❦
Субота, 4 грудня 1875
Samedi, 4 décembre 1875
Учора на вокзалі Одіффре підійшов до мами, що їхала до Монако. Вигляд у нього був найпаскудніший у світі — у довгому жовтому пальті, розстебнутому й розхристаному, у товаристві Гро та Маєра, колишнього банкіра.
Hier, à la gare, Audiffret s’est approché de maman, qui allait à Monaco. Il avait l’air le plus canaille du monde avec son long paletot jaune dégrafé et flottant, en société de Gros et de Mayer l’ex-banquier.
Треба бути мною, щоб дійти до такого приниження — перейматися якимось Одіффре. І мені дуже соромно, ось тут уже справді соромно й ніяково. Ніццький мужлай, що паскудить себе товариством якихось Гро і Ко, фе! Поки він поводився добре, то ще сяк-так. Та тепер — театр, співачки, кокотки й Гро. Він геть забруднився цим. Може, ви й не повірите, та я однаково скажу. Я не лише його не кохаю — я ним навіть більше не переймаюся, він видається мені мужлаєм, паскудником, нікчемою. Я хотіла сказати «принизливим», але це занадто, це наводило б на думку, ніби він для мене щось важить. Я більше не хочу обсипати його лайкою, він на неї не заслуговує. Дрібний ніццький фертик.1 Ну от2.
Il faut être moi pour avoir pu m’humilier jusqu’à m’occuper d’un Audiffret. Et je suis bien honteuse, mais là véritablement honteuse et confuse. Un paysan niçois qui s’encanaille avec des Gros et Cie fi ! Tant qu’il se conduisait bien, ça allait encore. Mais à présent, le théâtre, les chanteuses, les cocottes et Gros. Il en est tout sale. Vous ne croirez peut-être pas, mais je le dirai tout de même. Non seulement je ne l’aime pas, mais je ne m’en occupe même plus, je le trouve paysan, canaille, insignifiant. J’allais dire dégradant, mais c’est trop fort, cela ferait croire qu’il m’est quelque chose. Je ne veux plus le cribler d’injures, il ne le mérite pas. Un petit crevé niçois. Ecco.
До речі про Одіффре, мамі він учора наснився. Вона бачила велику церковну процесію, а позаду всіх, на двоколісному возику, дуже високому й геть чорному, Одіффре в чорній сутані з білим хрестом на грудях.
A propos d’Audiffret, maman en a rêvé hier. Elle voyait une grande procession religieuse, et derrière tout le monde, sur une voiture à deux roues, très haute et toute noire, Audiffret en soutane noire avec une croix blanche sur la poitrine.
— «Мамо, поглянь, — кажу я їй, показуючи на Одіффре, — ось добрий і справжній католик».
- « Maman, regarde, lui dis-je en désignant Audiffret, voilà un bon et vrai catholique ».
На цих словах вона прокидається. Цей сон не віщує Одіффре нічого доброго.
A ces mots elle se réveille. Ce rêve ne lui présage, à Audiffret rien de bon.
Хоч би він подох — я була б тільки рада. Я зичу лиха всьому світові.
S’il pouvait crever, il me ferait plaisir. Je souhaite du mal à tout le monde.
Я плакала в мами, а за сніданком оголосила, що візьмуся вивчати спів і стану актрисою. І я це зроблю, якщо Бог зволить зберегти мені голос, я це зроблю. Це єдиний для мене спосіб здобути ту славу, якої я прагну. За яку я не вагаючись віддала б десять років свого життя. Я не можу цвіллю братися!
J’ai pleuré chez maman et à déjeuner j’ai annoncé que j’allais étudier le chant et me faire actrice. Et je le ferai si Dieu veut bien me conserver ma voix je le ferai. C’est le seul moyen pour moi d’acquérir cette célébrité dont j’ai soif. Pour laquelle je donnerai dix années de ma vie sans hésiter. Je ne peux pas moisir !
Мені потрібен галас, блиск, слава! І я їх матиму, з Божою поміччю3.
Il me faut du bruit, de l’éclat, de la gloire ! Et j’en aurai Deo juvante
Ще не бувало, щоб чогось дуже хотіли — і не дістали. У мене найширші в світі задуми. Я журюся через брак товариства. Та хай йому грець, усьому цьому! Хіба ж цього я хочу!
Il n’est jamais arrivé qu’on le veuille et qu’on ne l’aie pas. J’ai les idées les plus vastes du monde. Je me désole à cause du manque de société. Foin de tout cela ! Est-ce cela que je veux !
Стократ ні! Тисячу разів ні!
