❦
Четвер, 23 вересня 1875
Jeudi 23 septembre 1875
Найжахливіше те, що я щоразу даю себе впіймати!
Ce qu’il y a d’atroce, c’est que chaque fois je me laisse prendre !
Я ладна відшмагати себе за вчорашній щоденник… Ах! або я велика дурепа, або він велика людина! Найдивовижніше в усьому цьому — ваша покірна слуга, яка має себе за таку розумну, яка щоразу будує чудові плани й щоразу попадається, мов перша-ліпша!
Je voudrais me rosser pour mon journal d’hier... Ah ! je suis une grande bête ou lui est un grand homme ! Ce qu’il y a de plus curieux dans tout cela, c’est votre servante, -qui se croit si sage, qui, chaque fois, fait des plans admirables et qui se laisse attraper comme la première venue !
Та про що йдеться, спитаєте ви. Про нього, про вічного дʼОдіффре, про цього клятого чоловіка, який ось уже майже рік тільки те й робить, що мене мучить. Якби не вчорашній вечір, усе було б гаразд, мені не було б у чому собі дорікати, аж ось я даю себе захопити, я вважаю його чарівним, я готуюся співати дуети! та це ж негідно!
Mais de quoi s’agit-il me demanderez-vous. De lui, de l’éternel d’Audiffret, de cet homme maudit qui depuis presque un an passe sa vie à me tourmenter. Sans la soirée d’hier tout allait bien, je n’avais rien à me reprocher, mais voilà que je me laisse entraîner, je le trouve adorable, je me prépare à chanter des duos ! mais c’est indigne !
Ти ж добре знала, безглузда дівчино, ідіотко, що цьому страховиськові можна довіряти не більше, ніж океанові, — а ти все забула, ти дала себе впіймати, ти прибрала легковажних, метеликових манер, за які заслуговуєш на різки!
Tu savais bien, fille absurde, idiote, qu’on [ne] peut [pas] plus se fier à l’océan qu’à ce monstre et tu as tout oublié, tu t’es laissé prendre, tu as pris des airs papillon pour lesquels tu mérites du bâton !
Помилуйтеся ввічливістю предмета моєї уваги.
Admirez la politesse de mon objet.
Він підходить до екіпажа, маленький ніццький капелюшок, одягнений у синє: я сподіваюся почути розмову про музику, про оперу, — аж ні!
Il arrive près de la voiture, un petit chapeau niçois, habillé de bleu: je m’attends à entendre parler de musique, d’opéra, point !
Безглузда тварино, безмозка жінко! Він підходить і каже, що Ніцца — це не місцина, що тут нудьга до смерті, що йому нема чого робити, що це й справді не місцина, ні, скажіть-бо, хіба ж це місцина! І що він їде в суботу. Він чекав, що я перемінюся на лиці, як того дня, але, на превелике щастя, я й бровою не повела.
Animal absurde, femme sans cervelle ! Il vient dire que Nice, ce n’est pas un pays, qu’on s’ennuie à mort, qu’il n’a rien à faire, que véritablement ce n’est pas un pays, non, dites, est-ce que c’est un pays ça ! Et qu’il part samedi. Il s’attendait à un changement de face comme l’autre jour mais, par un bonheur sans nom, je n’ai pas sourcillé.
— А ви довго пробудете в Парижі? — спитала тітка.
— Et vous resterez longtemps à Paris ? demanda ma tante.
— О! ні, не дуже довго, днів пʼятнадцять-двадцять.
— Oh ! non pas très longtemps, de quinze à vingt jours.
Нова стріла, але успіху не більше, ніж першого разу, — я не ворухнулася. Тільки весь мій настрій змінився, і всередині я стала дуже збентеженою й засоромленою.
Nouvelle flèche, mais pas plus de succès que la première fois, je n’ai pas bougé. Seulement toute mon humeur s’est changée et je devins très confuse et honteuse à l’intérieur.
Ми йдемо із Саетоне та Шевальє. Дядько говорить про Джирофлу й каже, що я жорстока до всіх, окрім нього. Він удає дурника й зітхає, я лютую, і зітхаю, і сміюся з ним і так само, як він.
Nous marchons avec Saetone et Chevalier. Mon oncle parle de Girofla, et dit que je suis cruelle pour tous excepté pour lui. Il fait la bête et soupire, je suis furieuse et soupire et ris avec lui et comme lui.
А щоб іще дужче мене роздратувати, Джирофла, який бачив нас пішки, не виходить і йде до Сапоженікових. Я хотіла б опинитися будь-де, тільки не з тіткою, яка зовні те, що я всередині, — збентежена й з опущеним хвостом! Ми їдемо екіпажем на набережну Сен-Жан-Батіст і, проїжджаючи знову Прогулянкою, бачимо це негідне створіння, яке кривляється з Енотеасом, Шевальє та іншими.
