❦
Пʼятниця, 24 вересня 1875
Vendredi 24 septembre 1875
Виходжу о десятій, сама із Фріцом, ані душі! Лютий сонцепек, синє море, тієї неприємної фіалково-синьої барви, і вогненне небо! Я гуляю годину; повернувшись і дійшовши до сходового майданчика першого поверху, бачу фіакр біля брами Вежі: о, подумала я, було б кумедно зустріти його після вчорашнього, — і я знову виходжу, але нікого не зустрічаю; до того ж цей негідник зазвичай зранку ходить вулицею де Франс.
Je sors à dix heures, seule avec Fritz, pas une âme ! Un soleil furieux, une mer bleue, de ce bleu violacé désagréable et un ciel de feu ! Je marche une heure; rentrée et arrivée sur le palier du premier, je vois un fiacre à la porte de la Tour, tiens pensai-je, ce serait drôle de le rencontrer après hier et je ressors mais ne rencontre personne, le misérable a d’ailleurs l’habitude de passer par la rue de France le matin.
Але я вийшла не марно: я надумала дещо, що помʼякшить в очах цієї тварини нашу витівку із Замком. Шила в мішку не сховаєш — дуже слушне російське прислівʼя.
Mais je ne suis pas sortie en vain, j’ai trouvé dans ma tête quelque chose qui va adoucir aux yeux de l’animal, notre escapade du Château. On ne cache pas une lame dans un sac: très juste proverbe russe.
Рано чи пізно він мав довідатися, якщо ще не знав, що ми ним переймаємося. Так, він міг би й здогадатися, але тепер це вже певна річ.
Un jour ou l’autre il devait savoir, s’il ne le savait déjà pas, que nous nous occupions de lui. Oui, il aurait pu le deviner mais, à présent, c’est une certitude.
Я погоріла, як каже Тіте. Усе викрито, а кричати чи кривлятися — марно й негарно.
Je suis flambée, comme dit Tite. Tout est découvert et crier ou faire des grimaces, est inutile et laid.
Який же він, мабуть, гордий! Що ж він, певно, думає про нас!
Comme il doit être fier ! Que doit-il penser de nous !
А вчора, коли ми бачили його з почтом на Прогулянці, я певна, що він розповідав цю історію тим панам.
Et hier, quand nous le vîmes avec sa suite à la Promenade je suis sûre qu’il racontait l’affaire à ces messieurs.
Ні, але бути впійманою так, як я, — це річ негідна. Я ж добре знала, що він мав про це довідатися, я навіть мала намір сама йому розповісти, але ніколи цього собі не уявляла; думаючи, що розповім йому, я не осягала самої цієї речі.
Non, mais être attrapée comme je le suis est une chose indigne. Je savais bien qu’il devait le savoir, j’avais même l’intention de lui raconter mais je ne me suis jamais représentée cela tout en pensant que je lui raconterais je ne concevais pas la chose.
Річ у тім, що становище моє делікатне, а господар становища — він.
Le fait est que ma position est délicate, et qu’il est le maître.
Принаймні це смішило нас цілий місяць, і це вже якась винагорода.
Au moins cela nous a fait rire pendant un mois et c’est une compensation.
Ми сміємося цього ранку, надходить муляр, що робить у нас усі ремонти, і починає вихвалятися перед тіткою своєю чесністю, каже, що Бʼязіні — просто негідник (я не казала, що три дні тому тітка прогнала Бʼязіні за потворний басейн, який він нам зробив), що Бʼязіні шахрай, а потім:
Nous rions ce matin, le maçon qui fait toutes les réparations chez nous arrive et commence à se vanter à ma tante de son honnêteté, dit que Biasini n’est qu’une canaille (je n’ai pas dit qu’il y a trois jours, ma tante a chassé Biasini pour le bassin monstrueux qu’il nous a fait), que Biasini est un tricheur puis:
— Пані, ви ж приятелюєте з Емілем, спитайте в Еміля, це я збудував йому Вежу. О! він мене добре знає, Еміль, ви ж із ним приятелюєте, спитайте в нього.
- Madame, vous êtes amis avec Emile, demandez à Emile, c’est moi qui lui ai fait la Tour. Oh ! il me connaît bien Emile, vous êtes amis avec lui, demandez-lui.
