Середа, 5 січня 1876

Учора відбувся продаж душі брата Еміля.
Зранку ми ходимо в пошуках помешкання, але ось що я пишу генералові:
«Orsù, я в Римі. „Ах! як це дивовижно, ах! як це дивно!“ Холод стоїть російський, вода замерзає у фонтанах, але холод був би дрібницею, якби справа була лише в холоді. Зранку ми шукаємо помешкання й бачили тільки одне. Мені бракувало духу підійматися, коли мені вказували на якусь чорну, роззявлену, брудну й страхітливу діру.
[Два рядки закреслено]
Марно шукаю я бодай якогось дому, схожого на французькі будинки, — натрапляю лише на халупи чи потріскані колони.
Це, певна річ, гарно, але погодьтеся зі мною, що добре зручне помешкання незрівнянно приємніше, дарма що менш мистецьке. Гадаю, ми врешті оселимося в термах Каракалли або в Колізеї.
Чужинці прийматимуть мене за якусь тінь християнської мучениці, пожертої лютим тигром перед якимсь хижим імператором!
А щодо меблів, ми вдовольнимося уламками статуй чи кістками — піднесеними рештками минулого, віднині неможливого!
Після того, як я влаштуюся в Колізеї чи на Форумі, я подам вам докладніші відомості про Вічне місто.
А поки що я чекаю від вас листа, любий генерале, який, я наперед знаю, буде дуже чарівним і дуже люб'язним.
Orsù, до побачення. Марі Башкирцева».
Ось вам і правда! Жодного придатного до життя помешкання! де ми! Де ми? Хіба це жахливе місто можна назвати столицею! Ми не в Європі! Жодного пристойного дому в найми! Я зневірена, мені тоскно!
Але я не зрушу з місця до травня.
О Риме! Гадаю, ми візьмемо більше помешкання в готелі та й лишимося в ньому. Тільки на площі Іспанії й дихається.
Невже це Рим! Яка жахлива суміш прекрасних старожитностей і нової гидоти!
Це переддень нашого Різдва, ми були в церкві, що в палаці посольства. Я молилася Богові. Чи почув Він мене?
Мені так страшно, я так зневірена. У Ніцці я була принаймні вдома, а тут! Хтозна, що на нас чекає! Покладімося на Бога — а на кого ж і покладатися, як не в Римі?
Я бачила фасад Сан-П'єтро. Це чудово, він підкорив моє серце, надто ліва колонада, бо жоден дім її не заступає, і її колони на тлі неба справляють якнайсильніше враження. Здається, ніби ти в давній Греції.
Міст і замок Святого Ангела теж такі, як на мою думку.
Це велично, це піднесено.
А Колізей!
«Arches on arches! As it were that Rome Collecting the chief trophies of her line Would build up all her triumphs in on dome, Her Coliseum stands; the moobeams shine As twere its natural torches, for divine Should be the ligth which streams here to illume. This long-explored but still exhaustless mine Of contemplation…»
Що мені сказати після Байрона?
Я маю сказати, що цілу цю ніч мені снився Одіффре, і добре снився. Я знову надіслала кілька листів, щоб відправити поштою в Ніцці.
Я бридка й утомлена. Завтра треба буде все влаштувати, треба буде все влаштувати. Я підвішена, стривожена.
Боже! заспокой мене. Мені тут, у себе, в Римі треба все це влаштувати.
Перше, що треба зробити, — це найняти помешкання, розпакувати скрині, а потім пустити в хід листи.

Примітки

Італ. «ну ж бо», «нумо».
Італ. «ну ж бо», «нумо».
Англ., з «Паломництва Чайльд-Гарольда» Байрона (пісня IV) — славетний романтичний опис Колізею: «Арки на арках! Немов Рим, зібравши головні трофеї свого роду, звів усі свої тріумфи в одній бані, — постає його Колізей; місячне сяйво ллється, мов його природні смолоскипи, бо божественним має бути світло, що струмує тут, осяваючи цю давно досліджену, та все ж невичерпну копальню роздумів…» (написання «moobeams», «ligth» — як в оригіналі щоденника).