❦
Субота, 15 січня 1876
Samedi, 15 janvier 1876
Ось лист до Андріо; у ньому я мушу багато чого повторити, бо майже певна, що Дивовижний своїх листів не читав, і бо треба втаємничити в справу цього достойного Саетоне, який неодмінно почне плескати язиком, і трохи посміються з мандрів душі. Андріо, поза сумнівом, розкаже про це Проджерс, адже саме вона її зʼїла.
Voilà la lettre à Andriot, j’y suis obligée de répéter plusieurs choses parce que je suis presque certaine que le Surprenant n’a pas lu les siennes et parce qu’il faut mettre au courant ce digne Saëtone qui ne manquera pas de jaser et on rira un peu des pérégrinations de l’âme. Sans doute Andriot en parlera à Prodgers puisque c’est elle qui l’a mangé.
Переписаний лист · Lettre de Marie à Andriot, signée des moines de Cimiez, 15 janvier 1876Вельмишановний брате, зволь уважно прочитати цього листа, бо йдеться про справу, дорожчу за саме життя, для одного з найдорожчих твоїх друзів. Кілька днів тому наш достойний і преподобний отець-настоятель сповістив нам найсолодшу новину — навернення бідної заблуканої вівці1, навернення вкрай розпусного й вкрай безсоромного Еміля дʼОдіффе; отож він мав покинути світ і Моріса Ґро! На цю звістку ми, геть зачудовані, написали майбутньому братові Емілю Убогому й Підперезаному листа, повного ласкавих слів, найбатьківськіших напучувань, пройнятого найніжнішою турботою, закликаючи його піти за своїм щедрим покликанням і прийти здобути вічний вінець до стіп Господніх. Та раділи ми марно! Щойно ми відіслали наше послання, як довідалися дещо нове й жахливе! Довіру наших сердець було зраджено! Святість слів «Каяття», «Навернення» — потоптано! Еміль захотів узяти рясу2 лише тому, що в нього більше не було душі!! Нещасну душу, заставлену Сатані, якому він не зміг заплатити, щойно описав метр Арнюльфі, повірений-стягувач3, і її мали продати з молотка4 в залі нового закладу публічних торгів5 4 січня 1876 року, у вівторок, опівночі. Початкова ціна — три франки. Ми здивувалися, та, гай-гай, запізно! душу вже присуджено за сім франків пʼятдесят Ґажері з «Лондонського дому». Ми здригнулися — і це ще був не кінець! Ниций і неотесаний Ґажері з тією грубістю, властивою людям його роду, не збагнувані словаефірної суті своєї покупки! Узявши душу надто бідолашного Еміля за устрицю й знайшовши в ній чимало невідомих чудовиськ, він вирішив, що його обкрадено, зробив із неї паштет і продав пані Проджерс за чотири франки, а пані Проджерс, зʼївши той паштет у товаристві кількох своїх друзів, відчула велике нездужання, як і всі ті, хто брав участь у тій мерзенній трапезі. На щастя для тіла Еміля, яке цілком можна порівняти з лантухом мерзоти6, на щастя для його нікчемного тіла, один із наших братів — один із тих, чию рясу він хотів осквернити, постригшись у ченці без душі, — проходячи повз стічну канаву Пайона, побачив його душу, яку впізнав по її чорноті, його душу, що відпливала в річку в стані, від якого мороз поза шкірою! Наш брат не пошкодував себе й заліз по саму шию в багно, героїчно витяг звідти душу, яка вже браталася зі своїми товаришами по нещастю, і приніс її до нашої святої обителі, де ми старанно замкнули її у скрині для дров настоятеля. Ми негайно написали нещасним рештам того, хто був колись Емілем дʼОдіффре, аби сповістити їм умови, на яких вони можуть знову побачити цю душу. Тіло Еміля мало прийти до монастиря — босе, голе до пояса й шмагаючи себе стременним пасом7 по всіх мʼясистих частинах. Воно мало, крім того, здійснити прощу до Лурда8. Та цей закоренілий поганин зволікав із виконанням цих дрібних формальностей, заклопотаний тим, щоб тішити пана графа де Турнона та пана Жоржа Бержеро, паризького інспектора собак. Поки він водився з тією набродою — своїми двома постачальниками, поки він трудився над знищенням свого тіла, як і над знищенням своєї відсутньої душі, ця бідолашна душа... одне слово, за цей час сталося превелике лихо. Ми сповіщаємо нещасного юнака про це цим листом, який ти, наш достойний брате і його друже, передаси йому, ознайомившись із ним. Допоможи нам у наших розшуках! Хай береже тебе Бог. Брати тощо.
