Вівторок, 14 грудня 1875

Ще гірше, ніж учора!
Ми йдемо на музику й бачимо всіх. Люди підходять одне до одного біля екіпажів, сміються, базікають про щоденні справи, про те, кого бачили, хто в кого був. А я, проклята, слухала й громадила в глибині серця сльози, які проливаю ось уже годину!
Почала моя мати, я благала не говорити про мою вічну муку, але говорили далі, та ще й посеред набережної, коли там ще були люди, — і я залилася слізьми. Усе, що можна сказати прикрого, принизливого, було мені сказано. Мені дорікнули за найменші мої цьогорічні жарти, кожна дурниця, кинута в мить веселощів, нагадується мені в найболючіший спосіб, і нарешті, з виглядом лихого тріумфу, мені дорікають моєю поразкою з Одіффре.
Я не могла нічого відповісти, лише заплющила очі, малодушно посилаючи всіх до дідька!
Поки Діна була в Сапоженікових, а я плакала, чекаючи на неї в екіпажі, пані де Левін і ще кілька жінок виходили з № 7, регочучи й голосно розмовляючи. Вони щасливі!
На що ж мені сподіватися! Хіба не сказали мені сьогодні ясно, в екіпажі, що марно й мріяти про життя у світі, позаяк той процес зачиняє перед нами всі двері й усюди.
Якщо так, то благаю Тебе, Боже мій, в ім'я всього святого й священного в цьому світі й у тому, забери мене!!!
Гадаєте, приємно красуватися в гарних сукнях, ходити до театру, бути всюди й усіма поміченою тільки для того, щоб на запитання «Хто це така?» відповідали: Це росіянка, але її ніде не бачать, родину взагалі не приймають, і вони геть поза товариством. І кожен нікчема казатиме це або щось подібне!
Хвилин п'ять я ходила великими кроками по кімнаті, мов божевільна, у розпачі, у нестямі! Потім сіла й поворожила, що мене коли й не заспокоїло, то принаймні отупило настільки, що я перестала плакати.
І ніхто не замислиться: винна я чи ні! Проклята, проклята, проклята! До того ж я сама себе прокляла!
Бути всюди й завжди, мов зачумлені!!!
І ніхто не знає, як я страждаю, а лихословлять, а обмовляють, не розуміючи, що вбивають мене.
Ах! якби ж мене хоч убили раз і назавжди, та ні, не знайдеться нікого, хто б це зробив. Мене мордують, та й годі!
Та й годі! але що ж я їм зробила! Що я їм зробила!
Що ж я такого жахливого вчинила перед Богом!
А я мрію про престоли! Дурепа, нещасна, жалюгідна! На читання це здається дрібницею, та нехай би хто зазнав того, що зазнаю я! Цілі дні, тижні, місяці у сльозах, у печалях, у приниженнях! Щомиті, щогодини, скрізь!

Примітки

Процес — родинний судовий процес: юридичні справи Жоржа, що зашкодили репутації родини й зачинили перед нею двері ніццького товариства.