Pour plus d’exaspération encore, Girofla, qui nous a vues à pied, ne descend pas et va chez les Sapogenikoff. Je voudrais être n’importe où, excepté avec ma tante qui est à l’extérieur ce que je suis à l’intérieur, confuse et queue basse ! Nous allons en voiture au quai Saint-Jean-Baptiste et, en repassant par la Promenade voyons l’indigne créature faisant des singeries avec Enoteas, Chevalier etc.
Я помітила, що в нього гарна шия, міцна й рівна, поки він стояв біля екіпажа на музиці.
J’ai remarqué qu’il a un beau cou, fort et régulier, pendant qu’il était près de la voiture à la musique.
Я така роздратована й люта на саму себе, що від будинку № 7, навпроти якого був увесь той гурт і він сам, аж до дому я його кохаю. І кажу собі нишком: я його кохаю, ну от, авжеж, я його кохаю! але, дійшовши до № 55 bis, я засоромилася й перестала його кохати.
Je suis si exaspérée et furieuse contre moi que, depuis le n° 7, en face duquel étaient le bataclan et l’homme, jusqu’à la maison, je l’aime. Et je me dis tout bas: je l’aime, eh bien, certainement que je l’aime ! mais arrivée au n° 55 bis, j’eus honte et je ne l’ai plus aimé.
Я сідаю до столу в настрої, який ви легко можете уявити, і розтуляю рота лише для того, щоб кинути дрібні невинні шпильки Сапоженіковим. Раптом вони заходять, Марі й Ольга, і — о жах: оце вже вінець усьому!
Je me mets à table disposée comme vous pouvez l’imaginer et n’ouvre la bouche que pour lancer de petites méchancetés innocentes contre les Sapogenikoff. Tout à coup elles entrent, Marie et Olga et, ô terreur: c’est le bouquet !
Йому показали фотографію й розповіли про англійок!! Йому!!!!! Та я ж пропала! що він подумає! О!
On lui a montré la photographie et raconté les Anglaises !!! !!!!!!! Mais je suis perdue moi ! que va-t-il penser ! Oh !
Він не хотів вірити, каже, що бачив нас одночасно на купанні, що праворуч були англійки, а ліворуч ми, водночас. Річ у тім, що витівку було влаштовано чудово. Тепер, коли все минуло, я й сама дивуюся. Ми сиділи праворуч в англійському вбранні, аж раптом, завдяки дивовижній зміні, опиняємося ліворуч поряд із ним і в нашому власному вигляді.
Il ne voulait pas croire, il dit qu’il nous a vues en même temps au bain, qu’à droite étaient les Anglaises et à gauche nous, en même temps. Le fait est que le tour a été admirablement fait. Maintenant que c’est passé je m’étonne moi-même. Nous étions en anglaises assises à droite et tout à coup, par un changement prodigieux, nous sommes à gauche à côté de l’homme et en nous-mêmes.
на полях
Поки англійки були там, я теж там була, чи радше Діна, вбрана за мене. Це й була головна пружина.
dans la marge Pendant que les Anglaises étaient là. j’y étais aussi, ou plutôt Dina habillée en moi. C’était le principal ressort.
— Як, — вигукнув він, — ота висока горбунка була панна Башкирцева?
— Comment, s’est-il écrié, cette grande bossue était Mlle Bashkirtseff ?
— Так.
— Oui.
— А та, що ходила отак, це була!
— Et celle qui marchait comme ça, c’était !
— Я, — каже Марі.
— Moi, dit Marie.
— А та чорнява, яку я взяв за пруського шпигуна…
— Et la noire que j’ai prise pour un espion prussien...
— Це була я, — каже Ніна.
— C’était moi, dit Nina.
— О! та це ж неймовірно! І я вас не впізнав! О!
— Oh ! mais ce n’est pas croyable ! Et je ne vous ai pas reconnues ! Oh !
І сцена реготу до знемоги, вереску до неможливого й нескінченного подиву. Принаймні якщо вже йому все розповіли, то принаймні я мала б бути там, щоб натішитися його здивуванням.
Et une scène de pâmoison de rire, de cris, à l’impossible, et d’étonnement sans fin. Au moins si on lui a tout raconté, au moins j’aurais dù être là pour jouir de la surprise de l’homme.
— Ви мене вбили! — кажу я, затуляючи обличчя руками й падаючи в крісло.
— Vous m’avez assassinée ! dis-je en me couvrant la figure des mains, et en tombant sur un fauteuil.
— Нема чого, — каже тітка, — вам лишається тепер тільки одне: вберіть Леоні, жінку Амбруаза, куховарку та пралю навпроти в англійок і пошліть їх завтра до замку. Ця пропозиція справляє враження, яке годі передати, — ревіння радості та шалений регіт.
