П'ятниця, 6 серпня 1875

Повертаюся з Опери. Давали «Жидівку». Ми сиділи в темній і тісній ложі-бенуарі. Мене побачили лише у фойє. Я була зачесана й вбрана так, як люблю, і була собою задоволена.
— «Тут і справді рідко бачиш сукні від Ворта, тож на вас аж витріщаються», — каже мені Смирнов, який ішов із Маченькою позаду мене й Стьопи.
Та дивилися ж не на сукню. На мені проста сукня з білого тафтá, геть гладенька, пошита Кароліною. На мені прозорі панчохи й черевички з жовтої шкіри з пряжками. Це було так гарно, що Стьопа спитав мене, чи знайдеться якийсь Бекінгем, щоб потиснути мені ніжку, як Анні Австрійській.
Я виглядала д'Одіффре.
Театр великий, без бінокля нікого не розгледіти, а позаяк я нікого не бачила й мене ніхто не бачив, я нудилася до смерті.
Що ж до співу, то на нього я майже не звертала уваги.
Я мала позувати у Валері, але було надто темно. Я нуджуся так, що це аж неприродно, і гадаю, що серце моє хворе.
Я дійшла до того, що жадаю Ніцци. Тут я почуваюся надто дрібною. Там я не нудилася. Але й там я дрібна і навіть нещасніша, ніж тут. Там я завжди принижена й самотня, а тут я загублена в юрбі, ніхто на мене не дивиться (хоча в це останнє я й слова не вірю).
Я роздягаюся, милуючись своєю шкірою та золотими кучерями, і кажу собі: хто ж тоді гідний любові, якщо мною нехтують?
Я нікого не зношу: Стьопа, його дружина, Смирнов — усі діють мені на нерви. Я нещасна. Мені потрібне якесь заняття; доки його не матиму, я думатиму про свою поразку й мучитимуся.
[Навскоси: Яка поразка? Уся ця поразка вигадана. Та чого ж я хотіла?]
Ах! якби завтра була гарна погода, я б поїхала в ліс, та ні — небо змовляється проти мене й мене кривдить!
Хочу, щоб усі знали: я жадаю гарної погоди, щоб побачити це чудовисько-ніццця. О! яка ж я боягузка.
Бувають хвилини, коли я ніжно думаю про цього чоловіка й тихенько підступаю до слів: я його кохаю, — але, дійшовши до цих трьох слів, я відступаю й бачу, що не кохаю його, тож і сама не знаю, що думаю, чого хочу, що зі мною.
Тутешній світ діє мені на нерви. Я скаженію від того, що не належу до нього.
Я бачу всіх цих людей, усіх цих титулованих і багатих жінок, усіх цих елегантних чоловіків. У моїх вухах лунають гучні імена, а очі засліплюють [Викреслено: герби] родові герби й блискучі лівреї.
Боже мій, навіщо Ти дав мені лише розуміння й жагу!!
Боже мій, змилуйся над моєю душею, що роздирається на шматки.
Боже мій, прости мою безумну честолюбність!

Примітки

Натяк на роман Александра Дюма «Три мушкетери»: герцог Бекінгем був закоханий у французьку королеву Анну Австрійську.