Попередній запис Зошит 050 Наступний запис

❦

Неділя, 5 грудня 1875

Dimanche, 5 décembre 1875

Я проспала до полудня й застаю Варпаховського за сніданком. Це наполовину сліпий пан, але мені здається, що він сліпий і морально, і фізично.

J’ai dormi jusqu’à midi, et je trouve Varpahovsky à déjeuner. C’est un monsieur à moitié aveugle, mais il me semble qu’il l’est aussi moralement que physiquement.

Я втомлена, йде дощ, і я цілий день лишаюся вдома.

Je suis fatiguée, il pleut et je reste toute la journée chez moi.

— Якби я лише могла передбачити, — вигукує тітка за сніданком, — що ви злигаєтеся з Одіффре! Ах! Боже мій! Якщо ви й далі панькатиметеся з цими мужиками, я вас прокляну!

- Si j’avais seulement pu prévoir, s’écrie ma tante à déjeuner, que vous seriez avec les Audiffret ! Ah ! mon Dieu ! Si vous continuez à vous occuper de ces moujiks je vous maudirai !

Вона каже це, бо від самого ранку я тільки й торочу про старого.

Elle dit cela parce que depuis ce matin je ne parle que du vieux.

Нам нарешті вдалося роздобути «Фанні Лір»,¹ цю книжку, яку написала коханка нещасного великого князя Миколи Костянтиновича.

Nous avons enfin pu avoir « Fanny Lear », ce livre ecrit par la maitresse du malheureux grand-duc Nicolas Constantinovitch.

Вона описує їхню першу зустріч, я читала вголос у їдальні.

Elle décrit leur première entrevue, je lisais tout haut dans la salle à manger.

— «Він узяв мене за руку й, сміючись, сказав: Це ви називаєте рукою? та це ж пташина лапка!»

— « Il me prit la main et me dit en riant: Vous appelez cela une main, c’est une petite patte d’oiseau ! »

— О, — урвала тітка, — це вже хтось казав, так само як і: ви плаваєте, мов рибка, — вела вона далі, поки я паленіла, мов вишня.

— Oh interrompit ma tante, ça a été dit déjà, de même que: vous nagez comme un petit poisson, continua-t-elle pendant que je rougissais comme une cerise.

— Хто казав, — питає мама, — він?

— Par qui, demande maman, par lui ?

— О! мамо, благаю вас, не змушуйте мене паленіти через дурниці! — вигукнула я, паленіючи дедалі дужче, схиливши голову над книжкою, бо в мене на очах виступили сльози — і від мого румʼянцю, і від чарівного спогаду.

— Oh ! maman, je vous en prie, ne me faites pas rougir pour des bêtises ! m’écriai-je en rougissant de plus en plus, la tête baissée sur le livre, car j’avais les larmes aux yeux tant à cause de ma rougeur qu’à cause d’un souvenir charmant.

Та що вдієш! або тобі шістнадцять, або ні.

Que voulez-vous ! on a seize ans ou on ne les a pas.

на полях

Не розумію, що за втіха моїй родині роздмухувати цей вогонь! Просто дивовижно. Та моя родина — ідіоти.

dans la marge Je ne comprends pas quel plaisir trouve ma famille à attiser ce feu ! C’est tout à fait étonnant. Mais ma famille est idiote.

Я збиралася провести вечір у родинному колі і хотіла лягти о девʼятій, та всі Сапоженікови приходять на обід, та ще й в оперних туалетах, і я йду з ними, вбрана й зачесана точнісінько як учора. Юрков виходить біля клубу Массена, а Марі почувається зле й вертається, тож до театру ми приїздимо лише втрьох.

Je me proposais une soirée en famille et je voulais me coucher à neuf heures mais tous les Sapogenikoff viennent dîner et en toilettes d’opéra, et je vais avec eux, mise et coiffée exactement comme hier. Yourkoff sort près du cercle Masséna et Marie se sent indisposée et rentre de sorte que nous arrivons au théâtre seulement trois.

Леон у своїй ложі, але я не кривляюся, бо з ним і коло нього всі Арсони на світі, дівчата й хлопці. На першому антракті ми з Джиро мало не вмерли зо сміху, і я сховалася за неосяжною особою Ніни, зчепивши руки в неї на животі: руки в мене довгі, але, віддаймо їй належне, їх заледве вистачило, щоб обхопити її стан. А чому, спитаєте? Бо Татусь нахилився до однієї з Арсонок, що була в сусідній ложі, і його ніс яскраво вирізнявся на білій колоні, і я сказала:

Léon est dans sa loge mais je ne fais pas de grimaces car avec lui et à côté de lui sont tous les Arson de la terre, filles et garçons. Au premier entracte nous sommes presque mortes de rire avec Giro, et je me cachai derrière la personne formidable de Nina en joignant les mains sur son estomac, j’ai de longs bras mais, il faut lui rendre justice ils ont à peine suffi pour son tour de taille. Et pourquoi je le demande ? Parce que papa s’est penché vers une des Arson qui était dans la loge d’à côté et que son nez se détachait en vigueur sur le blanc de la colonne et que j’ai dit:

— Поглянь, Джиро, ніс Леона такий білий, що зливається з білою перегородкою між ложами.