— Il n’y a pas de quoi, dit ma tante vous n’avez plus qu’une chose à faire, habillez Léonie, la femme d’Ambroise, la fille de cuisine et la blanchisseuse d’en face, en Anglaises et envoyez-les demain au château. Cette proposition produit un effet impossible à rendre, des rugissements de joie et des rires fous.
Я мало не задихаюся й двічі втрачаю голос.
Je suis presque étouffée et deux fois je perds la voix.
Я веду Грацій до себе, і ми сміємося, як колись. І хто ж винуватець цих великих веселощів? Джирофла. Про кого мова? Про Джирофлу. Хто герой? Джирофла, завжди Джирофла, скрізь Джирофла.
J’emmène les Grâces chez moi et nous rions comme jadis. Et qui cause cette grande gaieté ? Girofla, de qui l’on parle, de Girofla, qui est le héros ? Girofla, toujours Girofla, partout Girofla.
Ольга страшенно на нього схожа, я малюю їй вуса, надіваю на неї свій капелюх до амазонки, вона прибирає його позу, і схожість така, що хоч кричи. Ми й кричимо.
Olga lui ressemble d’une façon effrayante, je lui dessine des moustaches, je lui mets mon chapeau d’amazone, elle prend la pose de l’homme et c’est une ressemblance à faire crier. Et aussi nous crions.
Раптом мене охоплює нестримне бажання побачити старого Одіффре.
Tout d’un coup je suis prise d’un désir immodéré de voir le père Audiffret.
— Може, — каже тітка, — ці панове прийдуть увечері, будьте напоготові про всяк випадок.
- Peut-être, dit ma tante, ces messieurs viendront ce soir, tenez-vous prêtes en tous cas.
І ми стоїмо напоготові, але ніхто не приходить. Та я й люта на всіх цих людей. Я ще ніколи не була така принижена, бо, що не кажи, я цілком дала себе впіймати, і від будинку № 7 на набережній Променад-дез-Англе до № 55 bis я його кохала. Тьху! тьху! скільки завгодно — я кажу, як є; може, це й погано — казати все, але я кажу й казатиму все.
Et nous nous tenons prêtes mais personne ne vient. D’ailleurs je suis furieuse contre tous ces gens-là. Je n’ai jamais été aussi humiliée car, j’ai beau dire, je me suis laissée parfaitement prendre, et depuis le n° 7 de la Promenade des Anglais jusqu’au n° 55 bis je l’ai aimé. Fi ! fi ! tant que l’on voudra je dis ce qui est, c’est peut-être mal de tout dire, mais je dis et dirai tout.
Він гарний, цей розбійник, у нього гарна шия. Я його ненавиджу, я люта на нього — і переймаю його манери, говорю, як він, і часто мимоволі.
Il est beau, ce bandit, il a un beau cou. Je le déteste, je suis furieuse contre lui et je prends ses manières, je parle comme lui et souvent sans le vouloir.
Ні, Бог ніколи мені його не дасть, бо я б його розчавила!
Non, Dieu ne me le donnera jamais, car je le broierais !
О! та розповісти йому про справу з англійками! І це Ніна розповіла, уявляю, з яким дотепом.
Oh ! mais lui raconter l’affaire des Anglaises ! Et c’est Nina qui a raconté, j’imagine avec combien d’esprit.
Це негідно!
C’est indigne !
Ми уявляємо собі завтрашніх несправжніх англійок, як він їх прийме, як вони підіймуть свої вуалі. Бо ж, розповівши йому все, прийти знову було б… я вже й сама не знаю що. А його здивування опісля!
Nous nous imaginons les fausses Anglaises de demain, comment il les recevra, comment elles lèveront leurs voiles. Car, après lui avoir tout raconté, venir de nouveau serait... je ne sais plus quoi. Et sa surprise après !
Я ще ніколи так не сміялася й не кричала.
Je n’ai jamais autant ri et crié.
Але близько десятої я подумала: він здатен побити наших жінок, і це остаточно нас посварило б. Не слід уплутувати прислугу в наші жарти. Звісно, це було б дивовижно, але він розгнівався б, а я не хочу ще однієї прикрості, з мене досить, слава Богу.
Mais vers dix heures j’ai réfléchi, il serait capable de battre nos femmes et cela nous brouillerait tout à fait. Il ne faut pas mêler les domestiques dans nos plaisanteries. Certes ce serait surprenant, mais il se fâcherait et je ne veux pas avoir un ennui de plus, j’en ai assez, Dieu merci.
— Ах! якби я знав, — каже він, — я б вас замкнув і змусив зізнатися, що то були ви.
- Ah ! si j’avais su, dit-il je vous aurais enfermées et forcées d’avouer que c’était vous.
