Вівторок, 9 листопада 1875

[Навскоси: Яка дурниця! Він не кидав мене напризволяще, це радше я його відштовхнула, гадаючи, що так буде краще.]
Біховець чудово ворожить. Він провіщає мені листа, того славетного листа, що має спричинити стільки тривог і змін.
Зараз розчарування, прикрощі теж, але майбутнє таке прекрасне, що я не смію в нього вірити: самі лише багатства та щастя.
Я віддам перевагу білявцеві, а потім часто думатиму про білявця й, можливо, шкодуватиму за ним. Ось що провіщає мені чарівний генерал. Карти зроблять із мене дурепу, це наче хвороба.
Жахлива погода, я бліда від недільного вечора, від тієї страшної блідості. Досі дивуюся, як це я не захворіла на жовтяницю.
Ми були в пані де Баллор, а потім я йду до Ніни з Діною, тимчасом як матері повертаються додому.
Я приходжу геть весела, танцюю, жартую й люблю Джирофле; не її вина, що клятий Джирофла обрав її, аби мене мучити. Вона ж така безневинна.
А знаєте, мною вже починають цікавитися в газетах і згадують мене на врочистих виставах? Клята честь!
До речі, про кляте — ось послухайте:
Щасливий батьку!
Твого клятого сина за його чесноти буде увінчано Трояндовою дівою паном суфлером Французького театру в присутності пана Крешчі, чоловічого та жіночого хорів Італійського театру, які виконають кілька номерів зі «Stabat Mater», панів Піано, добродіїв Аветта, Піпона й Річчі з «Золотого дому», Ґажері та Антуана з «London House», Дефлі, архітектора Башти, Ардіґо з готелю «des Dames»; першого офіціанта кав'ярні «La Victoire», перших офіціантів «Середземноморського клубу», швейцара клубу «Массена», Андріо, Саетоне, панни за прилавком «Американської кав'ярні», Курба, першого клерка в нотаря Дефоржа; самого Дефоржа, Балестро, консьєржа пані Джої, Луїзи, її покоївки, працівників, що підмітають місто Ніццу, офіціантів клубу «Добрих друзів», шеф-кухаря ресторану «La Réserve», ресторатора з «Cours», офіціантів, що обслуговують окремі кабінети в «Французькому ресторані», пані В'яль, кав'ярниці, першого прикажчика «Belle Jardinière», сомельє готелю «du Midi», Мішеля, фехтмейстра, з вулиці Маккарані, пана префекта департаменту Приморських Альп, пані Планта, повитухи, з вокзального проспекту, двох жандармів і пана Лімузена, які всі засвідчили його добру поведінку.
Церемонія відбудеться в неділю, 14 листопада 1875 року, у залі театру «Folies Niçoises», після вистави.
Щасливий батьку! Ти будеш присутній на коронуванні свого сина.
Це буде надіслано панові Леону д'Одіффре.
Виходить, цей клятий син неабияк мене займає? Хай йому грець!
Яка осоружна річ — життя, коли нудьгуєш! Цей хлопець завдає мені болю! І чим це я йому не догодила!
Я везу до себе на обід моїх Грацій, і ми зчиняємо пекельний галас. І це панянки! Фе! [Викреслено: Ми кричимо]
Згодом я й не зрозумію, з чого це я тепер сміюся: півгодини ми співаємо бім! бам! або Бібі! — і наступні півгодини з цього регочемо. Який щасливий час!
Ах! як гарно нині ввечері! І нікого під моїм вікном!
Кляте місто!
Ох! яка ж нудьга!

Примітки

Rosière (фр.) — за традицією доброчесна сільська дівчина, яку щороку вшановували й увінчували трояндами за бездоганну поведінку; Марі іронічно застосовує цей суто жіночий титул до чоловіка.
«Stabat Mater» (лат.) — католицький гімн про страждання Богоматері; його виконання вуличними хористами надає Маріїній мнимій церемонії блюзнірського комізму.