❦
Четвер, 5 серпня 1875
Jeudi 5 août 1875
Удома втовкмачили собі, що Одіффре в мене закоханий; я лютую — тепер усі дивитимуться на мене як на покинуту.
A la maison on s’est fait l’idée qu’Audiffret est amoureux de moi, je suis furieuse, ils vont tous me regarder comme une délaissée.
Вони вважають мене вищою істотою, завойовницею на кшталт Александра Великого. Якого ж біса вони так гадають — мені здається, що досі ніщо цієї думки не виправдовує.
Ils me pensent une créature supérieure, une conquérante dans le genre d’Alexandre le Grand. Pourquoi diable le pensent-ils, il me semble que jusqu’à présent rien ne justifie cette idée.
Нас ніде не шанують — то й що дивного, що не шанують і мене. Я нічого не можу домогтися — хіба що обличчям. А це жалюгідно. Обличчя має давати надмірне, а не необхідне. Тож хай добре зрозуміють: я розбита не тому, що кохаю Одіффера, а тому, що мені здається, ніби він відвертається, як відвернулися стільки інших.
Nous ne sommes considérés nulle part, quoi d’étonnant que je ne le sois pas moi. Je ne puis rien que par ma figure. Or c’est pitoyable. La figure doit pourvoir au superflu et non au nécessaire. Or qu’on comprenne bien que ce n’est pas parce que j’aime Audiffer que je suis décollée, mais parce qu’il me semble qu’il se détourne comme se sont détournés tant d’autres.
А ця думка завдає мені такого болю, що я не годна дати про нього навіть уявлення.
Or cette pensée me fait tant de mal que je n’en puis donner même une idée.
По-перше, мене це ранить, а по-друге — псуються мої любовні розрахунки. По-третє, псуються мої прогулянкові плани. Гуркіт екіпажів, метушня1 вулиць діють мені на нерви. Єдина моя втіха — їхати в ліс. Холодно, вогко, дощить… Усі ці прикрощі, зведені докупи, наганяють на мене найпохмуріший настрій, який тільки можна уявити. Інші від цього не страждають, навпаки, я любʼязна й сміюся, але сама для себе я нестерпна, я нуджуся, нуджуся, нуджуся, сто тисяч разів нуджуся.
Je suis blessée par cela premièrement et, deuxièmement je suis contrariée dans mes combinaisons amoureuses. Troisièmement je suis contrariée dans mes combinaisons de promenade. Le bruit des voitures, le bustle des rues m’énervent. Je n’ai de plaisir que aller au Bois. Il fait froid, humide, il pleut... Toutes ces contrariétés mises ensemble me rendent de l’humeur la plus maussade imaginable. Les autres n’en souffrent pas, au contraire je suis aimable et je ris, mais pour moi-même je suis affreuse, je m’ennuie, je m’ennuie, je m’ennuie, cent mille fois je m’ennuie.
Хай там як, а на дні всього я знаходжу вічного Джирофлу! Я не прощаю собі, що думаю про нього, коли він про мене не думає.
Tant il y a qu’au fond de tout je trouve l’éternel Girofla ! Je ne me pardonne pas de penser à lui quand lui ne pense pas à moi.
Лише той зрозумів би мою досаду, хто зміг би зміряти мою гордість.
Celui seul comprendrait mon dépit qui pourrait mesurer ma fierté.
Я дуже легко прощаю собі обожнювання герцога, бо вважаю його з усіх поглядів гідним мене. Але я не прощаю собі мого потягу до цього чоловіка. Щоб розібратися, я спробувала сказати йому подумки: я вас кохаю, або ж: ах! як я його кохаю. І в мене не виходить. Мені прикро думати, що дехто, можливо, гадатиме, ніби я кохала цього чоловіка й не хотіла в цьому зізнатися. Так і кортить у це повірити — бо я так неймовірно ним переймаюся.
Je me pardonne très facilement l’adoration pour le duc car je le trouve digne, sous tous les rapports, de moi. Mais je ne me pardonne pas mon penchant vers cet homme. Pour me rendre compte j’ai essayé de lui dire, en imagination, je vous aime, ou bien ah ! combien je l’aime. Et cela m’est impossible. Je suis désolée de penser qu’on pensera peut-être que j’aimai l’homme et ne voulais pas l’avouer. On est tenté de croire cela, par la façon incroyable dont je m’en occupe.