А завтра він замкнув би тих жінок, і тоді — який сюрприз, який скандал!
Et demain il aurait enfermé les femmes et puis quelle surprise, quel scandale !
Це було б надто гарно, тим-то цього й не можна вчинити. Усе це запаморочило мені голову; коли всі пішли, я замикаюся зі своїми думками, пишу оцю нісенітницю й лягаю спати. Яке ж безсиле перо! як би мені хотілося розповісти всі дурниці, що ми накоїли цього вечора; навіть сама тітка сміялася з них, мов божевільна, а я виробляла всі наші дурощі з піднесеною поважністю, від чого мені аж дух забивало, і я тоді притулялася обличчям до стіни й тупотіла ногами по паркету.
Ce serait trop beau et c’est pour cela que ça ne peut pas se faire. Toutes ces choses m’ont étourdie; quand tout le monde est parti je m’enfeme avec mes pensées, écris le galimatias que voilà et me couche. Que la plume est impuissante ! que je voudrais raconter toutes les bêtises que nous avons faites, ce soir, ma tante elle-même en riait comme-une folle, quant à moi je procédais à toutes nos absurdités avec une gravité sublime, ce qui me faisait étouffer puis aller me mettre la face contre le mur et battre le parquet des pieds.
Справа із Замком що не день, то втішніша, щодня відкривається щось нове, чого ми тоді не помітили.
L’affaire du Château devient de jour en jour plus amusante, chaque jour on découvre une nouvelle chose que nous n’avons pas remarqué alors.
А надто здивування цього чоловіка: він з розпачу кричав, що не впізнав нас, казав, що ладен побити садівника, який не пускав нас зайти. О! коли я згадую той вечір у нас, де він розповідав про дивний візит, що його мав уранці, і коли я чую, як Ольга розповідає про його розгубленість та сьогоднішній сміх, я відчуваю, як «із глибин душі струмує щось таке, від чого мліється»1.
Surtout l’étonnement de l’homme, il a crié de désespoir de ne nous avoir pas reconnues, il a dit vouloir battre le jardinier qui ne nous laissait pas entrer. Oh ! quand je me rappelle le soir chez nous, où il a raconté la visite étrange qu’il eut le matin et quand j’entends Olga raconter sa consternation et son rire d’aujourd’hui je sens « du fond de l’âme couler je ne sais quoi qui fait que l’on se pâme ».
Як це дивно: переказане не смішить; хоч би як я, сказати б, фотографувала наші жести й слова — нічого. Усе виходить холодне або безглузде.
Comme c’est drôle, les choses racontées ne font pas rire, j’ai beau pour ainsi dire photographier nos gestes et paroles, et rien. C’est toujours froid ou absurde.
На щастя, я його більше не кохаю; я завжди з розпачем згадуватиму, що від № 7 до № 55 bis я його кохала. Я кохала дʼОдіффре!
Heureusement je ne l’aime plus; je me rappellerai toujours avec désespoir que depuis le n° 7 jusqu’au n 55 bis je l’ai aimé. J’ai aimé d’Audiffret !
Хто плює вгору, тому власний плювок і падає на обличчя.
Celui qui crache en l’air reçoit ce qu’il a craché sur la figure.
О велика й піднесена істино!
0 grande et sublime vérité !
Чому ж істину зображують зовсім голою і на дні криниці2.
Pourquoi représente-t-on la vérité toute nue et au fond d’un puits.
Бо істина завжди прихована, а йдучи її шукати, ризикуєш утопитися або принаймні страшенно захрипнути. Істина зовсім гола, бо голизни не дозволяють, бо її соромляться, бо люди женуть її улюлюканням. Зрештою, бо істина потребує покрову, як і голизна, і тому, що вона, проста, як є, ображає порядних людей.
Parce que la vérité est toujours cachée et qu’en l’allant chercher on risque de se noyer ou tout au moins de s’enrouer horriblement. La vérité est toute nue parce que la nudité n’est pas admise, parce qu’on en est honteux et parce que les hommes les poursuivent de huées. Enfin, parce que la vérité demande une couverture comme la nudité et que, toute simple, elle choque les gens de bien.
Я зрозуміла це краще, та не вмію писати так, як розумію. Це як у страшному сні: хочеш кричати — і не можеш!
J’avais mieux compris mais je ne sais pas écrire comme je comprends. C’est comme dans un cauchemar, on veut crier et on ne peut pas !
Примітки
Марі цитує (приблизно) рядок, який звучить як уривок із класичної французької драматургії: «з глибин душі струмує щось таке, від чого мліється» — образ нестримного, солодкого зворушення. ↩
Натяк на давній філософський образ (приписуваний Демокрітові): Істину зображували як оголену жінку на дні криниці — недосяжну, приховану від людей. ↩