Четвер, 14 жовтня 1875

Сонце! Отже, підемо на музику. Так, сонце, але холод, такий холод, що я вдягаю сукню з товстої білої вовни [Викреслено: пошита в сукню] фасону «принцеса», з білими галунами згори донизу, нашитими впоперек. І великий білий фетровий капелюх з білим пір'ям.
Бачимо ошелешеного Саетоне… Ах! та я й забула, що вчора всі Сапоженикови провели вечір у нас і що я бавилася складанням анаграм і знайшла ось такі:
Emile Audiffret.
Fou frit d'Amélie.
Felix Galula — Dechiar:
Gracieux filet d'Allah.
L'Andriot Saëtone — Triton dans l'eau.
Arthur Danis — Soudard ahuri.
І нарешті, в імені «mademoiselle Marie de Bashkirseff» я, доклавши трохи доброї волі, знайшла:
Ma fidélité charme le mari obsédé.
Загалом гарний день: море котить свої величезні хвилі, віє вітер, світить сонце, стогне муніципальна музика, Даніс, Лоренті, Руассар і ще кілька дрібноти прогулюються, Андріо підходить до ландо. «Gracieux filet d'Allah» відсутній.
Гляньте, пірати! як, це ти!
У! ти, негіднице! — це я звертаюся до пані Піратки.
Ця негідниця тут зі своїм сином і своєю старою.
Мама дивиться на неї з якимось захопленням, до якого я ж її й привчила за тих часів, коли сама захоплювалася цією істотою, а тепер я бачу те захоплення з прикрістю.
Коли пірати викрадають Жирофлу, батько Болеро-Тіст прибігає й вигукує:
— О пірати, пане Пірате, віддайте мені Жирофлу.
Ми багато сміялися з тієї сцени й прозвали Джою пані Піраткою.
Марі найкомічнішим чином розповідає, як ота жінка викраде Коко й як його мати кричатиме: о пірати, пані Піратко, віддайте мені Коко!
Джирофле показав їй її.
— Як, він її ніколи раніше не бачив! — вигукнула мама. — Ох!
І це «ох!» наче промовляло: тепер усьому кінець, варто її тільки побачити, щоб…
І це «ох!» було мені незмірно прикре.
Удруге, коли ми зустрічаємо скарб моєї душі, вона трохи дивиться на мене, я підбадьорюю її усмішкою, вона обертається зовсім, я починаю сміятись, і вона теж.
Не було б нічого дурнішого за насуплене обличчя — це означало б показати, що ти сердишся, ображена; я розсміялася їй в обличчя, вона зробила те саме, але мушу сказати — без зухвальства, мило [Викреслено: і цими поглядами], — і так ми за хвилину все одна одній розповіли й посміялися з усього: вона — що його викрала, я — що його втратила. Справді, становище пікантне. Я — навпроти самої Джої. Це таки додає мені ваги.
Посеред набережної ми зустрічаємо пані де Дайянс, яка приїхала вчора.
— Ох, та ви наче Велика Мадемуазель, — каже вона мені, — а де ж ваш Лозен?
Ми відвозимо її до нас, мама лишається з нею, а я йду з Діною й тіткою знову на музику, де бачу дві свої симпатії — Данезі й д'Аспремона, потім ми піднімаємось до Ніни, і вчотирьох — Діна, Марі, Джирофле і я — говоримо про пані Піратку та її дітлахів. Марі доходить навіть до того, що хлопчик — від Джирофли. На мою думку, скоріше дівчинка. Утім, я нічого про це не знаю, я не звернула уваги на вік цих створінь, а Джирофла не може мати дитину старшу за чотири роки.
Та чого я лізу не у своє діло, Боже мій!
— Джирофла, певне, десь поблизу, — сказала тітка.
Хай там як, а приїзд красуні розворушив мене, я вже не сонна, слава Богу, і завтра вранці вийду. Справді, ця жінка змушує мене рухатись. Я люблю її — мені не повірять, та дарма, бо я й справді люблю Джою, вона вродлива й мила. Я люблю її, хоч і хочу її задушити, — вона мені заважає.
— Вона погарнішала, — кажу я в кареті, — і мені кортить її повісити.
Ні, без фарб вона вже не годиться. Зім'ята й зів'яла, але нафарбована — ще дуже нічого.
Мені дуже хотілося б з нею поговорити. Це було б цікаво і їй, і мені.
Та дай уже спокій тій погані, дівчино без гордості. Ні, справді, усе це мене тішить, тішить, тішить. Я серджуся й не серджуся на те, що серджусь, — одне слово, так мене це бавить.
Я сказала б ще, але перо сьогодні так погано пише.
Повертаюсь від мами після слізної сцени.
Мені обіцяють усе, але я ні в що не вірю. Мене не розуміють або не хочуть зрозуміти. Я така зневірена, що скоряюсь, простираюся перед Богом і чекаю на Його волю.
Ніколи я не бачила такого місячного сяйва, як цієї ночі. Наче день; ідучи від павільйону до будинку через сад, я була охоплена захватом, великим, мов подив, перед цим дивовижним світлом і цим повітрям — таким холодним, таким легким, таким добрим.

Примітки

Анаграми Марі лише приблизні. «Emile Audiffret» → «Fou frit d'Amélie» (букв. «безумець, засмажений Амелі» — гра з її власним ім'ям); «Felix Galula — Dechiar» → «Gracieux filet d'Allah» («витончена сіть Аллаха»); «L'Andriot Saëtone» → «Triton dans l'eau» («тритон у воді»); «Arthur Danis» → «Soudard ahuri» («очманілий вояк»); власне ім'я Марі → «Ma fidélité charme le mari obsédé» («моя вірність чарує одержимого чоловіка»). Збережено французькою, бо суть — у грі літер.
Болеро-Тіст — батько сестер-близнючок з оперетки Лекока «Жирофле-Жирофла».
Велика Мадемуазель — Анна-Марія-Луїза Орлеанська (1627–1693), знана своїм потайним шлюбом із герцогом де Лозеном; утішне порівняння, що натякає на царствену поставу й романтичну інтригу.