Середа, 11 серпня 1875

Я бачила Джою — я більше не хочу їхати.
Щось вабить мене до неї. Я її люблю і я їй заздрю.
Сукні не готові, ми лишаємось, я відсилаю Кефе наперед. Я не виходжу, нікого не бачу, але рада лишитися ще на день там, де є Джоя.
Я приміряла сукню у Ворта, і панна тішилася, розповідаючи мені про багатства Ворта. І пропонує мені відвідати Сюрен — як колись казали «Во» про пана Фуке, так кажуть «Сюрен» про пана Ворта. Будинки на вулиці Міру коштують чотири мільйони! У Сюрені не те що гарно — там ідеально, гарніше за все, що можна побачити. Дивовижі й незрівнянні багатства, чудовий парк. Вона стільки мені про це наговорила, що мені спадає на думку самій податися в кравчині. Ці фати багатіють і чепуряться краще за нас, які їх і збагачуємо.
Усі ці балачки крутять мені голову.
Чому це у Ворта, а не в мене? Бідолашна я: не маючи змоги бувати в першому товаристві, ходжу по перших крамарях. Та варто побачити, як я з ними тримаюся — наче королева. Це по-своєму гарно й приємно лоскоче самолюбство — бувати в цих князів моди.
Лафер'єр відійшла від справ і купила собі замок, але дім ведуть далі англійці, і Кароліна лишилася — а це головне.
Було страшенно спекотно, і до третьої години я виходила в сукні з сірого батисту, із обличчям, оповитим вуаллю з білого тюлю, за яку Дусе злупив із мене сто франків. Щоправда, ця вуаль — божественна.
Серйозніші за мене жінки дають себе захопити балачкам про вбрання. Убрання — це половина жінки, це лак і рама картини. Треба бути або зовсім голою, або вбраною.
Я не люблю надмірних оздоб, можна бути добре вбраною й у простій білій сукні, навіть у самій сорочці.
Зрештою, я сама себе розумію, і елегантні люди мене розуміють, а на любителів фру-фру мені начхати — і не мало.
Б'юся об заклад, що всі, хто це читатиме, вважають себе елегантними людьми! Такі вже люди.
Я хотіла нишком сходити до ворожки в Мабіль; Маченька позичила б мені свою сукню й чорну вуаль — її можуть упізнати, а мені треба ховатися. Стьопа пішов розвідати, чи можна бачити її щовечора. Та ба — лише в понеділок і п'ятницю. Мені прикро, бо кажуть, що Жоржеві вона зробила дивовижне віщування; я почуваюся весело, наспівую «Ma belle Girofla», граю «God save the Queen».
Я щаслива невідь-чому, певно, від того, що бачила мою красуню, мою любу, мою чарівну Джою. Учора вона була справді велична. Її екіпаж був найвищий і найгарніший, і в ньому вона видавалася пишною.
Одне слово, вона була схожа на герцога. Її манера, її постава, її вираз — усе від нього. І як це їй личить, і яка ж вона гарна.
Щоб таке захоплення не видавалося надмірним, скажімо про неї трохи лихого, тобто правду. Вона фарбується і в неї замала грудь.
Я прискіплива до тіла, бо сама зроблена досконало, за античним мармуром.
Окрім цих двох вад, вона досконала.
Я не вірю в те, що кажу. Хай її роздягнуть — і побачать вади. Та ні, я в це вірю, бо я зроблена так, як ніхто.
Треба бути поблажливою… Вона зроблена не так, як я, але зроблена гарно. Передусім в екіпажі вона має вигляд водночас пишний і простий. Учора вона скидалася на богиню на колісниці.
Заждіть трохи — і ви побачите мене ще гарнішою й краще спорядженою; мені бракуватиме тієї безсоромності, що в неї в очах, і того відбитку куртизанки, який у неї майже величний, зате я матиму щось інше, що буде не гірше.
Я купила єгипетські таро. І розкладаю їх вечорами. Вони кажуть мені бридкі речі. Руїна, ганьба, прокляття, смерть близької людини, обмови — але я переможу. Є одна-дві добрі карти. Та загалом усе сумне й бридке. Зруйновані задуми, розвіяні надії.
Я готова до всього, звіряючись на Бога. Можливо, Він змилується наді мною й позбавить мене страждань.
Утім, карти — це вигадка диявола. Треба ж молитися Богові, не чинити зла і сподіватися.
А проте я геть розбита цими сумними… віщуваннями. Ніколи ще я не була така невпевнена, ніколи не мала стільки страху. Мені здається, що я наближаюся до великої доби, яка вирішить багато чого.
Мені страшно. Боже мій, я завжди вертаюся до Тебе. Лише Ти істинний, вічний і добрий.
Я звіряюся на Тебе й благаю захистити мене.

Примітки

Натяк на Ніколя Фуке (1615–1680), суперінтенданта фінансів Людовіка XIV, чий розкішний замок Во-ле-Віконт перевершував королівські; «показати Во» стало символом надмірного багатства простолюдина.
«Ma belle Girofla» — пісня з оперети Шарля Лекока «Жирофле-Жирофла» (1874); звідси й прізвисько «Джирофла» для Одіффре.
«God save the Queen» — в оригіналі англійською: британський гімн «Боже, бережи Королеву».