Субота, 17 липня 1875

Хай розумні люди не вірять у карти й сни, та я, бувши лише простим створінням, вірю.
Хіба ж не сказали мені вони (карти) в четвер уранці, що мені буде велика прикрість через чийсь від'їзд? А за два дні до жахливого вбивства Мопса — що один старий завдасть мені великого горя?
А минулої середи мені наснилися три голі жінки, що означає образу, прикрощі.
[Примітка 1877 р.: Жодної образи не було: боячись її, я її упередила.]
Сьогоднішній сон не може правити за те, чого я хотіла, бо мені знову снився дивовижний, але дурний Еміль д'Одіффре. Не з ним я одружуся за свого життя, та ще й бачу його вві сні щоночі, отже, це не рахується. Я бігла садом, а він за мною, але в ту мить, коли я казала собі: «Нарешті він наближається!» — він раптом спинився, наче на знак зневаги.
Потім мені треба було приєднатися до Марі під деревом, я взяла її під руку, і ми знову побігли. Але він поводився зі мною більш ніж зухвало. Гарний сон.
Сьогодні зранку я бачила Сабатіні: їй наснилося, що в мене чорні очі, такі променисті, що засліплювали її, і третє, зовсім маленьке, посеред чола, але таке гарне, каже вона, що замість бути потворністю воно навдивовижу мене прикрашало.
Сон незвичайний і щасливої прикмети. Мені нудно бути без мети, і найбільша моя розвага — писати. Мені здається, що я цілі дні просиджувала б, мережачи папір.
Тітка називає мене нікчемницею за те, що я дала поїхати моєму Джирофлі, як вона каже. Наче я могла його втримати. Не можу й сказати, як високо я ціную перемогу над ним саме через її складність: Найшла коса на камінь, як кажуть у Росії.
Серед дня я відкриваю свою скриньку.
Що за шал до писання, якби ж я хоч писала добре. Мені нудно як ніколи. Жодного інтересу!
Мені немає про що думати; раніше я чекала години прогулянки або вечора, а тепер не чекаю нічого, і це сумно.
Доки я не знала цього чоловіка, я зносила його відсутність на набережній по два тижні й більше без жодного нетерпіння. Але тепер він привчив мене до себе. І нікого, ким би його замінити, жодного пристойного створіння!
Навіщо ж він попросив, щоб його відрекомендували, якщо я йому не до вподоби? І чому, відколи його відрекомендували, він не відходив від нас?
Є ж чимало домів, навіть улітку, куди можна ходити. Навіщо приходити до нас, навіщо було плекати в мені надію на безліч дурниць усілякими своїми витівками?
Я — сама Паллада, бо в усьому сумніваюся й вірю лише в останню мить. Я була б розчарована ще дужче, якби мала дурість повірити в те, що всі мені казали.
Погодьтеся, що це принизливо. «Ніколи не слід будувати планів, від цього ніякого пуття»: яка мудра людина! А от я будую плани. Хто ж їх не будує?
Я ж так гарно все собі уявила!
Я уявила собі все так, щоб не шкодувати за літом у Ніцці. Справді, це негідне створіння. Доводиться повірити, що я негарна й дурна. Як же це! не зуміти прибрати до рук бодай його!
Прибрати до рук! Легко сказати. Що ж може вдіяти дівчина. Якби я була заміжня, то інша річ. У жінки є всі засоби, у дівчини жодного. Дівчина мусить триматися спокійно й не може нічого. За найменший знак прихильності її вважають охочою вийти заміж — фе!
Дівчина може прибрати до рук лише тих, хто сам хоче віддатися, жінка ж може все [Викреслено: коли лиш во]. Я кажу про гарну жінку, про жінку з розумом. Навіть не конче бути гарною — головне мати до цього хист.
Та й справді, у шістнадцять років хотіти підкорити цілий світ. Що за вигадка! Учора було гарно й свіжо, сьогодні сильний вітер. [Примітка 23 серпня: Та й справді, що за вигадка — називати Джирофлу цілим світом!] [Один рядок закреслено: Він не дає мені малювати]
