❦
Понеділок, 13 грудня 1875
Lundi, 13 décembre 1875
викреслено[Два рядки закреслено]
[Deux lignes cancellees]
Бувають дні, що повторюються так достеменно, аж дивуєшся, ніби тобі це наснилося, і часто не можеш розібратися у власних спогадах.
Il y a des jours qui se répètent si exactement, qu’on est étonné, on croit avoir rêvé, et l’on ne peut se rendre souvent compte de ses souvenirs.
Сьогодні, наприклад, я поїхала на прогулянку з Ольгою у відкритій колясці, ми зустріли Одіффре, а потім поїхали з тіткою до Рюмпельмаєра,1 точнісінько як минулої весни, одного дня, уже не пригадую якого.
Aujourd’hui par exemple, je suis allée me promener avec Olga en voiture à volonté, nous avons rencontré Audiffret, et nous sommes ensuite allées avec ma tante chez Rumpelmayer, exactement comme le printemps dernier, un jour, je ne me souviens plus lequel.
Дорослі їдуть за нами в ландо, а я бавилася тим, що щомиті відривалася від них: їхала набагато швидше й звертала в усі вулиці, знайомі й незнайомі, тож, завертаючи біля міського саду, я наїхала на фіакр і пошкодила йому колесо.
Les grands nous suivent en landau et je m’amusai a les depister a chaque instant, j’allais beaucoup plus vite et prenais par toutes les rues connues et inconnues, de sorte qu’en tournant pres du jardin public je suis arrivee sur un fiacre et lui abimai la roue.
Він підійшов, знявши капелюха, а я відповіла йому вельми велично, що йому нема чого хвилюватися, бо я заплачу.
Il s’approcha chapeau bas et je lui répondis avec une grande majesté qu’il n’avait pas à s’inquiéter, que je payais.
Юрба людей, як учора, і ми справляємо неабияке враження, почасти завдяки розкішному хутру, що править нам за килимок під ноги.
Il y a une foule de monde, comme hier, et nous produisons un grand effet, dû en partie à la magnifique fourrure qui nous sert de tapis de pieds.
Ґонсалес кривляється мені з балкона клубу, а Бібі вітається знизу, а тоді дивиться зі схвальною усмішкою.
Gonzales me fait ses grimaces du balcon du cercle, et Bibi salue d’en bas et puis regarde avec un sourire approbatif.
Робенсон, бліда й кощава, проїздить, але їхньої зустрічі я не бачу. Діна бачить її й розповідає мені згодом. Вона була в закритій кареті, а він — пішки, він не встиг привітатися й застиг на місці, дивлячись услід кареті, що віддалялася, поки її було видно, не ворухнувшись і не відвівши очей.
Robenson, pâle et maigre passe, mais je manque leur rencontre. Dina la voit et me la raconte plus tard. Elle était en voiture fermée et lui à pied, il n’eut pas le temps de saluer et s’arrêta court et resta à regarder la voiture qui s’éloignait tant qu’on pouvait voir, sans bouger et sans détourner les yeux.
Уявляєте, як це на мене діє. Я б скрутила цій панні шию. Та так скрутила б! Однією рукою взяла б її за голову, другою за плече і скрутила б, як викручують мокрого рушника.
Vous voyez d’ici quel effet cela me fait. Je voudrais tordre le cou à la demoiselle. Si bien tordre ! d’une main je la prendrais par la tête, de l’autre par une épaule et je tordrais comme on tord une serviette mouillée.
А може, він спинився без жодної задньої думки: коли проїздили ми, він теж спинявся і, спершись на руку Розі, дивився на нас із батьківською усмішкою. Свиня!
Et peut-être s’est-il arrêté sans arrière-pensée, quand nous passions il s’arrêtait aussi et appuyé au bras de Rosy nous regardait avec un sourire paternel. Cochon !
День спогадів. Ольга розповідає мені про переддень пікніка на Лу,2 коли ми всі були на терасі, а чоловік у білому ввійшов через садову хвіртку, у темряві наткнувся на дідуся, мало не впав на купу каміння й нарешті нас знайшов. Я памʼятаю, як вдивлялася в темряву, чи не їде фіакр, і як чекала на девʼяту годину.
