П'ятниця, 16 липня 1875

Я заснула розбита й прокидаюся якась дивна. Не можу збагнути, що відчуваю. Я люта, сумна, ображена.
Невже це через від'їзд цього створіння?
Ні, ось у чому річ. Я все влаштувала на свій лад. Він закохувався в мене, я приймала його лагідно й співчутливо, не доводячи його, однак, до розпачу.
Я від'їжджала до Парижа дорогою в Росію, він їхав за мною аж до Парижа, він говорив мені про своє кохання. Я давала йому говорити. Я заходила навіть так далеко, що відправляла його в Росію. Він — наче покірний пес, я — наче ласкава королева.
Бачите, до чого це призводить. Ніколи не слід будувати планів — каже той-таки Одіффре, — від цього ніякого пуття.
Він має до біса рацію, це людина з розумом.
Як же він, мабуть, тішився, бачачи вчора на музиці, як я мінюся на лиці!
Яка ж то була б утіха — прочитати ці тридцять шість сторінок! я б цього йому ніколи не подарувала.
Якби ж він їхав у справі, та ні — провідати приятеля!
Справді, тільки собаки чогось варті.
Через переселення любові все, що я містю в собі цього шкідливого флюїду, наразі зосереджене на Вікторі. Я снідаю, а він навпроти мене, поклавши свою добру велику голову на стіл. Любімо собак, любімо тільки собак. Чоловіки й коти — створіння негідні. А проте пес — істота нечиста, він дивиться на вас, коли ви їсте, пожадливими очима, він хоче, щоб його нагодували, і липне до вас, аби поживитися.
А проте я ніколи не годую своїх собак, а вони мене люблять. А Пратер, що покинув мене з ревнощів до Віктора й перекинувся до мами.
А чоловіки — хіба ж вони не просять, щоб їх годували, хіба ж вони не пожадливі, ненажерливі й корисливі в усіх значеннях, які тільки можна надати цим словам?
Мержевський був псом. Фе! який жах, я не можу думати про це без жаху.
Тітка пішла відправити таку депешу:
«Росія, Чернігівська губернія, Канатап. Етьєнові Бабаніну. Ви руйнуєте всі мої плани цим жахливим запізненням! Це нестерпно! Якби я знала, то ніколи б на вас не покладалася. Я в нестямі! Марі».
У вересні у Флоренції святкуватимуть чотиристаліття Мікеланджело. Я хочу там бути.
Мені треба їхати в Росію. Я ніколи не встигну! Ця думка вкупі з усіма моїми радощами доводить мене до сказу.
О ви, що лютуєте й сумуєте, пишіть, пишіть завжди, скаржтеся своєму паперові. Quem spem delusit, huic querela convenit.
Якби я не писала, то всохла б.
Письмо мене заспокоїло, заспокоїло, тобто трохи.
Я ледве могла їсти, tanto eró in fretta di scrivere, di lagnarmi. Anima, coraggio!
Яка ж я божевільна, що все беру до серця! Я ж витримала справу Гамільтона, витримаю й цю невдачу.
[Навскоси: Та ж нема ніякої невдачі, юна дурепо!]
Я витримала справу Гамільтона, але не забула її, і щоразу, як я про неї думаю, вона така ж нестерпна для мене, як і першого дня.
Там воно принаймні було варте того, а тут! І заради кого! Тітка бачила, як Джирофла від'їжджав із замку: я писала, а вона визирала в лорнет.
[Три чверті сторінки видалено]
Віконниці зачинені, великий замок порожній, мені сумно.
Я виходжу з тіткою, і вона каже мені, що я була різка й погано повелася з Джирофлою, що якби я захотіла, він би не поїхав. І на мить я шкодую, що не сказала йому залишитися, але одразу схаменаюся: якби я попросила його залишитися, він би став дибки, і я була б ще нещаснішою. Учора я поводилася як статуя, я була мов уві сні. Я про це шкодую. Та думка, що я була холодна, що я його образила чи відштовхнула, тішить моє серце, і якби я була цього певна, то ні про що не шкодувала б і була б дуже щаслива.
[Примітка 1877 р.: Так, якби я була цього певна!]
Заклопотатися ним було варто. Він чоловік dubiae nobilitatis, чи принаймні таку чутку про нього пустили, але багатий, незалежний, молодий, безперечно вродливий, дуже вродливий. Він дотепний, має добрі манери, а товариство жінки, яка зналася з чоловіками найвищого ґатунку, надало йому вигляду вельможі. До того ж батько має вигляд герцога: побачивши його, кожен спитає, хто він такий. Він (Джирофла) кумедний, веселий, люб'язний.
Звісно, така перемога була б утішною. Але він зухвалий, хитрий, гультяй, марнотрат.
Він ні в кого не закоханий і поводиться з жінками так, як я хочу поводитися з чоловіками. Саме це й робить його привабливим, і саме тому я багато чого віддала б, аби зігнути цю честолюбну істоту. Він примхливий і навіжений. Нові чесноти, через які я шаленію, що не зуміла прибрати його до рук.
Та думка, що я була йому неприємна, холодна, тішить мене. Принаймні він не вважатиме себе аж таким переможцем. Veni, vidi, vici.
[Навскоси: Так, ця думка мене втішає. Він, гадаю, зовсім не вважав себе переможцем.]
Та чи й справді я погано з ним повелася? Чи це правда? Ах! якби ж то так було, а надто якби це його хоч трохи зачепило! Яка б я була рада.

Примітки

1875 року минало чотириста років від народження Мікеланджело Буонарроті (1475 р.); ювілей урочисто відзначали у Флоренції.
Quem spem delusit, huic querela convenit (лат.) — «Кому надія збрехала, тому годиться нарікати» (Федр); тут уже в правильнішій формі, ніж у попередньому записі.
tanto eró in fretta di scrivere, di lagnarmi (іт.) — «так я квапилася писати, нарікати».
Anima, coraggio! (іт.) — «Душе, кріпись!» — самозаклик.
dubiae nobilitatis (лат.) — «сумнівної шляхетності».
Veni, vidi, vici (лат.) — «Прийшов, побачив, переміг» (слова Юлія Цезаря); Марі іронічно прикладає їх до любовної перемоги.