Примітка упорядників

Пʼятниця, 2 липня 1875

[Пʼять рядків закреслено]
У сьогоднішньому вечірньому «Фігаро» читаємо: Потрібні привабливі й благовиховані молоді люди, у Ніцці.
Усі їдуть до Монако, я цього терпіти не можу; я сама й не можу нікуди піти, хіба що до Ніни.
Я вдягаю свою нову сукню від Ворта, яка не в моєму стилі; ця сукня елегантна, але не така, як я люблю, — їй бракує поезії. Мало не першими словами Марі були:
— Люба моя, він же вам відкрито освідчився!
— Хто? — спитала я спокійно; я думала, що вона має на увазі Фіулулу з мого сну.
— Як це хто! Та він, Джирофла!
— Яка дурниця, моя мила, — і ми облишили цю тему.
Ніна вдягається й веде нас до Румпельмаєра. Це жінка, яку я люблю: вона не церемониться й така ж шалена, як ми.
Увечері вона розповідає нам свої любовні історії, свої чудові пригоди. Я не можу не сумніватися.
Вона ніколи не була гарна. Щоправда, для цього врода й не потрібна.
У мене нова мука.
На користь бідолашних потерпілих від повені в Тулузі та й деінде влаштовуватимуть свята, бали просто неба, збирання пожертв тощо, тощо.
Де Музе приходила в середу сказати нам, що нам хочуть запропонувати стати дамами-патронесами (вона вчора поїхала). Вона сказала, що до нас прийдуть щодо цього. Ніхто не приходить, я більше нічого про це не чую. Боже мій, невже Ти змусиш мене зазнати цього приниження — бути на цих святах чужою, попелюшкою, тоді як усі братимуть у них участь? Навіть улітку — нічого, нічого!
Це жахливо.
Їй-богу! Ніцца не дає мені нічого, крім нудьги й прикрощів. Я хочу поїхати з цього проклятого міста, яке так зле зі мною обходиться.
Цієї зими мені так хотілося продавати в сквері Массена.
Я бачила всіх цих щасливих пустунок — пустунок, і нічого більше. А я, нещасна, осторонь, у тіні, походжаю цим мерзенним садом. Що за радість від такого свята, коли ти в ньому не береш участі?
Я наперед побиваюся, бо сповнена сумнівів і непевності через звичку бачити, як усі втіхи пропливають у мене перед носом.
Справді, у ці огидні хвилини я готова вийти заміж за того росіянина. За цю подобу Одіффре, тільки російського! О ні.
Я можу сподіватися на краще.
Так, на краще; хіба ти досі можеш, дурне створіння, похвалитися, що щаслива?
Я можу сподіватися на краще!
І що дає мені таку певність! Хіба ми не в найогиднішому з усіх становищ? Нами гордують навіть у Ніцці, навіть тутешні мерзенні жінки. А чому?
Ми не зуміли одразу себе поставити, а згодом мій любий дядько Жорж нажив нам стільки добрих друзів, що я б його задушила!

Примітки

В оригіналі англійською: «and we let me drop the subject» (так у тексті, з помилкою Марі; мабуть, «and we let the subject drop» — «і ми облишили цю тему»). ↩