Вівторок, 8 червня 1875

Ми з Коліньйон і Діною хвилин десять розглядаємо в бінокль білу пляму на вежі й ніяк не можемо розібрати, що воно таке. Гадаю, то було просто простирадло — воно мало квадратну форму. Вікна замку щільно зачинені, але два вікна старого будинку, зазвичай зачинені, відчинені.
«Хто живе в цьому жовтому будинку ліворуч від замку?» — спитала його Діна вчора.
— Він мій, ніхто там не живе, але я туди іноді навідуюсь.
Ще б пак! Хлопець був там.
Та ми себе не компрометували, бо нас було троє. Близько другої біла пляма зникла.
Я негарна й утомлена.
Джирофли ніде не видно, і мені вже здається, що він більше не хоче нас знати. Знаю, що це дурниця, безглуздя, але ми тут такі нещасні, що я чекаю чого завгодно (поки пишу, я роблюся майже гарною).
По обіді Діна на терасі, я вже збираюся до неї приєднатися, коли вона повертається до кімнати. Шкода. Може, я побачила б Одіффре.
Хотіла б я знати: якби раптом мій щоденник хтось прочитав — хотіла б я знати, чи подумали б, що я думаю про герцога Гамільтона, водночас говорячи про вродливого ніццянця.
Мені снилося, що я стою на підвищенні, а стіни оббиті гарними темно-червоними тканинами, у великих складках і з китицями того ж кольору. Це означає, що я доб'юся великого багатства або великої слави. Дай Боже!
Адже, врешті, на одне літо в Ніцці така розвага, як Одіффре, мене влаштовує.
Але після цього літа я хочу вийти у світ і займатися не молодими ніццянцями, а кимось іншим, хоч би які вони були вродливі.
Боже мій, до Тебе завжди я звертаюся, почуй мою найсмиреннішу молитву, не покинь мене і прийми всі мої горді слова за приниження перед Тобою. Лише перед Тобою я упокорююся, і лише від Тебе чекаю того, що благаю мені дарувати.
Ісусе, і Ти, Пресвята Діво, моліть Бога, щоб був до мене прихильний!