❦
Четвер, 10 червня 1875
Jeudi 10 juin 1875
Мені нудно, я роздратована. А проте день добре почався, і все йшло, як завжди. Ідемо на купання, із Сапоженіковими й тіткою. Я даю Люсі свою фотографію, а вона мені свою. Учора вона ще раз попросила її в мене. Дядечко1 Саетоне любенько усміхається.
Je suis ennuyée, énervée. Cependant la journée avait bien commencé, et tout s’est passé comme d’habitude. Nous allons au bain, avec les Sapogenikoff et ma tante. Je donne à Lucie ma photographie et elle me donne la sienne. Hier elle me l’a demandée encore. Petit oncle Saëtone fait des sourires aimables.
Надходить Джирофла, сідає позаду мене й бавиться камінцями.
Girofla arrive, s’assied derrière moi et joue avec des cailloux.
Того разу за містом говорили про Лаферʼєр, і він сказав, що знає її і що вона дуже добре вбирає своїх дам.
L’autre jour à la campagne on a parlé de Laferrière et il a dit qu’il la connaît et qu’elle habille très bien.
— А Валері2 ви знаєте?
— Connaissez-vous Walery ?
— Так.
— Oui.
— Я була в цьому впевнена.
— J’en étais sûre.
— Років пʼять чи шість тому він зробив мій портрет, але дуже погано. Чому ви були впевнені, чому ви мене про це питаєте?
— Il y a cinq ou six ans il a fait mon portrait mais très mal. Pourquoi en étiez vous sûre, pourquoi me demandez vous cela ?
— Просто так, звичайне запитання.
— Pour rien, une simple question.
Дюрани зовсім поруч і, здається, ладні проковтнути кожне наше слово.
Les Durand sont tout près et ont l’air de vouloir avaler toutes nos paroles.
Люсі збирається пошити собі сукню, як у мене, ото втіха!
Lucie se va faire une robe comme la mienne, voilà un plaisir !
Ще б пак! Мене це дуже дратує.
Pardi ! cela m’ennuie beaucoup.
Ми виходимо, і чоловік із нами.
Nous sortons et l’homme avec nous.
Цей Саетоне й інші дивляться на мене й Одіффре, як на двох закоханих3, я від цього лютую. Одіффре говорить про обід на морі. Це було б весело.
Ce Saëtone et les autres me regardent, moi et Audiffret comme deux innamorati , j’en suis furieuse. Audiffret parle d’un dîner sur mer. Ce serait amusant.
Вертаємося. Діна, Марі й Ольга не обідають і залишаються на терасі, бо о сьомій усі підуть проводити вечір у Лефевра, і вони купатимуться.
Nous rentrons. Dina, Marie et Olga ne dînent pas et restent sur la terrasse, parce qu’à sept heures tout le monde va passer la soirée chez Lefèvre et elles se baigneront.
Я теж іду до нього, але на півгодини. Вертаюся сумна й пригнічена, невідомо чому.
Je vais aussi chez lui mais pour une demi-heure. Je rentre triste et abattue on ne sait pourquoi.
Аби лиш не подумали, що я закохуюся в малого. Ця думка мене дратує. Бо мене не розуміють, можуть подумати всяких дурниць. Я наче приспана, ледве можу писати. Учора я була дуже задоволена, сьогодні нуджуся. А проте ніщо не змінилося. Горе з горем4. Бувають такі дні: повіки в мене важкі. Піду почитаю Біблію, а потім спати.
Pourvu qu’on ne pense pas que je suis en train de devenir amoureuse du petit. Cette idée m’ennuie. Car on ne me comprend pas, on peut penser des bêtises. Je suis comme endormie, à peine si je puis écrire. Hier j’étais très satisfaite, aujourd’hui je m’ennuie. Et pourtant rien n’est changé. Misère des Misères. Il y a des jours comme cela, mes paupières sont lourdes. Je vais lire la Bible et puis dormir.
Примітки
В оригіналі російською; французький переклад видавця. ↩
Валері (Walery) — псевдонім графа Станіслава Юліана Остророга (1830–1890), модного фотографа-портретиста, що мав ательє в Марселі з 1864 року, а в Парижі на вулиці Лондр — з 1871-го; Марі й сама фотографувалася в нього в серпні 1873 року. ↩
В оригіналі італійською: «innamorati». ↩
«Горе з горем» — біблійний відгомін (Екклезіаст, «суєта суєт»); Маріїн драматичний вислів марноти. ↩