Уже не пан Еміль, а просто Еміль.
Ce n’est plus M. Emile mais Emile tout court.
Нічого смішного тут немає, але це мене розважає, бо все, що стосується цього чоловіка, мене цікавить; його манера говорити здається мені чарівною, усе, що про нього можна сказати, цікавить мене особливо, найдрібніші речі стають подіями, і я з радістю, трохи аж надмірною, дізнаюся про все, що може його піднести чи звеличити, про кожну його чудасію, кожне його шаленство, кожна примха цього створіння займає мене. А проте я не можу сказати собі: я його кохаю. Він мене роздратував, і від самого гніву я починаю надто ним перейматися, і він цілком може похвалитися, що коли в мені й є щось до нього, то це щось він сам і створив.
Il n’y a rien de risible mais cela m’amuse parce que tout ce qui a rapport à cet homme m’intéresse; je trouve sa manière de parler adorable, tout ce qu’on peut dire de lui m’intéresse particulièrement, les moindres choses deviennent des événements et j’apprends avec une joie un peu trop vive tout ce qui peu l’élever ou le grandir, chaque extravagance, chaque folie, chaque caprice de cette créature m’occupe. Et cependant, je ne puis me dire: je l’aime. Il m’a irritée, à force de colère je commence à m’en occuper trop et il peut bien se vanter, s’il y a chez moi quelque chose pour lui, d’avoir créé ce quelque chose lui-même.
Зрештою, щодня вчишся чогось нового. Цей чоловік навчив мене безлічі речей. Чи зумію я застосувати їх на ділі? Гадаю, що ні. Я надто щира, а проте не слід було б такою бути; я вважаю його метод найкращим і наслідуватиму його, наскільки жінка може наслідувати чоловіка. Не любити нікого, чинити геть протилежно тому, що кажеш, різко мінятися так, щоб приголомшити супротивника, ніколи не давати йому часу отямитися, а діяти так стрімко й так несхоже на те, чого він чекає, що, хоч би який він був сильний, він лишиться очманілим! Ось, гадаю, точний виклад і його системи, і моєї, адже я її переймаю. Та ні, я ніколи не зумію. Хтозна? Якщо спершу не вдасться, пробуй, пробуй, пробуй знову1
Enfin, tous les jours on apprend. Cet homme m’a appris immensément de choses. Saurai-je les mettre en pratique ? Je crois que non. Je suis trop franche et pourtant il faudrait ne pas l’être, je trouve sa méthode la meilleure et je l’imiterai autant qu’une femme peut imiter un homme. N’aimer personne, faire absolument le contraire de ce qu’on dit, changer brusquement de façon à étourdir son adversaire, ne lui laisser jamais le temps de se rendre compte mais agir si promptement et si différemment de ce à quoi il s’attend que, quelque fort qu’il soit, il en reste hébeté ! Voilà je crois une précise exposition et de son système et du mien puisque je l’adopte. Mais non je ne saurai jamais. Qui sait ? If at first you don’t the succed, try, try, try again
Я приготувала кілька штук для своєї нової системи — і не змогла їх пустити в хід! Ми гуляли, як щовечора, і мені на досаду довелося бачити, як дʼОдіффре разів десять стрімко, мов стріла, проїздить туди й сюди (таку ходу слід було б заборонити всяким хлюстам — отак їздив герцог), навіть не подумавши зійти з екіпажа.
J’ai préparé plusieurs choses pour mon nouveau système et je n’ai pas pu les placer ! Nous avons marché comme tous les soirs et j’ai eu la vexation de voir d’Audiffret passer et repasser dix fois vite comme une flèche, (une pareille allure devrait être défendue aux faquins, le duc allait ainsi) sans penser à descendre.
Чи не краще було б облишити всі мої плани з першої ж миті, коли я побачила, що все йде не за моїм задумом? І певно ж, я таки дивна, я й сама собі дивуюся. Чому я це собі надумала? Хто це вигадав, як я взагалі почала про це думати?
N’aurait-il pas mieux valu abandonner tous mes plans, du premier moment où j’ai vu que cela n’allait pas selon mon idée ? Et sans doute, je suis bien étrange, je m’étonne moi-même. Pourquoi me suis-je imaginée cela ? Qui a inventé, comment ai-je commencé à penser à cela ?
