❦
Субота, 25 вересня 1875
Samedi 25 septembre 1875
Сьогодні їде мій ворог. Погода жахлива, ні сонця, лютий вітер, оскаженіле море! За такої погоди я завжди в кепському гуморі й почуваюся нещасною. Що ж до відʼїзду, то я майже про нього не шкодую; поки він тут, він надто мене дратує; понад усе я боюся, щоб він не кинув нас напризволяще. Хай би мене кинув напризволяще — це ще не біда, але кинути напризволяще нас було б страхіттям. Знов та сама давня пісня, що в усіх, — одне слово, той розрив моєї душі в Ніцці!
C’est aujourd’hui que part mon ennemi. Il fait un temps atroce, pas de soleil, un vent furieux, une mer enragée ! Je me sens toujours de mauvaise humeur et misérable par un temps pareil. Quant au départ je ne le regrette presque pas; en restant il me fâche trop, ce que je crains par-dessus tout, c’est qu’il ne nous plante-là. Qu’il me plante-là, ce n’est pas un malheur, mais nous planter-là, serait affreux. La vieille chanson de tout le monde, enfin, le déchirement de mon âme à Nice !
(Сукня з темно-синього сукна, чорний капелюх, одне слово, як того дня, коли мені було так добре в Шланґенбаді) тітка не йшла, тож я взяла Фредеріка й вийшла на Прогулянку, де ті кілька перехожих повитріщали очі, побачивши мене в темних барвах, — мене, білу даму. Тітка бере мене в екіпаж, Фріц теж застрибує. Ми обоє були дуже гарні, мій пес і я.
(Robe drap bleu très foncé, chapeau noir, en un mot comme l’autre jour où je me suis trouvée si bien à Schlangenbad) ma tante ne venait pas, je pris Frédéric et sortis à la Promenade, où les quelques passants ont ouvert de grands yeux en me voyant en de sombres couleurs, moi la dame blanche. Ma tante me prend en voiture, Fritz monte aussi. Nous étions très beaux tous les deux, mon chien et moi.
Джирофла не поїхав!
Girofla n’est pas parti !
Зрештою, хай йому чорт, поки це була справа між юнаком та дівчиною, я могла гніватися, але тепер, коли це стає давньою піснею Ніцци, — хай йому чорт!
Après tout que le diable l’emporte, tant que c’était affaire de jeune garçon et jeune fille je pouvais me fâcher, mais à présent que cela devient la vieille chanson de Nice, que le diable l’emporte !
Чи маю я рацію? Через те, що ми не бачили його три дні, найчорніші здогади товпляться мені в голові!
Ai-je raison ? Parce que nous ne l’avons pas vu pendant trois jours, les plus noires suppositions se pressent dans ma tête !
Та що вдієш, мені так страшно, у Ніцці ми були такі нещасні!
Que voulez-vous, j’ai si peur, à Nice nous avons été si malheureux !
А потім — клятий чоловік, бентежник усіх моїх утіх, лиховісний спогад. Одне слово, цей жахливий Жерікке! Думка про те, що всі думатимуть так само, як він, доводить мене до сказу! А потім приходить, мов Божа кара, моя блідість.
Et puis, homme maudit, trouble de tout mes plaisirs, souvenir malfaisant. Cet affreux Gericke enfin ! L’idée que tout le monde pensera comme lui m’enrage ! Et après vient, comme une punition de Dieu, ma pâleur.
О, навіщо ці болісні думки!
Oh pourquoi ces tourmentantes pensées !
Боже мій, адже ж тут не буде, як тоді! Боже мій, пощади мене, забери в мене ці жахливі думки!
Mon Dieu, n’est-ce pas qu’ici ce ne sera pas comme alors ! Mon Dieu épargnez-moi, ôtez-moi ces horribles pensées !
Ах! кляте створіння, до нього я була довірлива й спокійна, він мені все зіпсував, цей чоловік із блідим лицем, із вічно опущеними очима! Він мені ніколи не подобався, а вигадали, нібито я в нього закохана! Навіщо мати сказала мені свій здогад, треба було тримати його при собі. Це мов отрута, мов огидна змія, що пролазить усюди, між найгарніші квіти, у кожну зборку моїх думок!