Très honoré frère, Veuillez lire attentivement cette lettre attendu qu’il est question d’un intérêt plus grand que la vie pour un de vos plus chers amis. Il y a de cela quelques jours notre digne et révérend père supérieur nous avait communiqué une nouvelle des plus douces, la conversion d’une pauvre brebis égarée, la conversion du très-débauché et très-dévergondé Emile d’Audiffet; il allait donc quitter le monde et Maurice Gros ! A cette nouvelle, tout émerveillés, nous avons écrit au futur frère Emile de la Misère et Corde une lettre pleine d’affectueuses paroles, des plus paternelles remontrances et emprunte du plus tendre intérêt, l’invitant à suivre sa généreuse vocation et à venir gagner la couronne éternelle aux pieds du Seigneur. Nous nous réjouissions en vain ! A peine avions-nous expédié notre message, que nous avons appris du nouveau et de l’atroce ! La confiance de nos cœurs était trahie ! La sainteté des mots Repentir, conversion, foulée aux pieds ! Emile ne voulait prendre le froc que parce qu’il n’avait plus d’âme !!> La malheureuse âme, hypothéquée à Satan auquel il n’avait pas pu payer, venait d’être saisie par maître Arnulfi avoué poursuivant et allait être vendue sur folle enchère dans la salle du nouvel établissement de la vente à la criée, le 4 janvier 1876, au jour de mardi, à l’heure de minuit. Mise à prix trois francs. Nous nous sommes étonnés mais hélas ! trop tard ! l’âme était déjà adjugée pour la somme de sept francs cinquante à Gagery du London House. Nous avons frémi, nous n’étions pas encore au bout ! L’infâme et l’ignorant Gagery avec cette grossièreté commune à ceux de son espèce ne comprit au mot pas l’essence ethérée de son achat ! Prenant l’âme du trop infortuné Emile pour une huître et y ayant trouvé beaucoup de monstres inconnus il se crut volé, il en fit un pâté et le vendit à Mme Prodgers pour le prix de quatre francs et Mme Prodgers ayant mangé ce pâté en compagnie de plusieurs de ses amis, éprouva un grand malaise ainsi que ceux qui avaient participé à l’abominable repas. Heureusement pour le corps d’Emile qu’on peut bien comparer à un sac de turpitudes, heureusement pour son fichu corps, un de nos frères, un de ceux dont il voulait prostituer le froc en se faisant moine sans âme, passant près d’un égout du Paillon vit son âme qu’il reconnut à sa noirceur, son âme qui s’en allait dans le fleuve dans un état à faire frémir ! Notre frère se dévoua et entra jusqu’au cou dans la vase, en tira héroïquement l’âme, qui fraternisait déjà avec ses compagnons d’infortune, et l’apporta dans notre sainte demeure où nous l’avons soigneusement enfermée dans la boîte à bois du supérieur. Nous avons de suite écrit aux malheureux restes de celui qui fut Emile d’Audiffret, pour leur faire savoir les conditions moyennant lesquelles ils pouvaient revoir cette âme. Le corps d’Emile devait venir jusqu’au couvent, pieds nus, nu jusqu’à la ceinture et s’administrant des coups d’étrivière sur toutes les parties charnues. Il devait en outre accomplir un pèlerinage à Lourdes. Mais ce païen endurci a tardé d’accomplir ces petites formalités, occupé qu’il était à faire les délices de M. le comte de Tournon et de M. Georges Bergerault, inspecteur des chiens de Paris. Pendant qu’il s’encanaillait avec ses deux fournisseurs, pendant qu’il travaillait à la destruction de son corps aussi bien qu’à celle de son âme absente cette âme infortunée... en un mot un bien grand malheur arrivait pendant ce temps Nous en informons le malheureux jeune homme par cette lettre que vous, notre digne frère et son ami, lui remettrez après avoir pris connaisance. Aidez-nous dans nos recherches ! Que Dieu vous garde. Les frères etc.