Cent fois non ! Mille fois non !
Я народилася, щоб бути визначною жінкою, байдуже чим і як.
Je suis née pour être une femme remarquable peu importe par quoi et comment.
Усі мої пориви линуть до сильних світу цього, до коронованих голів, лише вони мені рівня, решта — у мене під ногами, так низько, так низько, що аж дивовижно.
Toutes mes tendances vont vers les grands de ce monde, vers les têtes couronnées, elles seules sont mes égales, le reste est sous mes pieds, si bas, si bas que c’est extraordinaire.
Я буду славетна, я буду велична — або помру. Не може бути, щоб Бог дав мені цю жадобу слави4, як Северові, дарма, без мети. Мій час прийде, і я вірю в це так твердо, що плюю на все й на всіх. Я щаслива, коли думаю так, як сьогодні.
Je serai célèbre, je serai grande ou je mourrai. Il est impossible que Dieu m’ait donné cette gioriae cupiditate comme à Sévère, pour rien, sans but. Mon temps viendra et je le crois si fermement que je crache sur tout et sur tous. Je suis heureuse quand je pense comme aujourd’hui.
О мій голосе!
O ma voix !
Я ходила на музику, людей було багато, та нічого цікавішого за Віжʼє.
Je suis allée à la musique, il y avait beaucoup de monde, mais rien de plus curieux que la Vigier.
Побачивши її, я скрикнула. Годі собі уявити щось безглуздіше, химерніше й смішніше.
J’ai poussé un petit cri en la voyant. Jamais on ne s’imaginera rien de plus absurdement extravagant et ridicule.
Ми ходили в Оперу взяти ложу на сьогоднішній вечір, дають «Цирульника»,5 мою улюблену оперу. Я знаю, що Дивовижного там не буде, він на кілька днів у Ментоні, він сказав це мамі. Та мені байдуже. Я ніколи не пробачу собі, що переймалася таким паскудником. Я витаю в золотих хмарах. Я прагну чогось нечуваного, казкового, я хочу явити себе світові. Я хочу бути славетною. Я співатиму.
Nous sommes allées à l’Opéra prendre une loge pour ce soir, on donne « Le Barbier », mon petit opéra favori. Je sais que le Surprenant n’y sera pas, il est à Menton pour quelques jours, il l’a dit à maman. Mais que m’importe. Je ne me pardonnerai jamais de m’être occupée d’un pareil saligaud. Je suis dans des nuages dorés. J’aspire à quelque chose d’inouï, de fabuleux, je veux me révéler au monde. Je veux être célèbre. Je chanterai.
Дивно, але вся італійська трупа мене вітає.
C’est drôle, toute la troupe italienne me salue.
Сьогодні ввечері ми в ложі № 2, а навпроти, у ложі № 2, — стара клята шкапа.
Nous sommes ce soir au n 2, où au n 2 en face se trouve le vieux chien fourbu.
На мені моя сукня в стилі ампір, у якій я найбільше собі подобаюся, зачіска олімпійської богині й волосся, що спадає нижче пояса й природно вʼється на кінцях. Обличчя сяйливе й свіже, не червоне, мов ростбіф6 чи мов Елена Говард. На мене, як завжди, дуже задивляються, але провідати нас приходять лише Біховець і кардинал Антонеллі.
J’ai ma robe Empire, avec laquelle je m’aime le mieux, une coiffure de deesse de l’Olympe et des cheveux tombant plus bas que la ceinture et boucles naturellement au bout. Une figure radieuse et fraiche sans etre rouge comme un roastbeef ou comme Helene Howard. Je suis comme d’habitude fort remarquee, mais Bihovetz et le cardinal Antonelli seuls viennent nous voir.
на полях
Це Антонова прозвали кардиналом Антонеллі.
dans la marge C’est Antonoff qu’on a surnommé cardinal Antonelli
Коли Біховець лишається сам, мені вільніше. Виходить, що як не син, то батько, як не батько, то пес, як не пес, то кінь — але цього вечора лише батько. Він розглядав мене в бінокль, мов божевільний чи мов друг. Я не заважала й не дивилася в його бік, щоб він міг роздивитися мене досхочу, бо ж сьогодні ввечері я була дуже собою вдоволена. Генерал, як завжди, чарівний.
Quand Bihovetz reste seul je suis plus à l’aise. Il est dit que si ce n’est le fils c’est le père, si ce n’est le père c’est le chien, si ce n’est le chien c’est le cheval mais seulement le père. Il m’a lorgné comme un fou ou comme un ami. Je laissais faire, et ne regardais pas de son côté afin qu’il pût m’examiner à loisir, étant fort satisfaite de moi ce soir. Le général est comme toujours charmant.
