❦
Пʼятниця, 14 січня 1876
Vendredi, 14 janvier 1876
Об одинадцятій прийшов Каторбінський, мій молодий учитель малярства, поляк, і привів із собою натурника — справжнісіньке обличчя Христа1, якщо трохи помʼякшити лінії й тони. У цього бідолахи лише одна нога, він позує тільки для голови. Каторбінський каже мені, що саме його він і брав за натурника для своїх Христів.
A onze heures est venu Katorbinsky, mon jeune et Polonais professeur de peinture et, avec lui il a amené un modèle, une vraie figure de Christ en adoucissant un peu les lignes et les nuances. Ce malheureux n’a qu’une jambe, il ne pose que pour sa tête. Katorbinsky me dit que c’est lui qu’il prenait pour ses Christs.
Мушу зізнатися, що я трохи знітилася, коли мені сказали малювати з натури, отак-от одразу, без підготовки; я взяла вугіль2 і відважно накреслила обриси. — Добре, — каже вчитель, — а тепер зробіть те саме пензлем.
Je dois avouer que je fus légèrement intimidée lorsqu’on me dit de copier d’après nature, comme ça tout de suite, sans préparations; je pris le fusain et dessina bravement les contours,- c’est bien, dit le maître, à présent faites la même chose avec le pinceau.
Я взяла пензель і зробила те, що він сказав.
Je pris le pinceau et je fis ce qu’il disait.
— Добре, — каже він знову, — а тепер пишіть фарбами.
— Bien, dit-il encore, à présent peignez.
І я писала, і за півтори години все було готово. Мій бідолашний натурник не ворухнувся, а я очам своїм не вірила. З Бенсою мені потрібно було два-три уроки на самі лиш олівцеві обриси й на копіювання з полотна; а тут усе було зроблено за один раз і з натури — обриси, кольори, тло. Я задоволена собою, і якщо я це кажу, то лише тому, що заслуговую: я дуже сувора, і вдовольнити мене важко, а надто саму себе.
Et je peignis et au bout d’une heure et demie c’était fait. Mon malheureux modèle n’avait pas bougé, et moi je n’en croyais pas mes yeux. Avec Bensa il me fallait deux ou trois leçons pour le contour au crayon et pour copier d’une toile; tandis qu’ici tout était fait en un fois et d’après nature, contour, couleurs, fond. Je suis contente de moi et si je le dis c’est que je le mérite, je suis très sévère et il est difficile de me contenter, surtout moi-même.
навскоси
Стара дурепа
en travers Vieille sotte
Я пригадую слова Ніни й сміюся з видимим задоволенням.
Je me souviens des paroles de Nina et je ris avec une visible satisfaction.
Сьогодні гарна погода, ми їдемо на віллу Дорія, яка мене не захопила, звідти на Пінчо, але знову починається дощ, і ми спускаємося, а спускаючись, зустрічаємо графа Блондова, який здригається з подиву, побачивши мене, а тоді вітається з моєю матірʼю.
Il fait beau aujourd’hui, nous allons à la villa Doria, qui ne m’a pas ravie, de là au Pincio mais il commence à pleuvoir encore et nous redescendons et en descendant rencontrons le comte Blondoff qui fait un mouvement de surprise en m’apercevant puis salue ma mère.
О пʼятій ми їдемо до монсеньйора де Фаллу — священника худого, чорного, меткого, старого, у перуці3, єзуїта, лицеміра і (я певна) великого колись жінколюба.
A cinq heures nous allons chez Monseigneur de Falloux, un prêtre maigre, noir, agile, vieux, en perruque, jésuite, hypocrite et (j’en suis certaine) grand amateur de femmes dans le temps.
Він приймає нас вельми чемно у своїх чудових покоях, повних речей най найкращого смаку, ґобеленів4, картин і таке інше. І все це слугує оселею для підлого єзуїта! Ну та й годі.
Il nous reçoit très civilement dans ses remarquables salons tout pleins de choses du plus meilleur goût, de Gobelins, de tableaux etc. etc. Et tout cela sert de demeure à un vil jésuite ! Enfin-
Повернувшись додому, я сумую, у мене ніццька туга5. Я хочу, тобто хотіла б повернутися до Ніцци, хотіла б, щоб зима вже скінчилася. Якщо я не повертаюся негайно, то не тому, що не можу, а тому, що не хочу.
Rentrée à la maison, je me sens triste, j’ai le mal de Nice. Je veux, c’est-à-dire je voudrais retourner à Nice, je voudrais que l’hiver fut déjà fini. Si je ne retourne pas à l’instant ce n’est pas parce que je ne le peux pas, mais parce que je ne le veux pas.