Очевидно, були якісь причини. Які? Я вже не памʼятаю; я приїхала до Ніцци, і раптом він почав поглядати, — звідти все й пішло.
Apparemment il y avait des raisons. Quoi ? je ne m’en souviens plus, je suis venue à Nice et tout d’un coup il a commencé à regarder, c’est parti de là.
Та навіщо було відрекомендовуватися, навіщо приходити! Навіщо! Ніхто його не просив, він прийшов сам! Навіщо! Зрештою, якби він не дав приводу для здогадів, я б нічого й не припускала. Бо я ж нічого не сказала ні про Вермана, ні про Жерікке, ні про Папаріґопулоса, ні про Тансле, ні про Барнолу, ні про когось іще. Жоден із цих панів не змусив мене припускати анічогісінько. А цей, раптом… Бувають хвилини, коли я думаю, що пан дʼОдіффре звів із нами знайомство просто так… ну ні, зовсім не просто так; гаразд, продовжуймо, отже, кажу, що він звів із нами знайомство… з цікавості, і ото й усе, він час від часу приходить — і ото й усе, геть-чисто усе.
Mais pourquoi se faire présenter, pourquoi venir ! Pourquoi ! Personne ne l’a demandé, il est venu tout seul ! Pourquoi ! Enfin, s’il n’avait pas donné lieu à des suppositions, je n’aurais rien supposé du tout. Car je n’ai rien dit ni de Woerman, ni de Gericke, ni de Paparigopoulos, ni de Tanlay, ni de Barnola, ni de personne. Aucun de ces messieurs ne m’a fait supposer aucune chose. Mais celui-ci, tout d’un coup... Il y a des moments où je pense que M. d’Audiffret a fait notre connaissance tout simplement... eh bien non, pas simplement du tout, enfin continuons, je dis donc qu’il a fait notre connaissance... par curiosité et voilà tout, il vient de temps en temps et voilà tout, absolument tout.
О! та ось серйозна помилка! О! бачите, як прозріваєш надто пізно! Я жодного дня не пропустила купання, я піддавалася втісі туди ходити, я ні про що не думала!
Oh ! mais voilà une faute grave ! Oh ! voyez, comme on voit clair trop tard ! Je n’ai pas manqué un seul jour’d’aller au bain, je me laissais prendre au plaisir d’y aller, je n’ai pensé à rien !
Дурепо, ослице! Треба було пропускати! О! та я була безглузда. Зрештою, сподіваймося, що надалі я скористаюся з цього чудового уроку.
Bête, ânesse ! Il fallait manquer ! Oh ! mais j’étais absurde. Enfin, espérons que dans l’avenir je profiterai de cette excellente leçon.
Одне трохи мене втішає: що я ходила на купання так само справно і до знайомства з ним, і після. Ні, треба було пропускати! Ох, негідник, [текст українського прислівʼя, переклад якого подано далі]2 — дуже слушне малоросійське3 прислівʼя. За свої ж гроші купив собі лихо. Я зрозуміла його манеру й застосую її, нехай він буде певен!
Une chose me console un peu, c’est que j’allais au bain tout aussi régulièrement avant de le connaître qu’après. Non, il fallait manquer ! Oh la canaille, [texte du proverbe ukrainien, dont la traduction est ci-après] très juste proverbe petit-russien. Pour son propre argent il s’est acheté un malheur. J’ai compris sa manière et je l’emploierai, qu’il soit tranquille !
Enfin je ne sais littéralement quoi penser, moi n° 1 et moi n° 2 sont plus que jamais brouillés. Mi confido in Dio et lime will show. En attendant bien que vexée et fâchée je ne vais pas me casser la tête avec de stupides hypothèses.
Париз і Ніна обідали в нас, я покинула їдальню, щоб прийняти третю ванну й зачесатися, тітка запевняє, що Ніццяни мають прийти. Зачешімося, а коли не прийдуть — то й нехай; якби не сором здаватися переможеною перед моїми рідними, я була б цілком упокорена. А наразі в мене лиш трохи досади, справа самолюбства — і більш нічого.