Долучаю до цього останнього листа до Еміля на випадок, якщо він його не читав, — Саетоне прочитає. Тепер, коли Андріо все знає, я вестиму листування через нього.
J’y joins la dernière lettre à Emile au cas où il ne l’aurait pas lue, Saëtone la lira. A présent qu’Andriot est au courant, je continuerai la correspondance en la faisant passer par ses mains.
Ми поїхали прогулятися на віллу Боргезе, яка гарніша за віллу Дорія.
Nous sommes allées nous promener à la villa Borghése qui est plus belle que celle de Doria.
Народу було сила-силенна, і мила принцеса Марґеріта9 прогулювалася пішки, мов проста смертна, а позаду їхав її екіпаж із кучером і двома лакеями в червоних лівреях.
Il y avait une foule de monde et la gentille princesse Marguerite se promenait à pied comme une simple mortelle, suivie de sa voiture avec le cocher et les deux valets de pied en livrée rouge.
Ця безліч екіпажів із гербами10 засмучує мене: ми ніде не буваємо, ми нікого не знаємо! Боже, поможи мені в Римі! У мене немає навіть утіхи прагнути Ніцци, бо в Ніцці нам ще гірше! У Римі є принаймні надія. Боже мій, можливо, я смішна зі своєю мукою та своїми вічними молитвами, але я така нещасна.
Cette quantite de voitures armoriees m’attriste, nous ne sommes nulle part, nous ne connaissons personne ! Dieu aidez-moi a Rome ! Je n’ai meme pas la consolation de desirer Nice, a Nice nous sommes encore plus mal ! A Rome il y a de l’espoir du moins. Mon Dieu je suis peut-etre ridicule avec mon tourment et mes prieres eternelles mais je suis si miserable.
Увечері мама питає мене про дату минулорічного карнавалу, я звертаюся до свого щоденника й, незчувшись, дві години його гортаю. Я перебрала всю джирофлівську добу11, що переносить мене до Ніцци й завдає мені великого неспокою, Оливка мене страшенно непокоїть. Я відчуваю, що млію аж до нестями, коли думаю, що Дивовижний може одружитися і що ніколи, ніколи я не помщуся! Особливо ж я лютую через свою принизливу поразку. Мені страшенно соромно перед собою, що я [Слова викреслено] більш ніж помітила чоловіка, який на мене плюнув. Це нестерпно! Я вичерпала всі сильні вислови, оце сказала «нестерпно», і мені здається, що цього замало.
Le soir maman me demande la date du carnaval de l’an passé, je m’adresse à mon journal et s’en m’en apercevoir passe deux heures à le feuilleter. J’ai repassé toute l’époque giro-flienne, ce qui me transporte à Nice et me donne de grandes inquiétudes, l’Olive m’inquiète grandement. Je me sens faiblir jusqu’à la folie quand je pense que le Surprenant peut se marier et que jamais, jamais, je n’aurai ma vengeance ! Je suis surtout furieuse de ma défaite humiliante. J’ai affreusement honte devant moi-même d’avoir [mots cancellés] plus que remarqué un homme qui m’a craché dessus. C’est atroce ! J’ai usé toutes les expressions fortes, à présent j’ai dit atroce et ce ne me semble pas assez.