Мені сумно, але я вчуся.
Je suis triste mais j’étudie.
Спершу мені незатишно, але потім це минеться, ми заведемо знайомства, я буватиму у світі. Нічого дивного, що мені сумно: я так звикла до Ніцци, а звичка, кажуть, — друга натура. Одіффре, щоправда, трохи мене непокоїть, але Одіффре — інтерес другорядний.
Le premier temps je suis mal à l’aise, mais après cela se passera, nous aurons des connaissances, j’irai dans le monde. Il n’y a rien d’étonnant que je sois triste, je suis si habituée à Nice et l’habitude est dit-on, une seconde nature. Audiffret m’inquiète bien un peu, mais Audiffret est un intérêt secondaire.
Ніщо так не заспокоює, як вечеря. Перед нею я була нещасна й сумна, після — спокійна й майже байдужа. Звісно, якби я була в Ніцці, якби в мене перед очима були любощі Дивовижного й Оливки, я б так не говорила; але я в Римі, я нічого не бачу, а як не бачить око, то не болить серце6. Зі мною так здебільшого й буває. Лист із Ніцци мене будить, дратує, а тоді, за два-чотири дні, я знову западаю в байдуже й одноманітне очікування весни, повернення до Ніцци. Я будую плани, наперед знаючи, що це марно, але будую, бо ці мрії мене розважають; мені завжди потрібен хтось, про кого й задля кого думати, тепер це Одіффре — тим краще для нього.
Il n’y a rien qui calme comme un souper. Avant j’étais misérable et triste, après je suis tranquille et presque indifférente. Sans doute si j’étais à Nice, si j’avais devant les yeux les amours du Surprenant et de l’Olive, je ne parlerais pas ainsi; mais je suis à Rome, je ne vois rien et loin des yeux, loin du cœur. C’est comme cela chez moi pour la plupart du temps. Une lettre de Nice me réveille, m’irrite puis, au bout de deux-quatre je retombe de nouveau dans une indifférente et monotone attente du printemps, du retour à Nice. Je fais des projets tout en sachant d’avance que c’est inutile mais j’en fais parce que ces rêves m’amusent; il me faut toujours quelqu’un à qui et pour qui penser, à présent c’est Audiffret, tant mieux pour lui.
Ніщо в цьому світі не пропадає, то куди ж поділася б моя любов? Кожне створіння, кожна людина має в собі рівну частку цього флюїду, тільки залежно від будови тіла, вдачі та обставин здається, ніби в неї його більше чи менше; та кожна людина любить повсякчас, лише різні предмети, а коли здається, що вона зовсім не любить, флюїд відходить до Бога або до Природи — у словах, у писаннях чи просто в зітханнях і в думці. Далі, є створіння, що пʼють, їдять, сміються й нічого більше не роблять; у них флюїд або поглинений тваринними інстинктами, або розпорошений на всі предмети й усіх людей, загалом без розбору, — і це ті особи, яких звуть доброзичливими і які здебільшого не вміють добре любити. Є також створіння, які, як вульгарно кажуть, нікого не люблять, — це неточно: вони завжди когось люблять, тільки в інший, особливий, властивий лише їм спосіб. Та є ще й нещасні, які справді не люблять, бо любили й уже не люблять. Знову помилка! Вони, кажуть, уже не люблять; гаразд, то чого ж вони страждають? Вони страждають, бо все ще люблять, а думають, ніби вже не люблять, — або через нещасливе кохання, або через втрату дорогої людини.
Rien ne se perd dans ce monde, où irait donc mon amour ? Chaque créature, chaque homme a une égale partie de ce fluide renfermée en lui, seulement d’après sa constitution, son caractère et les circonstantes, il paraît en avoir plus ou moins, mais chaque homme aime continuellement mais des objets différents, et lorsqu’il paraît ne pas aimer du tout le fluide s’en va vers Dieu, ou vers la Nature en paroles, en écrits ou simplement en soupirs et en pensée. Maintenant il y a des créatures qui boivent, mangent, rient et ne font pas autre chose, chez celles-là le fluide est, ou bien absorbé par les instincts animaux, ou bien éparpillé sur tous les objets et tous les hommes, en général sans distinction et ce sont-là les personnes qu’on nomme bienveillantes et qui en général ne savent pas bien aimer. Il y a aussi des créatures qui n’aiment personne, comme on dit vulgairement, c’est inexact, elles aiment toujours quelqu’un seulement d’une façon différente des autres qui leur est particulière. Mais il y a encore des malheureux qui, véritablement n’aiment pas, parce qu’ils ont aimé et qu’ils n’aiment plus. Encore une erreur ! Ils n’aiment plus, dit-on, bien, pourquoi donc ils souffrent ? Ils souffrent parce ce qu’ils aiment toujours et pensent ne plus aimer ou à cause d’un amour contrarié ou de la perte d’une personne chère.