— Ось що, — кажу я йому, — знаєте, що я зараз зроблю?
— Tenez, lui dis-je, savez-vous ce que je vais faire ?
— Що ж ви зробите, панно?
— Qu’allez-vous faire Mademoiselle ?
— Я буду дзеркалом.
— Je vais faire le miroir.
— Як це?
— Comment ?
— Дивіться.
— Regardez.
І я прибираю позу Татуся: він кладе руку на барʼєр — я роблю те саме, він спирається на руку — я спираюся на свою, він відкидається в кріслі — я відкидаюся у своєму, він грається ланцюжком — я граюся стрічкою, він сідає недбало й кладе руку на коліна — я наслідую, він упирає кулак у бік — я роблю те саме, він смикає себе за вухо — я теж смикаю себе за вухо, нарешті він крутить вус — а я вдаю, ніби кручу свій уявний вус.
Et je prends la pose de papa, il met sa main sur la rampe, j’en fais autant, il s’appuie sur sa main, je m’appuie sur la mienne, il se renverse dans son fauteuil, je me renverse dans le mien, il joue avec sa chaine, je joue avec mon ruban, il s’assied cavaliererement et appuie la main sur ses genoux, je l’imite, il met le poing sur la hanche, j’en fais autant, il se tire l’oreille, je me tire l’oreille aussi, enfin il se tord la moustache, je fais semblant de me tordre ma moustache imaginaire.
Я сміюся, і він лагідно мені усміхається.
Je ris et lui sourit doucement.
Генерал сміється, Діна сміється, тітка сміється. Щохвилини Татусь змінює положення руки — а я наслідую його, мов найвірніше дзеркало. Це остання дія, театр напівпорожній, і я вільно веду свою гру до останньої миті. Він надіває пальто — я надіваю шубу, він підходить до барʼєра — я теж. Завіса опускається, я на мить спиняюся, перш ніж вийти, Татусь робить те саме, дивиться на мене й знімає капелюха.
Le général rit, Dina rit, ma tante rit. Chaque minute papa change la pose de sa main je l’imite comme le plus fidèle miroir. C’est le dernier acte, le théâtre est à moitié vide et je continue mon jeu en liberté jusqu’au dernier moment. Il met son paletot, je mets ma pelisse, il s’approche de la rampe, moi aussi. La toile se baisse, je m’arrête un instant avant de sortir, papa en fait autant, me regarde et ôte son chapeau.
Праворуч нікого не було, ліворуч чотири ложі стояли порожні, тож вітався він саме зі мною. Хіба що з кимось унизу, та ні, адже він дивився на мене.
A droite il n’y avait personne, à gauche quatre loges étaient vides, c’est bien moi qu’il a saluée. A moins que ce ne soit quelqu’un en bas, mais non, puisqu’il me regardait.
Я виходжу, підстрибуючи з радості. Поки ми чекаємо на екіпаж, велетенський Пепіно підходить мене привітати.
Je sors en sautant de joie. Pendant que nous attendons notre voiture l’immense Pépino vient me saluer.
— Чи ви хворі, що вас більше не видно? — кажу я йому.
- Est-ce que vous êtes malade, qu’on ne vous voit plus ? lui dis-je.
Я заявляю Антонеллі та генералові, що оце раптом закохалася в старого Одіффре, і вони садовлять нас в екіпаж.
Je declare a Antonelli et au general que je viens de tomber subitement amoureuse du vieil Audiffret, et ils nous mettent en voiture.
Я повертаюся, сміючись, весела, і базікаю про Татуся.
Je rentre riante et gaie et bavarde de papa.
Та опинившись перед дзеркалом: Ах! тіточко, скажу я, мов Розіна: навіщо розум, навіщо краса в чотирьох стінах — мені здається, я вже справді в могилі7! — і я заливаюся слізьми, бачачи себе такою гарною, бачачи свої божественні руки й шию.
Mais une fois devant la glace: Ah ! ma tante, je dirai comme Rosine, a che serve lo spirito, [a que ?] este giova la bellezza fra quattro mura, mi hare d’esser proprio in sepoltura ! et je fonds en larmes en me voyant si jolie, en voyant mes bras et mon cou divins.
— Краще душити дітей одразу при народженні, — кажу я крізь сльози, — ніж мордувати їх так, як ви мордуєте мене! З чого ви зроблені! З дерева, з мармуру! Невже вам байдуже бачити, як я роздираю собі душу!
