: Фостери знають Проджерс, могло б дійти до зближення. Спробуймо, а головне — не мучмо себе наперед.
Ця думка поїхати до Спа страшенно мене захоплює, я говорила про це з мамою. Я поїхала б до Спа, побувавши в Росії, і привезла б звідти гарного білого коня. Адже Усі давні тріумфатори й усі переможці середньовіччя мали білих коней.
Коли я про це думаю, я нетямлюся від Спа. Ці прогулянки, ці пікніки, ці кінні виїзди, ці вилазки в гроти — це мальовниче, чарівне й зручне.
Там можна розважатися як божевільні. Як же ми того літа бавилися, а втім, ми нічого для цього не робили, нікого не шукали, а мені ще й пʼятнадцяти не було, і я була дурніша, ніж тепер.
Думка про поїздку до Спа мене окрилює; засинаючи, я складатиму якусь майбутню історію в Спа.
Але я дуже непокоюся. Що діється в Ніцці? Що робить Дивовижний? Аби лиш не наробив дурниць!
Боже, яка ж я занепокоєна, така занепокоєна, що ледве можу писати, я кваплюся, сама не знаю чому.

Примітки

В оригіналі англійською: «she is very beautiful». ↩
«Comme un loup blanc» — французька ідіома на позначення цілковитої помітності: видний і рідкісний, як білий вовк. ↩
В оригіналі латиною: «Regis venit lux». ↩
«Диявол» — прізвисько Марі для сера Фредеріка Джонстона, бравого англійського знайомця, яким вона захоплювалася раніше. ↩
Спа: бельгійське курортне містечко, модне серед європейської аристократії; від його назви походить англійське слово «spa». ↩
В оригіналі англійською: «we would be quite a nice little party». ↩
Pique-niques: слово запозичене з англійської до французької у XVIII столітті; LAN зауважує тут його англійське походження. ↩