Journée des souvenirs. Olga me parle de la veille du pique-nique au Loup, lorsque nous étions tous sur la terrasse et que l’homme blanc est entré par la porte du jardin, a rencontré grand-papa, dans l’obscurité, est presque tombé sur un tas de pierres et enfin nous a trouvés. Je me souviens comme je regardais dans l’obscurité si on ne voyait pas venir un fiacre et comme j’attendais neuf heures.
Ах, яка ж я була щаслива, як веселилася, яким прекрасним усе мені здавалося, якою королевою сили-силенної речей я себе вважала!
Ah comme j’étais heureuse, comme je m’amusais, comme tout me semblait beau, comme je me croyais reine d’un tas de choses !
А ще, коли після дня, проведеного в домі, із зачиненими віконницями, я приймала другу ванну в маленькій блакитній кімнатці, заледве освітленій останнім промінням сонця, що цідилося крізь жалюзі, я співала, мов небесна пташка, обличчя моє сяяло, як у Саетоне, і нарешті я виходила, і ми йшли купатися в морі.
Et aussi, quand après une journée passée dans la maison, les volets fermés, je prenais mon second bain, dans le petit cabinet bleu, à peine éclairé par les derniers rayons du soleil filtrant à travers les persiennes, je chantais comme un oiseau du ciel, j’avais une figure radieuse, comme celle de Saëtone je sortais enfin et nous allions au bain de mer.
Якби ви знали, яка я принижена, ви б щиро мене пожаліли.
Si vous saviez comme je suis humiliée, vous me plaindriez sérieusement.
А тепер хай готуються бачити мене розлюченою.
Et, à présent, qu’on se prépare à me voir exaspérée.
Я вдягаюся до театру — сукня в стилі Марії-Антуанетти3. Я як завжди, точніше, гарна.
Je m’habille pour le théâtre, robe Marie-Antoinette. Je suis comme d’habitude, ou plutôt jolie.
А екіпаж не приїздить!!! Розумієте4?
Et la voiture ne vient pas !!! Capite ?
Я чекаю до десятої, а о десятій, накинувши халат і розпустивши волосся, зʼявляюся в мами в настрої, який неважко собі уявити.
J’attends jusqu’à dix heures et à dix heures après avoir passé une robe de chambre et défait mes cheveux, je me présente chez maman dans une disposition d’esprit facile à s’imaginer.
І, наполовину сміючись, наполовину плачучи, питаю, коли мене відвезуть до Рима.
Et moitié riant, moitié pleurant je demande quand on me mènera à Rome.
Тоді починають говорити про Одіффре, щоб відвернути мене від моєї думки, але я, затуливши обличчя руками, ховаю усмішки й говорю суворим голосом. Тітка каже, що я повернуся за два тижні, бо два тижні — це все, що я можу витримати, не бачачи його. Валіцький каже, що він виявив менше витримки, ніж я, бо пробув у відʼїзді менше часу. Мама порівнює його з вороном у фраку, Діна теж щось докидає, але я тримаюся так стійко, що за годину комічне становище стає геть трагічним: мама плаче й накликає на свою голову всі мислимі лиха, тітка кричить, Валіцький посміюється, Діна корчить страдницькі міни, а я, затуливши обличчя руками, у найглибшому розпачі.
Alors on commence à parler d’Audiffret pour me distraire de mon idée, mais, me couvrant la figure des mains, je cache mes sourires et parle d’une voix sévère. Ma tante dit que je reviendrai au bout de deux semaines, car deux semaines c’est tout ce que je puis, sans le voir. Walitsky dit qu’il eut moins de caractère que moi en restant absent moins longtemps. Maman le compare à un corbeau en habit, Dina ajoute aussi quelque chose, mais je tiens si bon qu’au bout d’une heure, la situation de comique qu’elle était devient tout à fait tragique, maman pleure et appelle sur sa tête tous les maux imaginables, ma tante crie, Walitsky ricane, Dina fait des mines souffrantes et moi, la figure cachée dans les mains, suis en proie au plus grand désespoir.
Примітки
Рюмпельмаєр — славетний віденський кондитер із чайними салонами в Ніцці. ↩
Лу — річка й мальовниче урвище поблизу Ніцци, популярне місце для пікніків. ↩
Robe Marie-Antoinette — сукня в стилі відродження XVIII століття, модна у 1870-х роках. ↩
В оригіналі італійською: «Capite?». ↩