Четвер, 1 липня 1875

На музиці із Сапоженіковими у двох ландо. Одіффре, блідий і в соломʼяному капелюсі, тримається коло нас, а дощить, і тітка зі співчуття дає йому свою парасольку.
Каже, що знову зібрався був їхати, але, позаяк ми ще тут, він залишиться, доки залишатимемось ми, — і ще купу інших дурниць.
Саетоне йде першим і ще до дощу, тож на цей вечір до нас запрошено самого лише Джирофлу.
Я в материному жакеті, і шия та груди в мене аж дивовижно білі; при світлі вони трохи жовтіють, але вдень шкіру ледве можна відрізнити від мережива. І це не я кажу, а Марі, Ольга — словом, жінки.
Ніна й Валіцький грають у чотири руки, а я витаю.
За кілька хвилин по тому, як прийшов ніццянець, панянки зі Смирновим ідуть кричати й реготати до зеленого передпокою. Я лишаюсь у вітальні, і Одіффре зволяє присунути свого стільця до мого крісла, але говоримо ні про що.
Він вихваляє мій жакет, історію якого я розповідаю, і каже, що той мені дуже личить, що це дуже гарно, що треба намалювати мій портрет — саме лише погруддя. Ідемо пити чай, говоримо про мою подорож до Росії, і Одіффре, як завжди, каже, що я не поїду:
— Ми залишимось у Ніцці.
— Ми не поїдемо, — і все це з легкою фамільярністю, проте без зухвалості.
Кажу йому, що в нього лихе око й лихий язик, що він приносить нещастя.
Потім він пропонує піти крутити столи.
Переходимо до вітальні — сама молодь; старші лишаються за столом.
Сміємось і дуркуємо. Мене страшенно шокують манери Сапоженікових і Діни, яка від них не відстає. Я смертельно боюся, щоб мене не сплутали з цими дівчатами, що вимахують руками, розставляють ноги й репетують на повний голос.
Я вже не ревную до Ольги; навпаки, мене тішить дивитись, як вона зве його просто Емілем, а він її — просто Ольгою. Кумедні вони.
Ця дівчина править за громовідвід: Джирофла будь-що хотів торкнутись мого пальця, щоб передати флюїд і змусити стіл обертатися. Зрештою ми таки змусили його обертатися й підстрибувати на ніжках.
Потім граємо, чи, точніше кажучи, ми з Джирофлою граємо в буріме.
Він задає мені Ніцца, добридень, удаваний, любов, Ніцца, і я пишу: Коли з Ніцци ми рушаєм І говоримо «прощай», То не радість удаваєм — Тут любові не шукай.
— А ось мої, — каже вродливий ніццянець, — трохи серйозні, але…
— Дарма, давайте, — і він читає.
Торік, коли я вас зустрів у Ніцці, Хотів сказати вам «добридень» знов, Та я не звідав щастя оманного І мусив крити я нещасну любов.
Примітка упорядників
[Три рядки закреслено]
— Так, трохи серйозні, — кажу я, — але дарма, годиться.
Марі й Діна захотіли вгледіти в цих віршах цілісіньке освідчення, а я бачу в них лише випадковість. Інша надумала б собі бозна-скільки всього, а я не думаю нічого і залишаюсь спокійною, нічого не припускаючи.
Пишемо ще цілу купу дурниць. Можна було вмерти зо сміху, коли Джирофла написав і з жестами продекламував ці вірші Джирофле:
Прийшла Ольга на ве́жу і залізла у пе́жу,
Свого Еміля виглядати та «добридень» казати;
А він їй: Ви тут раз у раз
Про любов свою торочите повсякчас!
Не втямлю я цей кепський каламбур!
Я відповідаю за неї:
Та вежа — то лише барак,
Що в кожну бурю репне — крак!
Хіба ж не дурак ти, бідак,
Щоб жити в руїні отак,
«Бідного Жака» співать на свій смак
Старим, як той сивий козак.
Рими задав він.
Наостанок я задаю йому дванадцять рим — самі неможливі слова, — щоб він склав нам компліменти. Судіть самі, чи легко, чи можливо було з такими словами.
Ці панянки своєю грацією,
І усмішкою своїх гарненьких фацій Звеселя́ють мою бідну карка́цію, Аж серце моє йде в прострацію, І падаю я на свою паля́цію, Ольга вкида́ мене в профана́цію,
Вона солодка, мов патока-мела́ція,
Марі ж зовсім не дурна-бека́ція,
Від неї журба геть — еміґра́ція і т. д. і т. д.
Не переказуватиму всіх цих дурниць; під час читання кожен рядок перебивали вибухи реготу.
Іде він аж о першій.
Мені набридло бути з цими дівчатами, що так репетують; я приголомшена, мені соромно за їхні манери.
На щастя, чоловік розуміє різницю й поводиться, як годиться.
Гляньте-но! Я заримувала.

Примітки

В оригіналі італійською: «jettatore» — той, хто наводить «лихе око», приносить нещастя. ↩
«Крутити столи» — спіритичний сеанс столокручення, модна салонна забава того часу. ↩
«Флюїд» — у спіритичній термінології уявна енергія, що нібито передається через дотик і змушує стіл рухатися. ↩
Буріме (фр. bouts-rimés) — салонна гра: на задані наперед рими треба скласти вірш. ↩
У Марі слова для рим: Nice, bonjour, factice, amour, Nice. Український переклад вірша відтворює зміст і грайливий тон, але римослів відрізняється від оригінального. ↩
У французькому оригіналі гра слів на «la tour» (вежа) і «le four» (піч). В українському перекладі збережено комічну риму вежа/пежа (вигадане слово задля рими, як і в Марі). ↩
У друкованому виданні (Mon Journal, т. 5) тут виноска внизу сторінки без зазначення, чия вона, — очевидно, жартівлива приписка самої Марі: «Наступного дня після великої бурі казали, що вежа тріснула і що від володаря замку лишилася тільки жменька попелу» (фр. «Le lendemain dʼun grand orage on a dit que la tour avait craqué et que le châtelain nʼétait plus quʼun peu de cendre.»). Вежа у віршах — найімовірніше, вежа Одіффре (див. вірші в 035.0100–0101). ↩
«Крак!» — звуконаслідування тріску (фр. craque), збережено задля рими й комічного ефекту. ↩
douraque — російське «дурак» (дурень); Марі переходить на російську задля комічної рими. Збережено в перекладі. ↩
«Бідний Жак» (фр. pauvre Jacques) — популярна сентиментальна пісня кінця XVIII ст. ↩
Низка комічних рим на «-asse» (faces, carcasse, casse, paillasse, fracasse, mélasse, bécasse, chasse) — навмисне абсурдне нагромадження. В українському перекладі відтворено аналогічним нагромадженням навмисно перекручених рим на «-ація»; точні слова відрізняються від французьких. ↩
paillasse — соломʼяний матрац, убоге ложе; тут задля комічної рими передано як вигадане «паляція». ↩
bécasse — вальдшнеп; розмовне «дурепа, гуска». Передано грайливим «бекасія». ↩