— Regarde Giro, le nez de Léon est si blanc qu’il se confond avec le blanc de la séparation des loges.

Ми були на першому ярусі, і люди з партеру, брат Пепіно, підглядали за нами, і Джиро почала сміятися, а я мало не задихнулася.

Nous étions au premier étage et les gens du parterre, le frère de Pépino, nous épiaient, et Giro s’est mise à rire et je faillis étouffer.

Я починаю почуватися в Опері, мов у «Французькому», мов удома.

Je commence à être à l’Opéra comme au Français, comme chez moi.

Креші в сусідній з нами ложі й вітає мене розкішним поклоном, на який я відповідаю недбалим кивком і усмішкою гордовитої поблажливості.

Cresci est dans la loge à côté de nous et m’adresse un salut magnifique auquel je réponds par un petit salut familier et un sourire de superbe condescendance.

Леон увесь час розглядає мене в бінокль, потім виходить на передній край своєї ложі, дивиться на мене, надіває капелюха і за мить опиняється в ложі Креші, де лишається кілька хвилин.

Léon me lorgne tout le temps, puis vient sur le devant de sa loge, me regarde, met son chapeau et, au bout d’un instant, se trouve chez Cresci, où il reste quelques minutes.

Жодної знайомої душі, а я весела й вдоволена. Як і домовлялися, мама приходить по мене о десятій, о пів на одинадцяту ми їдемо, і водночас із нами — Леон. Який чарівний шибеник.

Pas une âme de connaissance et je suis gaie et contente. Comme c’était convenu, maman vient me chercher à dix heures, à dix heures et demie nous partons et en même temps que nous Léon. Quel charmant garnement.

Та була в нас і ще одна розвага — Ґуілья, наш вісімдесятирічний сусід, дядько Саетоне. Ми розглядаємо його в бінокль і сміємося, а він дивиться на нас і всміхається. У нього понад дві перуки, як у герцога Брауншвейзького.² Ми мали з ним справу під час купівлі вілли, як із сусідом.

Mais nous avions aussi une autre distraction, c’est Guiglia, notre voisin octogénaire, l’oncle de Saëtone. Nous le lorgnons et rions, et il nous regarde et sourit. Il a plus de deux perruques, comme le duc de Brunswick. On a eu affaire à lui au moment de l’achat de la villa, comme avec un voisin.

За обідом Сапоженікови, Юрков, Варпаховський та всі інші тільки й говорили, що про Одіффре. Говорили про його любовні перемоги, про спустошення, які він чинить, Марі дійшла до того, що сказала, ніби він міг би пошити собі королівську мантію з самих лише сердець. Мама й тітка розповідали про його успіхи, тож я знову розпалилася: я ладна була плюнути на нього, та його так вихваляють, що моя дурна голова знову закрутилася, і я знову думаю, що він — найвродливіший з-поміж усіх Дон Жуанів.

A dîner, les Sapogenikoff, Yourkoff, Varpahovsky et tous les autres n’ont parlé que d’Audiffret. On a parlé de ses bonnes fortunes, des ravages qu’il fait, Marie est allée jusqu’à dire qu’il pouvait se faire un manteau royal rien qu’avec des cœurs. Maman et ma tante ont raconté ses succès, de sorte que me voilà de nouveau exaltée, j’allais lui cracher dessus mais on le célèbre tant que ma folle tête est de nouveau tournée, et de nouveau je pense qu’il est le plus beau des Don Juan.

Завтра я надішлю йому ось це:

Demain, je lui envoie ceci:

Нещасний!
Якщо ти й далі вчащатимеш до Гро, твоїй репутації серед жінок настане кінець! Ти станеш Шуловським (я навмисне пишу це прізвище неправильно). І тоді ти вже справді згниєш у пороках. Не водися так часто з Гро, він тебе занапастить. Даю тобі дружню пораду.

Примітки

«Фанні Лір» — скандальні мемуари американської авантюристки Гаррієт Блекфорд (під псевдонімом Фанні Лір) про її роман із великим князем Миколою Костянтиновичем, видані 1875 року. ↩

Карл II, герцог Брауншвейзький (1804–1873) — славетний дивак, що розтринькав статок у Парижі й Женеві; був відомий своїми численними перуками. ↩

Попередній запис Огляд зошита Наступний запис