Четвер, 16 грудня 1875

Мама вчора зустріла пані де Левін, і та заговорила з нею про моє одруження з Дивовижним.
— Та навіщо ви це приховуєте, пані? — каже вона, — усі ж знають, мені про це писали аж до Швеції.
Ось бачите, наскільки можна вірити тому, що говорять.
Я прогулююся у відкритій колясці з Джиро, а за нами їдуть Діна й Марі, а мама з тіткою — позаду в ландо.
Я дуже весела, людей багато, Одіффре трапляється нам кілька разів.
Лофтус був із Ліч, до якої я страшенно ревную. Лофтус — не чоловік, це напівбог. Я зроду не бачила такої шкіри, як у нього. Він нагадує Гамільтона, я його обожнюю.
Сьогодні ввечері прем'єра «La figlia del regimento».
Я сподіваюся побачити Гостру й усіх, бо ми взяли єдину вільну ложу — це № 2, поряд із Дивовижним.
До речі про Гостру: я бачила її верхи, вона видалася мені гарною, я попустила віжки й мало не заплакала. Ольга струснула мене, інакше я в'їхала б у синій екіпаж.
Сподіваючись побачити цю дівку в Опері, я вдягаюся геть протилежно до того, як, на мою думку, буде вбрана вона.
Білий береж, зачіска зачесана догори й проста.
Ми приїжджаємо після першої дії.
Тут лише чужинці й чоловіки, бо сьогодні ввечері пані Франсія дає велике прийняття.
Я обмінююся вітанням з Одіффре та паном графом де Турноном. Сіміан, що з ним, теж вітає мене, але поясню: цього пана відрекомендували мамі два роки тому, коли вона ще їздила на бали. Він був страшенно закоханий у маленьку білявку Наталі Голіцину, поїхав за нею до Росії, де вона померла в нього на руках кілька місяців тому, але це лише дрібниця.
Цього графа де Турнона я ніколи не знала, днів п'ять-шість тому я побачила його на набережній, і він багато на мене дивився, я не звернула уваги, звична до того, що на мене дивляться, та й моє біле вбрання пояснює погляди всіх.
Наступного дня те саме, і він наче питав, хто я така.
Нарешті, позавчора, здається, він побачив мене з мамою й привітався, упізнавши її, відтоді він мене вітає, що ж мені робити, як не вітати його теж? Це лише пояснення, перейдімо до сьогоднішнього вечора.
— Нарешті, — каже Одіффре, — ось у цій ложі вам завжди й слід би бути, тут добре.
— Овва! а вам це було б приємно? не думаю.
— О! панно, ви кажете не те, що думаєте!
— Я завжди кажу те, що думаю.
— О! ні, — каже де Турнон, — тоді ви не були б жінкою й росіянкою.
І зав'язується розмова, Турнон не вродливий, але пристойний, вишуканий і чарівний.
Він каже мені стільки приємного, що цим можна було б напхати цілий мішок. Кляті ніццянці не привчили мене до таких манер, і я кілька разів зашарілася. Та це не вадить.
Я заходилася розглядати в бінокль когось навпроти й відчула, як Одіффре підштовхує Турнона, дивлячись на мене.
— Що ж ви робите, панно, — каже він, — щоб мати такі маленькі вушка?
— Та нічого, — кажу я, паленіючи. Хіба ви бачите їх уперше?
— Ні, але справді ж, чи не так, Турноне?
І обидва заходяться захоплюватися моїми вушками, їхньою формою, кольором, дрібнотою.
Невже це Бібі говорить? Я геть здивована цими двома люб'язними фразами й двома іншими речами, які за ними підуть. Справді, йому йде на користь плювати на мене, бо коли він чемний, я відчуваю це куди гостріше.

Примітки

Італійською: «La figlia del regimento» — «Дочка полку», опера Доніцетті (1840).
Береж (фр. barège) — легка вовняна тканина з Бареж у Франції, модна для вечірнього вбрання.