Ah ! créature maudite, avant lui j’étais confiante et tranquille, il m’a tout gâté cet homme au teint pâle, aux yeux toujours baissés ! Il ne m’a jamais plu, et on a inventé que j’en étais amoureuse ! Pourquoi ma mère m’a-t-elle dit sa supposition, il fallait la garder pour elle. C’est comme un poison, un serpent dégoûtant qui se glisse partout, entre les fleurs les plus belles, dans chaque pli de mes pensées !
У мене лише два настільки сильні спогади.
Je n’ai que deux souvenirs tellement forts.
Один весь білий, весь чистий, осяйний, граційний, чарівний, другий — брудний, чорний і лиховісний. Герцог і цей жахливий чоловік, чийого імені я не хочу писати поряд з герцогом.
L’un tout blanc, tout propre, éclatant, gracieux, adorable, l’autre sale et noir et malfaisant. Le duc et cet homme affreux dont je ne veux pas écrire le nom à côté du duc.
Сам собою він не був жахливий, а через усі ці здогади, через мою блідість, що її йому приписали!
Il n’était pas affreux par lui-même, mais pour toutes ces suppositions pour ma pâleur qu’on lui a attribuée !
О! це жахливо, жахливо, жахливо! Тож я ніколи не забуду цієї відрази, і щоразу, як я буду весела, огидний голос казатиме мені глузливо: Стережися, може вийти, як із Жерікке1.
Oh ! c’est affreux, affreux, affreux ! Je n’oublierai donc jamais cette détestation et, à chaque fois que je serai gaie, une voix dégoûtante me dira avec un accent moqueur: Prends garde, ce pourra être comme avec Gericke ^1^
Боже мій, якби ж це була хоч правда, але ж ти знаєш, що ні; мій щоденник тут на те, щоб голосно повстати проти цього брудного наклепу.
Mon Dieu si c’était vrai au moins, mais vous savez que non, mon journal est là pour protester hautement contre cette salissante calomnie.
Ах! якби ж я могла забути, що така людина взагалі існувала!
Ah ! si je pouvais oublier qu’un homme pareil a existé !
мама сказала мені, що він гадав, ніби я шаленію за ним, і не хотів заохочувати цієї пристрасті. Вона додала ще, що люди приписували мою хворобу цій пристрасті.]
maman m’a dit qu’il me croyait folle de lui et ne voulait pas encourager cette passion. Elle a ajouté aussi que le public attribuait ma maladie à cette passion.]
Облишмо наразі ці страхіття.
Laissons-là ces horreurs pour le moment.
Я йду до театрального перукаря, щоб узяти напрокат бороду й перуку старого діда. Усе вбрання вже в мене. Завтра побачимо, що з цього вийде.
Je vais chez le coiffeur des théâtres pour louer une barbe et une perruque de vieillard. Tout l’habillement est déjà chez moi. Demain on verra ce que c’est.
Грації запрошують мене сьогодні ввечері до театру, я приймаю запрошення віршами, але не хотіла витрачати на це більше часу, ніж на звичайну відповідь.
Les Grâces m’invitent ce soir au théâtre, j’accepte l’invitation en vers, mais je ne voulais pas y mettre plus de temps qu’à une réponse ordinaire.
Прогулюючись, ми заходимо до них, я весела й смішу всіх.
En nous promenant, nous entrons chez elles, je suis gaie et je fais rire tout le monde.
— Он проходить Одіффре, — каже Ольга.
— Voilà Audiffret qui passe, dit Olga.
І я бачу, як він проходить; саме цієї миті я добре відчула різницю, неможливість порівняння. Я навіть не зашарілася, відчула трохи досади, трохи страху — і ото й усе.
Et je le vois passer, c’est à ce moment que j’ai bien apprécié la différence, l’impossibilité de comparaison. Je n’ai même pas rougi, j’ai senti un peu de dépit, de crainte, et c’est tout.
Грації дуже милі, усі в рожевому, я ж біла, в ампірі, як завжди. Сьогодні я собі подобаюся. Ніна й тітка позаду. В антрактах за кавалерів — Біховець і Париз, о горе2!
Les Grâces sont très gentilles tout en rose, moi blanche Empire comme de coutume. Je me plais ce soir. Nina et ma tante derrière. Dans les entractes, en fait de cavaliers, Bihovetz et Pâris, ô miseria !
У залі немає нічого путнього.
Il n’y a rien de bien dans la salle.
— Бачиш, Євфрозіно, — кажу я, — я обгортаю собі шию цією великою вуаллю, бо нікого немає; якщо хтось прийде, я її скину.