Pâris et Nina ont dîné chez nous, j’ai quitté la salle à manger pour prendre un troisième bain et me coiffer, ma tante assure que les Niçois doivent venir. Coiffons-nous et s’ils ne viennent pas tant pis; si ce n’était la honte de paraître battue devant les miens, je suis complètement résignée. Et, pour le moment, je n’ai qu’un peu de vexation, une affaire d’amour-propre et rien de plus.
Я не сказала найголовнішого, я не сказала, що попри все доведу свій задум до кінця, що чекатиму без упину, хоч би й довелося чекати до сімдесяти років. Я сказала, що зайшла надто далеко, аби відступати, — і повторюю це.
Je n’ai pas dit le principal, je n’ai pas dit que, malgré tout, je poursuivrai mon idée, j’attendrai toujours, dussé-je attendre jusqu’à l’âge de soixante-dix ans. J’ai dit que j’étais allée trop loin pour reculer et je le répète.
Уже по десятій, ніхто не прийшов, і мені вже здається, що ми знову не знаємо ані душі. Наче щоб мене подражнити, видалося кілька гарних днів, а потім знову самотність, самотність і смуток! Я знову западаю в сентиментальність, дивлюся на небо й зорі, на море й чорні дерева.
Il est plus de dix heures, personne n’est venu et il me semble déjà que, de nouveau, nous ne connaissons pas une âme. Comme pour me taquiner il y eut quelques bons jours, et après de nouveau solitude, solitude et tristesse ! De nouveau je retombe dans le sentimental, je regarde le ciel et les étoiles, la mer et les arbres noirs.
Я знову прибита, сумна, мені хочеться плакати. Як у Спа, я місяць прожила як годиться, повернулася до Ніцци і знову запала в цей жалюгідний стан на цілу зиму. Навесні Джирофла та інші ніццькі хлюсти мене розбудили, розвеселили, та ось і осінь, і знову надходить нудьга. Ні, треба їхати; від першої миті й до сьогодні я зазнавала самих лише образ, прикрощів, розчарувань! Усе тут вислизає мені з рук, земля тікає з-під ніг.
De nouveau je suis abattue, triste, j’ai envie de pleurer. Comme à Spa, j’ai vécu un mois comme il faut, je suis retournée à Nice et, de nouveau, suis retombée dans cet état déplorable pour tout l’hiver. Au printemps Girofla et les autres faquins niçois m’ont réveillée, égayée, mais voici l’automne et, de nouveau, vient l’ennui. Non il faut partir, depuis le premier moment jusqu’aujourd’hui je n’ai eu que des affronts, des chagrins, des déceptions ! Tout m’échappe ici, la terre se dérobe sous mes pas.
Я, молода, гарна, дотепна й освічена, нидію тут без діла, я дедалі дужче розклеююся, я тану; скоро від мене нічого не лишиться. О Ніццо, за стільки любові посоромся платити мені такою чорною невдячністю! Невдячність, кажуть, — це свобода серця. Той, хто це сказав, — паскудний чоловік!
Moi jeune, jolie, spirituelle et instruite, je languis ici sans emploi, je me décolle de plus en plus, je fonds; bientôt il ne restera plus rien de moi. O Nice pour tant d’amour, sois honteuse de me payer par une ingratitude aussi noire ! L’ingratitude est dit-on, la liberté du cœur. Celui qui a dit cela est un sale homme !
Коли ж нарешті ми заживемо так, як я люблю, о Боже мій!
Quand donc vivrons-nous comme j’aime, ô mon Dieu !
Та облишмо цей сумний предмет, вічний предмет моїх нарікань. Чому ж я не вмію складати віршів, справжньої поезії, щоб виразити весь смуток моєї юної душі, бідної душі! У шістнадцять років вона зазнала вже стільки всього, а надто того, чого не мала б знати. Образи, наклепи, приниження, навіть ганьбу! Невдячність і чорноту людського роду, його боягузтво й нікчемність!
Mais laissons ce triste sujet, éternel sujet de mes lamentations. Que ne puis-je faire des vers, de la vraie poésie pour exprimer toute la tristesse de ma jeune âme, pauvre âme ! A seize ans elle a éprouvé tant de choses déjà, surtout des choses qu’elle n’aurait pas dû connaître. Des affronts, des calomnies, des humiliations, des hontes même ! L’ingratitude et la noirceur du genre humain, sa lâcheté et sa petitesse !
