Середа, 18 серпня 1875

Мало хто бачив мене в найвигіднішому світлі — я мала дурість так чепуритися. Та мене ще побачать, час є, хвала Богу. Я лише починаю ставати тією, якою буду у двадцять. Відтоді всі, хто мене знатиме, скажуть, що я кажу правду.
На вулиці я програю.
Написавши це, я почуваюся набагато гірше й починаю нудьгувати. Усоте передивляюся свої світлини, потім випиваю три чашки молока, потім знову дивлюся на світлини, потім зітхаю, потім обходжу кімнату, потім сідаю в крісло й більше не рухаюся, знеможена неробством і втомою від невпинного відпочинку.
Ми одержуємо листа від тітки. «Перекажіть Марі, що Джирофла приїздив до Ніцци, продав маєток і знову поїхав».
А мені яке до того діло? Я непевно чекала його сюди ще до листа, чекаю й Саетоне, чекаю будь-кого, я мов Агар у пустелі. Я чекаю й прагну живої душі.
Під час вечері до нас приходить повечеряти військовий аташе в Берліні, якого ми звемо просто «аташе». Він приходить із якоюсь панею та паном, пані стара й кульгава. Мені його пропонують для розваги, та він негарний і, головне, не звертає на мене жодної уваги.
Ах, як же я нудьгую!