— Vois-tu Euphrosine, dis-je, je m’enveloppe le cou de ce grand voile parce qu’il n’y a personne, si quelqu’un vient je l’ôterai.
І приходить Фіулулу, але я не скидаю вуалі, я лише трохи більше відкриваю шию — ото й усе. Цей тюль, такий тонкий, чудово відтінює мою шкіру, і, задля більшого кокетства, я тримала руку наче втоплену в тому тюлі; вуаль спадає аж до пояса, утворюючи великий вузол, мов снігова куля, рука моя негарна, але тонка й дуже біла.
Et Fiouloulou vient mais je me découvre pas, je me dégage un peu plus le cou, voilà tout. Ce tulle si fin fait admirablement ressortir mon teint et, pour plus grande coquetterie, je tenais ma main comme noyée dans ce tulle, le voile descend jusqu’à la ceinture en formant un gros nœud, comme une boule de neige, ma main pas belle mais fine et très blanche.
Я рада бачити Ґалулу, він, певно, щойно від того другого. Так і є, він його залишає.
Je suis contente de voir Galula, il vient sans doute de chez l’autre. En effet il le quitte.
— То він не поїхав, — кажу я.
— Il n’est donc pas parti, dis-je.
— Ні, Боже мій, панно, часто кажеш собі: ось я зберуся їхати — і лишаєшся. А потім, він же, ви ж знаєте!..
— Non, mon Dieu Mademoiselle, souvent on se dit: Tiens je vais partir et on reste. Et puis, lui, vous savez ! ..
Щоб вийти, я надіваю цю чарівну вуаль на голову, годі й уявити, якої грації вона надає моєму обличчю. І все це намарно.
Pour sortir je mets ce voile adorable sur la tête, on ne peut se donner une idée de la grâce qu’il donne à ma figure. Et tout cela en vain.
Ну що ж!
Enfin !
— Він робить це навмисне, — каже мені тітка, коли ми вже вдома. — Він залицяється, а потім кидає напризволяще.
- Il le fait exprès, me dit ma tante lorsque nous sommes déjà chez nous. Il fait la cour et puis plante là.
— Ну то й що, тітонько, ну й кинув мене напризволяще! Та що тут вдієш, це порочний хлопець, я ж вам так і казала.
— Eh bien quoi, ma tante, et il m’a plantée là ! Que voulez-vous qu’on y fasse, c’est un garçon vicieux, je vous l’ai bien dit.
— Бідолашна тітонько, — додала я, — ви через це аж зовсім розклеїлися!
— Pauvre tante, ajoutai-je, vous en êtes toute décollée !
Я зовсім не розклеїлася, але поведінка всіх цих людей здається мені дивною. Спершу вони приходили часто, майже щодня, їх бачили скрізь, а тепер… Це дивно, ото й усе, і я їх не розумію.
Je ne suis pas du tout décollée mais je trouve étrange la conduite de tous ces gens. Dans le commencement ils venaient souvent, presque tous les jours, on les voyait partout et à présent... C’est étrange, voilà tout, et je ne les comprends pas.
— Що вдієш, пані, це давня пісня Ніцци. Повірте мені, нам тут добра не буде. Вони чинять, як чинили й інші. Ми тут нещасні.
— Que voulez-vous Madame, c’est la vieille chanson de Nice. Croyez-moi il n’y fait pas bon pour nous. Ils font comme ont fait les autres. Nous sommes malheureux ici.
— І Саетоне, і всі інші, я їх не розумію. Вони, запевняю вас, таки дуже дивні.
— Et Saëtone et tout le monde, je ne les comprends pas. Ils sont bien étranges je vous assure.
— Атож, ви маєте рацію. Поки це була особиста справа, то було пусте, але відколи це стало давньою піснею Ніцци, це гидко; я засмучена й уже не гніваюся.
— Eh oui, vous avez raison. Tant que c’était affaire personnelle ce n’était rien, mais depuis que c’est devenu la vieille chanson de Nice, c’est dégoûtant, je suis chagrinée et je ne me fâche plus.
Примітка упорядників
[ОСТАННЯ НЕНУМЕРОВАНА СТОРІНКА: Девʼять рядків викреслено]
[DERNIERE PAGE NON NUMEROTEE: Neuf lignes cancellées]
Примітки
У рукописі тут позначка виноски (^1^), текст якої в оригіналі відсутній. ↩
В оригіналі італійською: «ô miseria»; жартівливий вигук Марі про вбогий вибір кавалерів. ↩