викресленоАле є й чудовиська, які
У мене більше, ніж у будь-кого, флюїд дається взнаки й виявляється безнастанно. Якби я тримала його в собі, він розірвав би мене; я проливаю його, мов благодатний дощ, на негідну червону герань7, яка про те навіть не здогадується. Раз уже він мусить проливатися на когось, нехай проливається на негідну герань, бо я люблю Дивовижного не тому, що мене змушує до того його врода, а тому, що мені треба любити, і я натрапила на нього. І тепер він мені до вподоби, я уявляю собі купу всякого й привчаюся не думати ні про кого, крім нього, а коли вже звикну, то відвикаю дуже важко.
Chez moi plus que chez tout autre le fluide se fait sentir et se montre sans cesse. Si je le renfermais dans moi-même il me ferait éclater, je le répands comme une pluie bienfaisante sur un indigne géranium rouge qui ne s’en doute même pas. Puisqu’il faut qu’il se répande sur quelqu’un laissons-le se répandre sur l’indigne géranium, car je n’aime pas le Surprenant parce que j’y suis forcée par sa beauté mais bien parce qu’il me faut aimer et que je suis tombée sur lui. Et, à présent, il me plaît et j’imagine un tas de choses et je m’habitude à l’idée de ne penser qu’à lui, une fois habituée je me déshabitue très difficilement.
Здається, я трохи заплуталася, перечитаймо. Я перечитала — та ні, я не заплуталася; як же кепсько я висловлююся, але якщо не прискіпуватися навмисне, то зрозуміти, що я хочу сказати, можна.
Je crois que je me suis un peu embrouillée, relisons. J’ai relu, eh bien non, je ne me suis pas embrouillée, comme je m’exprime mal, mais si l’on n’y met pas de la mauvaise volonté on comprend ce que je veux dire.
Та ось що я вигадала. Дивовижний, певно, не читає листів із Чимієзу, заклопотаний поважними справами, що їх несе з собою зимовий сезон у Ніцці; йому досить кинути оком на конверт, щоб здогадатися, що це таке, і не читати. Це справжня прикрість, і було б навіть до розпачу, якби не було ради. Але рада є. Слухайте — і дізнаєтеся.8 Перш ніж дійти до нього, усі листи проходитимуть через Саетоне, а Саетоне їх читатиме, Саетоне дуже допитливий.
Mais voilà ce que j’ai imaginé. Le Surprenant ne lit sans doute pas les lettres de Cimiez, absorbé qu’il est par les graves occupations qu’amène la saison d’hiver à Nice; il n’a qu’à jeter les yeux sur l’enveloppe pour deviner ce que c’est et pour ne pas lire. C’et bien dommage, ce serait même désolant s’il n’y avait pas de remède. Ma c’è rimedio. Udite e saprete. Avant d’arriver à lui toutes les lettres passeront par Saëtone, et Saëtone les lira, Saëtone est très curieux.
Примітки
Натурник із природно христоподібною подобою, пристосованою для релігійного живопису помʼякшенням ліній, — звичайна студійна практика для священних творів. ↩
Fusain: вугіль; стандартний рисувальний матеріал для попередніх етюдів із натури. ↩
Перуки (perruques) ще носило в 1870-х роках літнє французьке духовенство як залишок моди XVIII століття. ↩
Ґобеленові шпалери: виготовлялися на Мануфактурі Ґобеленів у Парижі, найпрестижнішій французькій ткацькій майстерні від XVII століття; знак найвищого культурного смаку. ↩
Le mal de Nice: туга за Ніццою, за зразком le mal du pays (туга за батьківщиною). ↩
Loin des yeux, loin du coeur: французьке прислівʼя, відповідник «як з очей, так і з думки». ↩
«Негідна червона герань» — ботанічно-зневажливе прізвисько Марі для Одіффре: проста, барвиста, провінційна квітка, не варта її надзвичайного флюїду любові. ↩
В оригіналі італійською: «Ma cʼè rimedio. Udite e saprete.» ↩