Вівторок, 19 жовтня 1875

Я встала, о сьомій була в мами. Почуваюся знервованою й боюся щомиті розплакатись. Хотіла б десь лягти й нікого не бачити.
Як шкода, що я не можу підпалити будинок номер 77. Присягаюсь, я готова зробити це холоднокровно й з найбільшою втіхою.
А заодно й підпалити замок. Я дивилася б, як вони обоє смажаться, не зворухнувшись і не зворушившись. Не маючи змоги це зробити, я це думаю й пишу.
Ні, скажіть-но, надати перевагу кокотці переді мною! Уявіть собі мій гнів! Я, королева, богиня, я, перед якою мають падати навколішки, я, що не хочу й пальцем кивнути, аби не виявити завеликої честі!
Я, з моїми думками! я, з моєю честолюбністю! я, з моєю гордістю! Я, я, кинута напризволяще, як є, без манівців, Емілем д'Одіффре — левом Ніцци, володарем замку Тур!
Сьогодні вранці я знов плакала. Ох, Бог нікого мені не пошле, бо мені треба помститися хоч на кому за Джирофлу.
Його самовдоволений, переможний вигляд — нова мені образа. Він сміє наслідувати герцога, і при цьому не смішний, і тримається чудово.
Де в біса він навчився цих манер? Де? У герцога [Викреслено: це просто] — далебі! і нема про що питати, бо я це чудово знаю. Ах, якби ж він міг бути смішним або селюком! Він цілком сягає своєї мети — ось чоловік, якому все вдається. Він не робить цього навмисне, він просто йде собі, — хіба ж він винен, що гарний.
Зізнаюся, що, побачивши, як він по-хазяйськи входить до Джої, я відчуваю до нього щось наче повагу — він робить, як герцог.
Серед білого дня на набережній увійти до неї, та ще в супроводі префекта.
Але як же вони так зблизилися?
Раптом, отак собі, — нічого не розумію.
Учора вкрасти мій портрет, а сьогодні — на зелене сідало!
Я страшенно принижена й не знаю, яку міну скорчити вдома;
Усі собі вбили в голову, що той чоловік був мій, і тепер дивитимуться на мене! Діна, мама й тітка оминатимуть цю тему делікатно!
Ох, який сказ!
Подумають, що я кохаю, що мене зневажили. Хай земля мене поглине, аби лиш урятуватися від цієї ганьби.
О Боже мій, Боже! Чи чує Він мене! Чи існує Він! Те, що я кажу, — жахіття!
Після чималих зусиль зачіска нарешті вдається, і ми виходимо.
Терпіти не можу нашу синю коробку й наших шкап! Сама собі здаюся маленькою, розчавленою, незугарною!
Фе! гидке почуття. Та ось, проїжджаючи коло міського саду, я бачу здалеку фіакр із якимось чоловіком; не знаю чому, але цей бридкий чоловік нагадує мені герцога, я бачу його, мов живого, і так виразно, що серце моє калатає й «я й досі вся затремтіла», як у «Жирофле-Жирофлі».
І який же він гарний!
Гарний, гарніший за людину, гарний, як бог! Я обожнюю його всім серцем, усією душею.
Чому він мені з'явився? Ох, та байдуже, дякую за це Богові. Я так його кохаю!
[Навскоси: Уся ця промова звернена до Гамільтона — оце так захвати!]
Починається зима, надходить це холодне повітря, Ніцца стає такою, як я люблю. На набережній є трохи люду; погулявши в синій коробці з мамою, Діною й тіткою, я йду пішки з останньою.
Піратка прогулюється у вікторії на парі гарних вороних коней. А я — у синій коробці! ох!
Джирофла проїжджає у фіакрі. «Ось Бібі», — кажу я, вітаючись. Бібі милий.
Ми знов сідаємо в карету й спиняємось перед Ніниним домом. Поки Діна піднімалася, прийшов Валіцький і сказав, що бачив Бібі коло кав'ярні, як той поважно спирався на свою тростину. Герцог спирався так само. Тієї ж миті мене охопило шалене бажання побачити його, цього Бібі.
Та навіщо, дурепо! — спитала я себе. Ет, далебі, задля втіхи його побачити, — відповіла. Поки я зважувала, бігти чи не бігти за Бібі, він проїжджає повз нас, гукаючи візникові: «Спиніть тут, десь ліворуч», — і вітається з нами ще раз.
У п'ятигодинному тумані він видався мені геть Бібі.