Боже милий, хіба ж це те, що мені слід було б знати! Найбільше горе, якого жінка може зазнати в шістнадцять років, — це любовне горе. Решти речей їй бракувати не повинно: багатство, становище — усе це потрібне, як рибі вода, як птахові повітря.
Bon Dieu, est-ce cela que je devrais savoir ! Le plus grand chagrin qu’une femme peut avoir à seize ans, c’est un chagrin d’amour. Les autres choses ne doivent pas lui manquer, richesse, position, tout cela est nécessaire, comme l’eau au poisson, comme l’air à l’oiseau.
Нещасна, що не має цих речей, утрачає половину свого розуму, ту блискучу й відшліфовану половину, вона втрачає певність і, маючи більше розуму й вроди, ніж інші, видається незграбною та негарною.
La malheureuse qui n’a pas ces choses perd la moitié de son esprit, la moitié brillante et polie, elle perd l’assurance et avec plus d’esprit et de beauté que les autres elle parait gauche et laide.
Любовне горе — єдине пристойне горе, решту слід полишити хлюстам, набродові.
Les chagrins d’amour sont les seuls chagrins propres, il faut laisser le reste aux faquins, à la canaille.
— Знаєте, пане, — сказав якось хтось дʼОдіффре, — сьогодні вранці я бачив похорон молодої дівчини, що померла з кохання.
— Savez-vous, Monsieur, dit un jour quelqu’un à d’Audiffret, ce matin j’ai vu le convoi d’une jeune fille morte d’amour.
— Ет, Боже мій, — відказав він, — це єдина пристойна смерть, єдина смерть, що не бридка, що нас трохи прикрашає, що нас ушляхетнює.
— Eh ! mon Dieu, répondit-il, c’est la seule mort convenable, la seule mort qui ne soit pas vilaine, qui nous rend un peu bien, qui nous ennoblit.
Гадаю, він має рацію. А коли так, то я почуваюся птахом, якому бракує повітря, чи рибою, якій бракує води.
Je trouve qu’il a raison. Ceci posé, je me trouve être un oiseau manquant d’air ou un poisson manquant d’eau.
Та облишмо цей сумний предмет. Я й без того доволі про нього думаю, і він гризе мене щомиті.
Mais laissons ce triste sujet. J’y pense assez sans cela et il me ronge à chaque instant.
Вернімося до речей легких, веселих.
Revenons aux choses légères, gaies.
Поставмо раз і назавжди кілька слушних запитань і відповімо щиро й розсудливо.
Posons une bonne fois quelques bonnes questions et répondons franchement et sagement.
— Чи кохає мене пан дʼОдіффре?
— M. d’Audiffret m’aime-t-il ?
— Ні.
— Non.
— Що таке пан дʼОдіффре?
— Qu’est-ce que M. d’Audiffret ?
— Пан дʼОдіффре — це молодик, який читав «Мемуари маршала герцога де Рішельє» й хоче йти його слідами. Він прагне донжуанства6 й сягає його. Він іще не кохав.
— M. d’Audiffret est un jeune homme qui a lu « Les mémoires du maréchal duc de Richelieu », dont il veut suivre les traces. Il vise et atteint à la don juanerie. Il n’a pas encore aimé.
— Чи кохаю я пана дʼОдіффре?
— Est-ce que j’aime M. d’Audiffret ?
— Ні, але він мені дуже подобається й зачепив моє самолюбство.
— Non, mais il me plaît beaucoup et il a piqué mon amour-propre.
— Що таке я сама?
— Qu’est-ce que je suis ?
— Я — пан дʼОдіффре в жіночому роді. Та я дуже молода, надто молода. Не знаю, чи я кохала. Здається, що так. І навіть зараз я майже кохаю; якби пан дʼОдіффре був Гамільтоном чи Дорією, я б його кохала.
— Je suis un M. d’Audiffret du genre féminin. Mais je suis très jeune, trop jeune. Je ne sais si j’ai aimé. Je crois que oui. Et, même en ce moment, j’aime presque, si M. d’Audiffret était un Hamilton ou un Doria je l’aimerais.
Та між нами є цей барʼєр, для мене нездоланний. Переді мною накреслений мій план. Я спитала, що я таке, здається; ну гаразд! прочитайте весь мій щоденник від самого початку — і, можливо, дізнаєтеся.