Річ у тім, що він мені подобається і я була б захоплена, зачарована, якби він мене кохав; а от кохати його самій — то вже інша річ. Я для цього занадто горда. Я кажу, що обожнюю герцога, бо для мене він не такий чоловік, як інші, він — у хмарах; але я певна, що якби я його знала, якби з ним говорила, то, навіть кохаючи його, я ставила б себе настільки вище за нього самого — як жінка, лише як жінка, — що дивилася б на нього з висоти дзвіниці Нотр-Дам. Це смішно, і я дуже добре розумію, що я ніщо, але для себе, як жінка перед чоловіком, я вважаю себе богинею.
Le fait est qu’il me plaît et que je serais enchantée, charmée d’en être aimée; quand à l’aimer moi-même c’est autre chose. Je suis trop fière pour cela, je dis que j’adore le duc parce que pour moi il n’est pas un homme comme les autres, il est dans les nuages, mais je suis certaine que si je le connaissais, si je lui parlais, tout en l’aimant je m’estimerais tellement au-dessus même de lui, comme femme, rien que comme femme, que je le regarderais du haut du clocher de Notre-Dame. C’est ridicule, et je comprends très bien que je ne suis rien, mais pour moi, de femme à homme je me considère déesse.
Подають ландо, і я їду на прогулянку з Маченькою та Смирновим у ліс під огидним дощем. Я люблю прогулянки під дощем: я мовчу й подумки складаю чудову драму, де герої — я, Джирофла і третя дійова особа. Я вибудувала собі такі мрії про велич, що аж страшно. Якщо я не здійсню цих мрій, я буду нещасна.
Le landau vient et je vais me promener avec Machenka et Smirnoff au Bois par une pluie exécrable. J’aime me promener quand il pleut, je ne parle pas et compose en silence un drame superbe, ayant pour héros moi, Girofla et un troisième personnage. Je me suis fait de telles idées de grandeur que c’est effrayant. Si je ne réalise pas ces rêves je serai malheureuse.
Я доволі бліда, і я тремчу від страху захворіти, як торішнього літа. Сподіваюся, Бог змилується наді мною.
Je suis assez pâle et la crainte d’une maladie comme l’été dernier me fait trembler. J’espère que Dieu aura pitié de moi.
Лаферʼєр шиє мені сукню в стилі Першої імперії. У ній я й знімуся на портрет у Валері. Цей стиль мені дивовижно личить.
Laferrière me fait une robe genre du Premier Empire. Je ferai ainsi mon portrait chez Walery. Ce genre me va admirablement.
Яка нудьга їхати в Шланґенбад! Усе мені видається нудним, я бачу все в сірому, крізь дощ і туман. Я — жінка сонця, я перестаю жити, коли воно мене не гріє. Мені вистачило дурості його ненавидіти — я помилялася, саме воно дає мені життя. Коли сонце не світить, я ладна лягти на землю й лишатися отак заклякла, нічого не бажаючи; усе мені здається бридким, усе сумним, і сама я собі здаюся бридкою, дурною, темною.
Quel ennui d’aller à Schlangenbad ! Tout me semble ennuyeux, je vois tout en gris, à travers la pluie et le brouillard. Je suis une femme de soleil, je ne vis plus quand il ne me chauffe pas. J’ai eu la bêtise de le détester, je me trompais, c’est lui qui me fait vivre. Quand le soleil ne brille pas je suis prête à me coucher par terre et à rester ainsi engourdie sans rien désirer, je trouve tout laid, tout triste, je me trouve laide, bête, ignorante.
Дусе шиє мені найвишуканішу білизну. Як я люблю гарні речі — ніхто не любить і не розуміє їх так, як я. Піду почитаю. На добраніч.
Doucet me fait du linge de la dernière élégance. Que j’aime les jolies choses, personne ne les aime et ne les comprend comme moi. Je vais lire. Bonsoir.
Примітки
В оригіналі англійською: «bustle». ↩