Я читаю мемуари Мадемуазель. Поки що це не захоплює. Які ж щасливі ці жінки, що жили в добу, яка їх уславила. У нашу ж добу за все жбурляють камінням.
Таки доведеться вийти заміж і, як Агіс, учинити переворот та повернути давні звичаї.
Росіянин, певно, до наступного року таки одружиться.
А втім, я не проти отак мимоволі його уникнути.
Полишімо все на свій плин, коли вже не можемо інакше.
Я рада просидіти цілий день удома зі своїми двома Граціями, і вечір так само. Ледь одягнені, ну достоту як Грації, ми читаємо Дюма й куримо цигарки — аж ніяк не як Грації. Згадуємо вилазку до замку, ту, що піднімала свою чорну вуаль, наче для фотографування, як розповідав Джирофла. Я слухаю й мовчки пригадую все, що ми з ним говорили, його погляди й усе інше, і не можу не зізнатися собі, що моя поведінка була безглузда. Слід було взяти його на тон кокетства й жарту, а не на тон поважний і ніжний.
Слід було сміятися йому в обличчя й кокетувати засліпливо, а не чекати поважного освідчення.
Я просто дурепа. Та не все ще скінчено, я сподіваюся й надалі чинитиму інакше. Річ у тім, що я гадала, ніби він мене любить.
Та й тепер деякі погляди, що я їх перехопила, попри все наводять мене на цю думку. Так, як він на мене дивився, просто так не дивляться.
Останнього вечора, поки він спирався на фортепіано, я взяла ноти «Міньйон» і пішла до Саетоне, наспівуючи: «Завтра, кажеш ти, хто зна, де ми будемо завтра. Прийдешнє в Бога, час у Його руці».
Він втупив у мене погляд такий пронизливий, що я не можу не шукати, який особливий зміст міг критися в цих словах.
А ще ті компліменти, що він мені їх казав, завжди тихо, несміливо, наче потай від самого себе, боячись, щоб його почула навіть я.
З Ольгою зовсім інакше: він просто каже їй, що хотів би її поцілувати, і безліч речей у цьому дусі. Зі мною ж — ніколи й слова, що могло б образити найскромнішу, найсуворішу істоту, окрім хіба що про янголів поцілунок, але на це не можна було ображатися, і досить було повестися так, як повелася я.
Я дуже розчарована цим від'їздом. Якби він мене любив, то не поїхав би.
Їдуть, коли люблять, але тоді, коли є перешкоди, як у романах, або коли тебе відштовхнули й ти у відчаї. Він не зазнав ні того, ні того.
[Примітка 1877 р.: Та ні ж, його було відштовхнуто.]
Він розважався так, як я хотіла розважатися.
Я не можу спокійно вкласти собі цю думку в голову. Марі читає «Двадцять років по тому», а я лежу напівлежачи на канапі, з босими ногами, і за все вбрання маю саму лише просту білу вовняну сукню. Я скидаюся на жінку з Біблії в цьому вбранні й з босими ногами.
Я втомлена й млява, хоч і не хвора, як у Спа, борони Боже! Я рожева й свіжа, але вся ця історія мене приголомшила. Я рада-радісінька, що можу нічого не робити.
Двічі я бачила вві сні Джирофлу замість того, з ким одружуся за свого життя.
Погасивши світло, я відчиняю віконниці й кажу, дивлячись на цей місяць, що не хоче мене слухати, належні слова.

Примітки

Російське прислів'я Нашла коса на камень — «найшла коса на камінь»: коли стикаються двоє рівних і непоступливих.
Паллада (Афіна Паллада) — грецька богиня мудрості; Марі порівнює себе з розважливою богинею.
«Мемуари Мадемуазель» — спогади Анни-Марії-Луїзи Орлеанської, герцогині де Монпансьє (так звана Велика Мадемуазель, 1627–1693).
Агіс IV — спартанський цар (244–241 рр. до н. е.), що намагався провести соціальні реформи й повернути давні звичаї.
«Міньйон» — опера Амбруаза Тома (1866), надзвичайно популярна за часів Марі; тут наведено слова арії.
«Двадцять років по тому» — роман Александра Дюма-батька (1845), продовження «Трьох мушкетерів».