Mais il y a cette barrière entre nous, pour moi infranchissable. J’ai mon plan tracé devant moi. J’ai demandé ce que j’étais, je crois, eh bien ! lisez tout mon journal depuis le commencement et vous le saurez, peut-être.
Я — створіння честолюбне до божевілля, але добре, запальне й уперте, але великодушне. Я люблю, коли мене люблять, і люблю любити. Я бовкнула дурницю, сказавши: «Не знаю, чи я кохала». Я чудово знаю, що кохала, але оскільки відтоді минуло багато часу й тоді я була така юна, то насмілююся в цьому сумніватися, а це дуже погано.
Je suis une créature ambitieuse jusqu’à la folie, mais bonne, emportée et entêtée, mais généreuse. J’aime qu’on m’aime et j’aime aimer. J’ai dit une bêtise en disant: « Je ne sais si j’ai aimé ». Je sais parfaitement que j’ai aimé, mais comme il y a de cela longtemps et que j’étais alors si jeune, j’ose en douter, ce qui est très mal.
Ось, сподіваюся, питання вичерпано. Усе лихо в цьому. Від першої миті я дивилася на дʼОдіффре як на чоловіка, що належить мені. Невдовзі я побачила, що по-дурному помилилася, але з властивою мені впертістю не хотіла відступатися й казала собі, що коли цього й немає, то воно ще буде. Я звиклася з цією думкою, а тепер почуваюся дуже нещасною, що мушу визнати свою помилку, — це зачепило мене за живе, і я роблю все на світі (подумки), щоб оговтатися, щоб перемогти цього чоловіка. Та він мене не кохає, і саме це мене й лютить.
Voilà la question vidée j’espère. Tout le mal est dans ceci. Depuis le premier moment j’ai regardé d’Audiffret comme un homme à moi. Bientôt je vis que je m’étais sottement trompée mais, avec ma ténacité ordinaire, je ne voulais pas en démordre et me disais que si cela n’était pas, cela serait. Je me suis habituée à cette idée et à présent me trouve très malheureuse de devoir reconnaître mon erreur, cela m’a piquée au vif et je fais tout au monde (mentalement) pour me remettre, pour triompher de l’homme. Mais il ne m’aime pas et c’est ce qui me met en colère.
Я сказала, що хочу його, я його хочу! Помолюся Богові, ні! Бог не робить того, про що я Його прошу, Він не дає мені того, чого я в Нього прошу, Він недобрий до мене, чи радше я негідна Його щедрот. Я впокорююся (анітрохи), я чекаю. О! як же нудно чекати, без упину чекати й нічого не могти робити — тільки чекати!
J’ai dit que je le voulais, je le veux ! Je vais prier Dieu, non ! Dieu ne fait pas ce que je le prie de faire, il ne me donne pas ce que je Lui demande, Il n’est pas bon pour moi ou plutôt je suis indigne de Ses bontés. Je me résigne (pas du tout) j’attends. Oh ! que c’est ennuyeux d’attendre, toujours attendre et ne pouvoir rien faire qu’attendre !
Усе це псує жінку — перешкоди, опір навколишніх речей.
Tout cela abîme la femme, les contrariétés, les résistances des choses d’alentour.
Якби людина після народження і в перших своїх порухах не зустрічала опору в дотику до навколишніх речей, вона дійшла б до того, що не відрізняла б себе від зовнішнього світу, що вважала б цей світ частиною себе самої й свого тіла в міру того, як простягалася б у нього своїм жестом чи кроком. Вона дійшла б до переконання, що все є лиш приналежністю та продовженням її особистого єства; вона мовила б цілком упевнено: «Усесвіт — це я!»
Si l’homme après sa naissance et dans ses premiers mouvements, n’éprouvait pas de résistance dans le contact des choses d’alentour, il arriverait à ne pas se distinguer d’avec le monde extérieur, à croire que ce monde fait partie de lui-même et de son corps, à mesure qu’il s’y étendrait de son geste ou de son pas. Il arriverait à se persuader que le tout n’est qu’une dépendance et une extension de son être personnel; il dirait en toute confiance: « L’Univers c’est moi I ».
