Вівторок, 5 жовтня 1875

Тричі я знову лягала цього ранку, [Викреслено: так] лопатка не дозволяє мені й поворухнутися.
Це дурня!
Учора я розповіла своїм Граціям дивне віщування, що нагадала мені одна моя ворожба. Джирофла мене кохає, він зі мною одружиться. Я зроблю блискучу партію [Викреслено: я спитала, чи це] — але цією блискучою партією буде не він…
Проте вдруге я не одружуся, [Викреслено: але] я стану коханкою короля… Баварського.
Що може бути дивніше! А втім, так було б непогано.
Так само я наворожила Марі, що вона вийде за свого Чіму, що буде щаслива, але не матиме ні блиску, ні великих статків.
Ольга вийде за короля по-справжньому, але це не буде справжній король, і він буде бідний.
Але мій гороскоп найнезвичайніший: одружитися з д'Одіффре і стати коханкою короля Баварського!
Яка ймовірність!?
Це було б вельми блискуче, адже маленький король в усьому наслідує Великого короля.
Але вийти за цього чоловіка!
Зрештою, побачимо. Я записую все в цей щоденник, бо часто все справджується, і потім це дуже цікаво.
Чи казала я? ні, я не казала, що помістила власну особу серед карикатур на ніццянців. Ліворуч Саетоне, праворуч Фіулулу, посередині Ґодар, праворуч унизу Джирофла в циліндрі, що вистромлює голову з-поміж зубців вежі; а ліворуч я, парою до власника замку, я з рожевими крилами й вусиками на голові, а точніше, можу сказати, рогами — у цій справі я маю чудову пару, мученицький вінець, як я це називаю. Джирофла дуже схожий, лише має такий вигляд, наче скаржиться, наче виє, ніби він і справді в'язень своєї вежі; що ж до мене, то я собі дуже подобаюся, маю свій елегантний, величний, простий і галантний вигляд… Вікна у Вогню були відчинені, і я думала, що він там. Ні, його там немає, і її теж. Ах, створіння!
Лопатка завдає мені болю, я бліда, голова трохи болить. І як же мені страшно! Боже великий, а раптом ця блідість не минатиме.
Ні, Бог змилується наді мною.
Я нудьгую, ми гуляємо з тіткою. Потім я беру Марі й веду її до купалень, де всі решта. Розмовляємо з паном де Баллотом, який засипає мене похвалами, йому розповідали про мене чудеса. Дякую тим, хто так говорив.
Бачимо англійців, двох нових англійців; один із них гарний, тітка вже три-чотири дні так каже, коли він проходить. Він кращий за все, що тут є (а це й не важко), я його помітила, та він мене не вразив, і видається мені трохи дерев'яним.
Наразі я переживаю затемнення: мені подобається Джирофла, і щоб бути гарним, треба бути таким, як він.
Той малий з того ранку дуже на нього схожий, але він надто молодий і негарний.
Така краса, як, приміром, у Вітґенштайна, мені подобається, але я боюся цього показного чоловіка, тоді як ніццянець рівня мені за віком, за розумом, він не поважний і не серйозний, я навіжена, він навіжений, він шибеник, і я шибениця, ось чому він мене бавить, я почуваюся з ним вільно, як із товаришем, тож і не може між нами бути нічого серйозного. Він просто мене розважає.
У нас добрий кухар.
Ах, забула: сьогодні зранку я знову отримала листа від якогось Кутона, це вже другий, він зве мене панною Івонною, говорить про мої почуття, мої докори, запевняє у своїй вірності, присягається, що небайдужий, бідкається через неможливе повернення колишніх почуттів, скаржиться на якесь непорозуміння.
Одне слово, я нічого не розумію. Днів зо два тому Данилова приходила до нас із візиткою цього чоловіка, що був у неї, аби вона ввела його в наш дім. Звісно, відмовили. Вона його не знає, ми так само. Це або помилка, або жарт, або чоловік божевільний. Певно, жарт. Чи казала я, що за останні два дні відіслано два нові листи? «Двічі нещасний батьку» тощо й «бідолашний» тощо — один до Вежі, другий до Парижа.
Мене знов кортить на одну дурницю, але ця надто ризикована, може, я її таки зроблю.
Що ж це за англійці? Білявий від першої миті багато на мене дивиться, а сьогодні ввечері Марі зробила «ах!» і таку міну, ніби бачила щось дуже гарне, коли вони проїздили повз нас у ландо. Вона й сама з того засміялася.
Ні, я нудьгую, їдьмо, їдьмо з мого любого міста, любого міста, що дало мені самі лиш прикрощі! А проте його клімат пішов мені на користь.
Ні, це безглуздо, у нас немає вже навіть отого ніццького батаклану — Лоренті, Даніса, Андріо тощо, тощо.
Ах, я нудьгую. Ах! Ах! Ах! той кавалер, що, за моїм передчуттям, мав звалитися нам з неба, — чи не цей часом англієць?
Я мало його бачила, він не впадає в око, як Фредерік, красень Джонстон, якого я з першого погляду зрозуміла цілком.
Як же нудно бути в оточенні дрібних мізерій! Про Гамільтона — нічого.

Примітки

«Великий король» — Людовік XIV, Король-Сонце; Людвіг II Баварський, як відомо, у всьому наслідував Версаль.
«Циліндр» — у тексті chapeau tube; формальний чоловічий капелюх.