— Il vaut mieux étouffer les enfants au moment de leur naissance, dis-je à travers les larmes, que de les martyriser comme vous me martyrisez ! De quoi êtes-vous faites ! De bois, de marbre ! Cela ne vous fait donc rien de voir que je me déchire !
— Та що ж робити!
— Mais que faire !
— Що робити! А що роблять інші! Ах! та ви ж нікчеми! Кожен дбає про своїх дітей, а ви! Вам байдуже, що я плачу, що я страждаю, що я цвіллю беруся! Я не хочу цвіллю братися, не хочу, не хочу, не хочу! Чуєте!
— Que faire ! Que font les autres ! Ah ! tenez vous êtes des misérables ! Chacun pense à ses enfants, et vous ! Peu vous importe que je pleure, que je souffre, que je moisis ! Je ne veux pas moisir, je ne veux pas, je ne veux pas, je ne veux pas ! Entendez-vous !
— Та де ж узяти грошей!
— Où prendre de l’argent !
— Навіщо гроші, бувати в товаристві нічого не коштує, хіба ж Біховець вам дорого коштує, хіба Пепіно вам дорого коштує? То інші коштуватимуть більше! Боже мій, Боже мій!
— Pourquoi de l’argent, être dans la société ne coûte rien, est-ce que Bihovetz vous coûte cher, Pépino vous coûte cher ? Les autres coûteront donc plus ! Mon Dieu, mon Dieu !
Благаю вас, не смійтеся, ви, хто ніколи не читатиме цього щоденника, — якби ви були на моєму місці, ви б мене зрозуміли й плакали б, як плачу я. Мені сімнадцять років! Уже чотири роки мені кажуть: Зачекай, коли підростеш, усе зміниться! Я чекала, я виросла! Мені сімнадцять! Я цвіллю беруся, я, що хочу жити бігцем, я, що палаю гарячкою життя, я, що хотіла б усе ввібрати, усе заполонити, бути скрізь, — я закута, схована, самотня, нещасна! Боже, Боже, Боже, Боже, Боже! Не знаходжу інших слів, окрім цього. Боже! Боже!
Je vous prie ne riez pas, vous qui ne lirez jamais ce journal, si vous étiez à ma place vous me comprendriez et vous pleureriez comme je pleure. J’ai dix-sept ans ! Depuis quatre ans on me dit: Attends, quand tu seras grande tout changera ! J’ai attendu, je suis grande ! J’ai dix-sept ans ! Je moisis, moi qui veux vivre en courant, moi qui ai la fièvre de la vie, moi qui voudrais tout absorber, tout envahir, être partout, moi je suis enchaînée, cachée, seule, misérable ! Dieu, Dieu, Dieu, Dieu, Dieu ! Je ne trouve pas d’autres paroles que celle-là. Dieu ! Dieu !
Боже! та почуй же мене. Боже, змилуйся наді мною!
Dieu ! entends-moi donc. Dieu aie pitié de moi !
Боже, повернися до найнещаснішої зі своїх істот, Боже, будь добрий. Боже, будь милосердний! Боже, не будь завжди Богом помсти й кари. О Пресвята Діво Маріє та Ісусе, моліть за мене Бога!
Dieu tourne-toi vers la plus misérable de tes créatures, Dieu sois bon. Dieu sois miséricordieux ! Dieu ne sois pas toujours le Dieu de la vengeance et du châtiment. 0 Sainte Vierge Marie et Jésus, priez Dieu pour moi !
Примітки
Фертик — застаріле слівце на позначення чепуруна-франта (пор. гульвіса для viveur). ↩
В оригіналі італійською: «Ecco» — «ось і все», «отак-то». ↩
В оригіналі латиною: «Deo juvante». ↩
В оригіналі латиною: «gioriae cupiditate» (так у тексті, очевидно описка замість gloriae cupiditate) — «жадоба слави». «Север», імовірно, імператор Септімій Север, без уточнення; джерело вислову не встановлено. ↩
«Цирульник» — «Севільський цирульник» Россіні (1816). ↩
В оригіналі англійською: «roastbeef»; тут як глузування з румʼяного «англійського» обличчя. ↩
В оригіналі італійською: «a che serve lo spirito, [a que ?] este giova la bellezza fra quattro mura, mi hare dʼesser proprio in sepoltura!» (так у тексті: «[a que ?]» — позначка непевного прочитання). Марі приписує ці слова Розіні з «Севільського цирульника» Россіні; у її каватині «Una voce poco fa» їх немає, і джерела не встановлено. ↩