Ви маєте цілковиту рацію, кажучи, що це надто добре сказано, аби бути моїм, тож я й не намагатимуся вас у цьому переконати. Це сказав один філософ, а я повторюю. Так от, саме так я й уявляла собі своє життя. Але дотик навколишніх речей наставив мені синців, чим я страшенно невдоволена.
Vous avez bien raison de dire que c’est trop bien fait pour être de moi, aussi ne vous le ferai-je pas accroire. C’est un philosophe qui a dit cela et je le répète. Eh bien c’est comme cela que je m’étais imaginé de vivre. Mais le contact des choses d’alentour m’a fait des bleus, ce dont je suis excessivement fâchée.
Я кохала Джирофлу! недовго, але це факт; отож учора, засинаючи, я подумала про це, я насмілилася порівняти з — о! це блюзнірство! — я насмілилася порівняти з герцогом. І добре, що так! Та зовсім я не кохаю цього бідолашного Джирофлу!
J’ai aimé Girofla ! pas longtemps mais le fait existe; donc hier en m’endormant j’ai pensé à cela, j’ai osé comparer avec - oh ! c’est une profanation ! - j’ai osé comparer avec le duc. Et bien m’en a pris ! Mais je ne l’aime pas du tout ce pauvre Girofla !
То була помилка!
C’était une erreur !
Я сприйняла гнів, досаду за кохання — як сприйняли б за шаблі7 зельтерську воду з грудочкою цукру за шампанське.
J’ai pris de la colère, du dépit pour de l’amour, comme on prendrait [pour] du Chablis de l’eau de Seltz avec un morceau de sucre pour du vin de Champagne.
Дивно, чи не так; ну от, за кожної подібної нагоди я нестямно згадую герцога, він повертається до мене весь, цілий, і за це я дякую Богові, бо це моє світло! коли він у мені, я все розумію, я нарешті почуваю себе!
C’est étrange n’est-ce pas, eh bien à chaque occasion semblable je repense au duc avec fureur, il me revient tout entier, et j’en remercie Dieu, car c’est ma lumière ! quand je l’ai en moi je comprends tout, je me sens enfin !
О! яка різниця! Як я памʼятаю, усе моє щастя полягало в тому, щоб уздріти його; цілими годинами я лишалася на терасі, бачила, як він проходить, інколи; і верталася додому, мов божевільна, кидалася в обійми Коліньйон, ховала обличчя на її грудях… вона давала мені робити, що хочу, а потім лагідно піднімала мене й вела на урок усе ще запаморочену, спʼянілу від щастя! О! як добре я розумію цей вислів: спʼяніла від щастя! бо я й була такою.
Oh ! quelle différence ! Comme je me souviens, tout mon bonheur consistait à l’apercevoir, des heures entières, je restais sur la terrasse, je le voyais passer, quelquefois; et je revenais folle à la maison, je me jetais dans les bras de Collignon, je cachais ma figure sur sa poitrine... elle me laissait faire et puis doucement me faisait lever et me conduisait à la leçon tout étourdie encore, ivre de bonheur ! Oh ! que je comprends bien cette expression: ivre de bonheur ! car je l’étais.
Я дивилася на нього лише як на рівного собі, я ніколи не насмілювалася всерйоз думати про те, щоб познайомитися з ним: бачити його, бачити, бачити ще — ось і все, чого я прагнула!
Je ne le regardais que comme un semblable, je n’osais jamais sérieusement penser à le connaître: le voir, le voir, le voir encore et voilà tout ce que je demandais !
Яка ж я щаслива знову його віднайти; коли я сумніваюся в ньому — це як коли я сумніваюся в Богові: я нещасна.
Que je suis heureuse de le retrouver, quand je doute de lui c’est comme quand je doute de Dieu, je suis misérable.
І я насмілилася назвати тим самим іменем сьогоднішнє низьке й вульгарне почуття! Тут я хочу, щоб цей чоловік мене бачив, але задля нього, щоб він мене покохав, задля нього зрештою; я теж люблю його бачити, але не як щастя, а як розвагу, бо він цікавіший за інших… задля нього зрештою, бо я втовкмачила собі в голову цю безглузду думку.