Ця невдача не виходить мені з голови, я так нею принижена, що ніколи її не забуду. Ви не можете цього зрозуміти! Я, що вважала себе королевою, феєю, я, що дивилася на всіх так, як дивляться на маленьке шале з вершини гори, я, що гадала, ніби мені досить лише забажати! Це я зазнала краху!12
Cet échec ne me sort pas de la tête, j’en suis si humiliée que je ne l’oublierai jamais. Vous ne pouvez pas comprendre cela ! Moi, qui me pensais reine, fée, moi qui regardais tout le monde comme on regarde un petit chalet du haut d’une montagne, moi qui croyais n’avoir qu’à désirer ! C’est moi qui suis flambée !
І він одружиться, а я на все життя лишуся з мерзенним спогадом! Сподіваюся, що Бог не завдасть мені аж такого горя!
Et il se mariera et je resterai pour toute ma vie avec un abominable souvenir ! J’espère que Dieu ne me chagrinera pas tellement !
А який вигляд я матиму перед своїми домашніми? Я боюся боятися, бо коли я боюся якоїсь капості, вона завжди стається.
Et quelle mine j’aurai devant ceux de la maison ? Je crains de craindre, car lorsque je crains une vilenie elle arrive toujours.
Я не наважуюся молити Бога, бо мені досить помолитися — і те, чого я прошу, не справджується.
Je n’ose pas prier Dieu car je n’ai qu’à prier pour que ce que je demande n’arrive pas.
Я не наважуюся й не молитися, бо потім скажу: ах! якби ж я помолилася Богові!
Je n’ose pas rester sans prier car après je dirai: Ah ! si j’avais prié Dieu !
Зрештою, я таки помолюся, принаймні не матиму чим собі докоряти.
Décidément je vais prier, au moins je n’aurai rien à me reprocher.
Я була собі сказала: я живу, щоб бути щасливою, усе має схилятися переді мною. І нате вам, що з того вийшло.
Je m’étais dit: je vis pour être heureuse, tout doit s’incliner devant moi. Et voyez ce qui en est.
Навіть впадаючи у відчай, я в глибині душі не можу втриматися, щоб ні в чому не сумніватися й не казати собі: якщо не тепер, то згодом, але це буде.
Tout en désespérant je ne peux m’empêcher au fond de ne douter de rien et de me dire: si ce n’est à présent ce sera plus tard, mais ce sera.
І так в усьому.
Et c’est ainsi pour toutes choses.
Стривайте, я шукаю фразу, щоб підсумувати становище, я шукаю її, відколи становище таке, і не знаходжу.
Attendez, je cherche une phrase pour résumer la situation, je la cherche depuis que la situation est telle, et je ne la trouve pas.
Не знаходжу — ну й до біса. Я була така певна всього, ніколи мені й на думку не спадало, що чогось я можу не дістати; затримка — так, але цілковита нестача, та де там! І я з жахом і приниженням бачу, що помилилася, що ніщо не виходить так, як я хочу!
Je ne la trouve pas, eh bien, au diable. J’étais si sûre de tout, jamais l’idée ne m’était venue que quelque chose pouvait me manquer, un retard oui, mais un manque complet, allons-donc ! Et je vois avec terreur et humiliation que je me suis trompée, que rien m’arrive comme je veux !
Усі мої нерви розслаблюються, і я почуваюся млявою й дурною, і здивованою, і засмученою, коли думаю, що з Одіффре це була б знову капость!
Tous mes nerfs se détendent et je me sens molle et stupide, et étonnée et chagrinée quand je pense qu’avec Audif-fret ce serait encore une vilenie !
І не тому, що я його люблю; я не можу по-справжньому любити нікого, я люблю корону й гроші. Але жахливо думати, що все вислизає!
Ce n’est pas parce que je l’aime; je ne puis aimer personne sérieusement, j’aime une couronne et l’argent. Mais c’est affreux de penser que tout échappe !
Я знову все влаштувала для другої частини історії, і ось воно йде нанівець13!
J’avais de nouveau tout arrangé pour la seconde partie de l’histoire et voilà que cela tombe en quenouille !
Ах! Ну й ну, от тобі й на14!
Ah ! bigre de bigre !
Собака собачий! Лихо над лихами!
Chien de chien ! Misère des misères !
