Середа, 4 серпня 1875

Іде дощ, мені сумно й тривожно. Адам у Росії, і він іще завдасть нам клопоту!
Боже мій, будь добрий до мене. Досі Ти мене захищав і беріг. Захищай і бережи мене й надалі — в ім'я тієї віри, яку я маю в Тебе!
Сьогодні я нещасна. Знову у Ворта, Лафер'єр і Ребу, що носяться зі мною, мов з ангелом. На розі вулиці Міру — Одіффре з тим виглядом gentleman і вельможі, що його батько десь украв.
Я в екіпажі, тож ми лише вітаємось; він вітається з доволі нахабним виглядом — чи принаймні мені так здалося.
Повертаюся заради Огюста. Він зачісує мене під Джою, що мене старить, але післязавтра він прийде з кількома новинками.
Мене ганебно обдурили, бачте. Як же гидко помилятися в таких справах!
Почуваєшся збентеженою й похмурою. Усе мені видається зухвальством і бравадою! Цей чоловік розважався в Ніцці; не маючи що робити влітку, він розважався з дівчиськом. Я не те що сприйняла це поважно, навпаки, я сприйняла все, як було, але я чекала чогось серйозного, я так цього прагнула, що була майже певна.
А тепер, коли я отямилася від омани, я гризу нігті від люті.
Я бачу, як повз проїжджають розкішні виїзди й елегантний світ, і досада моя безмежна. Цей чоловік так чепуриться тут, що вже й не дивиться на мене.
Жалюгідний ніццець у недільному вбранні!
Ні, я брешу: він зовсім не жалюгідний ніццець у недільному вбранні — ось саме це мене й вражає!
Здається, він із висоти своєї елегантності мене зневажає. І справді, він у Парижі стоїть так само добре, як і в Ніцці, а я скрізь стою погано. Про нас плещуть жахіття, кожен пес гавкає й обмовляє. Не дивно, що від нас відвертаються.
Ах! Боже мій, дай мені померти або поклади край моїй муці. Найнещасніші мають хоч якусь розраду; моя — це писати й нарікати.
Я бліда, з гарною зачіскою, базікаю про сукні, аж охрипла, а тоді, за обідом, ухопившись за перший-ліпший привід, починаю плакати.
Я оплакую наше становище, мене жахливо тривожить процес у Росії, і нарешті — цей ніццець. Усе це мене гризе. Я стала біля вікна й задумалася. Я хотіла розплутати те, що в мені діється; на мить мені здалося, що я просто закохана.
Та ні, цей чоловік мені, певна річ, подобається, але я не можу сказати собі: я його кохаю. Тут — світ, елегантність, багатство, товариство, і тут я мов на розпеченому вугіллі. У Ніцці я на мить усе забула. Я гадала, що маю щастя, та не мала жодної його крихти, що засмучує мене понад усяку міру.
Пригадавши віршоване послання Маро до Короля заради грошей, я надсилаю тітці ось це:
Послання до моєї тітки заради грошей.
Найбільша з трьох Грацій Зазнала ста напастей. Якщо, як видно з усього, Душа Ваша щедротна, До справ великих здатна, Почує мій плач незугарний, Вона полегшить мою муку. І будьте цілком певні, Що, ставши королевою, До останнього су Вам поверну. Душа моя поетична І серце моє пишне Сохнуть, мов пастель, У цьому готельчику. Щовечора, годині о шостій, Щоб себе звеселити, У цей квітучий ліс Мушу я виїжджати. А для цього мені треба Екіпаж і вбрання, Як же я зможу, на жаль, Коли порожня моя скринька. Як стану королевою, Удвічі все поверну, А поки що Надішліть мені трохи грошей!
Це негарно, зате не коштувало мені жодних зусиль.
Бідолашна тітка: якби вона мала, вона б мені дала.
Я все чекаю, що він прийде. Це безглуздо: якби він мав прийти, він би вже прийшов. Боягузка я, стою біля вікна, щоб побачити, як він проходить.
Ах! я така принижена. Маю підозру, що він із мене кепкує. Але я поводжуся з ним добре й холодно — це вже втішає.
Дожити до поважного шістнадцятилітнього віку й мати самі поразки — фе! який жах.
Зрештою, треба отямитися, чекати й жити спокійно. Я роблю собі лихо з нічого. Гадаю, що буду розважливою. Пошлю до біса всі ці дурниці.
Але ж саме життя з них і складається.
Я найняла англійку-покоївку.
Мені трохи ніяково чинити мої перші самостійні вчинки. Я розпоряджаюся грошима, купую, наймаю покоївку. Я ще несмілива, бо завжди була під крилом матері й тітки, моїх ангелів-охоронців. Та треба ж звикати.
Я, далебі, не знаю, що зі мною: мені сумно, я нещасна.
Боже мій, якщо мені загрожує якесь лихо, відверни його. Пресвята Діво Маріє, простягни наді мною свою захисну руку!

Примітки

gentleman — в оригіналі англійською.
Клеман Маро (1496–1544) — французький поет доби Відродження, відомий дотепними віршованими посланнями; одне з них він адресував королю Франциску I з проханням грошей.