Et j’ai osé nommer du même nom le sentiment bas et vulgaire d’aujourd’hui ! Ici, je désire que l’homme me voie: mais pour lui, pour qu’il m’aime, pour lui enfin; j’aime aussi le voir mais pas comme bonheur, comme amusement, parce qu’il est plus intéressant que les autres... pour lui enfin, parce que je me suis mise en tête cette absurde idée.
А там — то було для мене, то було справжнє! Я кохала того, іншого, по-справжньому, як умію кохати лише я! Я й досі його кохаю, я кохатиму його завжди.
Mais là, c’était pour moi, c’était vrai ! J’aimais l’autre, véritablement comme moi seule sait aimer ! Je-l’aime encore, je l’aimerais toujours.
на полях
Ні.
dans la marge Non.
Як же добре говорити про нього, як цей спогад очищає! Думаючи про нього, я виходжу з цього ніццького багна, я підношуся. Ах! ось де було справжнє кохання, та мені соромно це казати… Я кохаю його, Боже мій, о! як же я пишу це тихим голосом, якщо так можна висловитися, бо це правда, бо це було лиш раз і так, як я вже більше нікого не кохатиму. Він здавався мені богом. О! якби я побачила його зблизька, якби він заговорив до мене, я не мала б сили нічого сказати, я лише впала б ниць.
Qu’il est bon de parler de lui, comme ce souvenir épuré ! En y pensant je sors de cette fange niçoise, je m’élève. Ah ! là était le vrai amour, mais j’ai honte de le dire... Je l’aime, mon Dieu, oh ! que je l’écris à voix basse, si on peut dire ainsi, parce que c’est vrai, parce que c’était une seule fois et comme je n’aimerai plus personne. Il me semblait un dieu. Oh ! si je le voyais de près, s’il me parlait, je n’aurais la force de rien dire, je me prosternerais seulement.
Коли я про це думаю, я не можу багато писати, я думаю, я кохаю — і ото й усе.
Quand je pense à cela je ne puis beaucoup écrire, je pense, j’aime et c’est tout.
Ні, мене ніколи не зрозуміють!
Non, jamais on ne me comprendra !
Я хотіла б, щоб та, котра мене читає, на мить стала мною, щоб мене зрозуміти! Інші не можуть зрозуміти, не вони ж почувають. А я! я! Чи хочете ви Щоб зрозуміти, треба бути мною! Та ще й мною в мої ясні хвилини!
Je voudrais que celle qui me lit fût moi un instant, pour me comprendre ! Les autres ne peuvent pas comprendre, ce ne sont pas eux qui sentent. Mais moi ! moi ! Voulez-vous Pour comprendre il faut être moi ! Et encore moi dans mes moments lucides !
Та й навіщо щось пояснювати іншим!
Pourquoi faire comprendre aux autres !
До дідька всіх!
Au diable tout le monde !
О Боже мій, Боже мій, зроби так, щоб одного дня я його побачила, поговорила з ним!
O mon Dieu, mon Dieu, faites qu’un jour je le voie, je lui parle !
Я не хочу про це думати, я стаю надто екзальтованою! Я більше не хочу говорити про Нього, я підношуся надто високо, я боюся розбитися, падаючи назад у щоденну гидоту.
Je ne veux pas penser à cela, je deviens trop exaltée ! Je ne veux plus parler de Lui, je m’élève trop haut, je crains de me briser en retombant dans les vilenies de chaque jour.
Примітки
В оригіналі англійською (з орфографічними помилками Марі): «If at first you donʼt the succed, try, try, try again» — англійське прислівʼя. ↩
Тут видавці «Mon Journal» замінили українське прислівʼя, яке записала Марі, цією приміткою в квадратних дужках і далі подали його французький переклад. ↩
«Малоросійське» — український. «Малоросія» (фр. petit-russien) — поширена в XIX ст. назва України в складі Російської імперії. ↩
В оригіналі італійською: «Mi confido in Dio». ↩
В оригіналі англійською: «lime will show» (так у тексті; очевидно, «time will show»). ↩
«Донжуанство» (фр. don juanerie) — слово, вигадане самою Марі: мистецтво бути Дон Жуаном, спокусником. ↩
«Шаблі» — біле бургундське вино з містечка Шаблі; Марі порівнює, як хтось міг би сприйняти зельтерську (газовану) воду з цукром за шампанське, тобто гірше за краще. ↩