Якщо немає більше Одіффре, то немає більше й Ніцци! Я більше ніколи не хочу туди повертатися, я хотіла туди повернутися лише заради нього, бо це було миле, веселе, охайне! Але без нього!.. ні, це неможливо.
S’il n’y a plus d’Audiffret il n’y a plus de Nice ! Je ne veux plus jamais y retourner, je ne voulais y retourner que pour lui, parce que c’était gentil, amusant, propre ! Mais sans lui !.. non c’est impossible.
Замок, де житимуть пан і пані дʼОдіффре!
Le château habité par M. et Mme d’Audiffret !
Та на що ж я дивитимуся щоранку й щовечора!
Mais que regarderai-je chaque matin et chaque soir !
Це неможливо. Ні, я не хочу казати це неможливо, бо щоб довести мені протилежне, його й зроблять можливим. А хто зробить? Бог. Далебі, негарно з його боку було б завдавати собі клопоту, щоб мене дратувати. Ах! яка ж я занепокоєна, ах! якби ж уже була весна! Ах! якби ж я застала все в тому самому стані!
C’est impossible. Non, je ne veux pas dire c’est impossible car pour me prouver le contraire on va faire le faire possible. Qui on ? Dieu. Vraiment ce serait mal à lui de s’occuper à me contrarier. Ah ! que je suis inquiète, ah ! si ce pouvait déjà être le printemps ! Ah ! si je retrouvais tout dans le même état !
Щомиті мені хочеться помолитися Богові, і щомиті я спиняюся, бо я ж так молилася за герцога, і все ж...
A chaque instant j’ai envie de prier Dieu et à chaque instant je m’arrête car j’ai tant prié pour le duc et cependant...
Тьху, бридкий стан!
Fi le vilain état !
Я все одно молитимуся, хай буде що буде. Боже мій і Пресвята Діво, не глузуйте з мене, візьміть мене під свій захист і вбережіть від горя, якого я так боюся!
Je prierai encore, arrive ce qui arrive. Mon Dieu et Sainte Vierge ne vous moquez pas de moi, prenez-moi sous votre protection et épargnez-moi le chagrin que je crains tellement !
Примітки
«Brebis égarée» — заблукана вівця з притчі (Лк. 15:4–7); Марі вживає біблійний вислів з удаваною врочистістю. ↩
«Prendre le froc» — узяти рясу: постригтися в ченці. ↩
«Avoué poursuivant» — юридичний термін: повірений, що веде стягнення в цивільній справі. ↩
«Folle enchère» — «шалені торги», юридичний термін на позначення примусового перепродажу з аукціону. ↩
«Vente à la criée» — продаж із публічного оголошення: аукціон із прилюдним викликуванням. ↩
«Sac de turpitudes» — лантух мерзоти: псевдоюридична характеристика морального вмісту Еміля. ↩
«Étrivière» — стременний пас, що його історично вживали як знаряддя тілесного покарання. ↩
Лурд: славнозвісне католицьке місце прощі в Піренеях, де 1858 року нібито зʼявлялася Богородиця. ↩
Принцеса Марґеріта Савойська (1851–1926), невістка короля Віктора Еммануїла II; 1878 року стала королевою Італії, відома як та, чиє імʼя носить піца «Марґеріта». ↩
Гербові екіпажі — карети з намальованими на дверцятах гербами: знак аристократичного чи княжого стану. ↩
«Доба Джирофлі» — відсилання до часу, коли Марі та її коло вживали опереткові прізвиська з «Жирофле-Жирофла» (Лекок, 1874): Одіффре був «Джирофла», Ольга Сапоженікова — «Жирофле». ↩
Flambée: розмовно «згоріла», тобто пропаща, кінчена — цілковите перевертання її попередньої самовпевненості. ↩
«Tomber en quenouille» — «впасти до прядки»: ідіома із салічного права, що означає перехід у жіночі руки (з відтінком невдачі чи розпаду), вжита переносно про будь-який план, що зривається. ↩
В оригіналі французькою: «bigre de bigre !» — мʼякий вигук, евфемізм до bougre de bougre. ↩