Діна каже, що він привітався з Ольгою біля її вікна. І Бібі вся ревнує — цього разу Бібі — це я. Не можу позбутися цього слова. Якось Бібі-Джирофла, говорячи про себе, сказав: Бібі. Ольга повторила кілька разів, а сьогодні все й усі для мене — Бібі.
Отже, я казала, що Бібі-я ревнувала через те вітання. Ревнувала до всього! Бібі тієї миті була в захваті, що побачила Бібі, й ішла собі додому, а тоді знов побачила Бібі, який невимушено тримав Саетоне за шию.
Бібі зовсім не відвертається, як гадала Бібі.
Бібі — напівбожевільна дівчина, і її настрій міняється десять разів на день. Сьогодні вранці вона плакала, а тепер у неї такий веселий гумор. Уже нічого трагічного — вона бачить усе в рожевому світлі й хоче помічати лише добрий бік. Елегії, приниження — то було добре на ранок, не на тепер. А зараз Бібі прогулялася близько п'ятої, надворі так гарно, без сонця, легкий туман, як коли тут був герцог, обличчя зливаються в сутінках, бо ще не ніч, але вже й не день, прохолодно, і Бібі така задоволена, що відверто зізнається: вона захоплена Бібі, вважає його чарівним, і він справді найчарівніший Джирофла, якого тільки можна уявити. Зауважте, що Бібі не каже «найчарівніший чоловік», Бібі каже «Джирофла»: для Бібі є люди-гамільтони, люди-джирофли, люди-саетоне і таке інше.
Бібі та її Грації викреслили слово «кохання» зі своїх словників, а замість нього в них: терффідувати — від Терффідуа, енотеасувати — від Енотеаса, пепінувати — від Пепіно.
Слово «гамільтонувати» Бібі лишає тільки для себе самої.
Отже, вона терффідує Джирофлу.
Бібі дуже кортіло б піти за ним слідом і побачити, коли він повернеться до Піратки, але, по-перше, Бібі не може, а по-друге, вважає, що це марно.
Що тішить Бібі — то це що всі знають Бібі: досить сказати «пан Еміль», аби вмить зрозуміли, про кого мова. Бібі любить усяку популярність і в захваті, що Бібі популярний.
Їй хотілося б піднятися до себе, але приходить Бібі-Біховець, і Бібі-Коко, і ми обідаємо, і вона лишається на цілий вечір, і всі багато сміються, а говорить здебільшого Бібі. Вона не знає, чи сміялися з люб'язності, чи тому, що Бібі справді була забавна.
Кінчається тим, що вона всіх зве Бібі, і їй спадає на думку поїхати в суботу до Парижа. І Бібі поїде до Парижа, бо тітка Бібі ні в чому не вміє їй відмовити. А головне, по секрету, тітка й мама гадають, що мене дуже вразила підлота Бібі-Джирофли, і охоче забрали б мене звідси і, аж ніяк не противлячись моїй подорожі до Рима, навіть бажають її. Байдуже до причини — мені на руку результат.
І нарешті Коко вчить Бібі грати в баккара (як це писати?), як у клубі, і за дві хвилини Бібі вже вміє грати й уявляє себе Джирофлою в клубі, і це її захоплює й сповнює гордістю.
Усе це не личить серйозній жінці.
Я сказала, що Бібі терффідувала Джирофлу. Якщо за якийсь час я це перечитаю, то розлючуся, і Бібі буде неправа. Бібі скрізь шукає прикладів жінок, які кохають, як вона, їй хотілося б знати, чи не означає принизитись — терффідувати істоту, що плює на тебе.
Бібі вважає, що терффідувати можна за будь-яких обставин, і це навіть дуже пікантно, і що отак терффідувати надає характерові щось панталонне.
Бібі лягає спати, усім задоволена.

Примітки

«Я й досі вся затремтіла» (j'en suis encore toute saisie) — цитата з оперетки Лекока «Жирофле-Жирофла» (1874).
Неологізми Марі, що заміняють «кохати»: «терффідувати» (від Терффідуа — прізвище Audiffret навпаки), «енотеасувати» (від Енотеаса — Saetone навпаки), «пепінувати» (від Пепіно). Потаємні дівочі коди для романтичного інтересу; українські дієслова утворено за тим самим принципом.
«Панталонний» (caractère pantalon) — натяк на театрального персонажа Панталоне (комедія дель арте) або на сміливо-чоловічу вдачу.