Середа, 19 травня 1875

Заледве я ввійшла до своєї купальної кабіни, як чую дзвінкий голос Люсі Дюран, що питала купальників, чи ми вже прибули; тоді я відчинила двері, і вона зі своєю сестрою Левін підійшли заговорити до мене, а Люсі сказала, що моя сукня справляє диявольське враження. Папаріґопулос у Спа сказав би: приголомшливий шик.
Вони милі й передусім люб'язні. Мені бракує терпцю чекати на неї, і своїми маленькими білими босими ніжками я проходжу поміж глядачами та, розігнавшись, стрибаю з помосту. Це лячно, але приємно.
За кілька хвилин Дюрани стрибають, як я, і Люсі підпливає до мене, і ми лежимо на воді, пірнаємо й плаваємо. Тільки я мовчки, а Люсі — з вереском і криком. Народу сила-силенна, а Джирофла, наче почув, про що я думала вчора, перевдягнувся й знову має пристойний вигляд.
Перш ніж вийти з кабіни, вже зовсім готова, в купальному костюмі й з розпущеним волоссям, я стояла перед прочиненими дверима й бачила, що він дивиться на мене; тоді тихесенько я висунула вперед свою босу ногу, ніби збираючись виходити, — і, коли він не зовсім бовдур, то побачив її.
Зрештою, сьогодні він мене мало обходить: за сніданком тато говорив про Баден і про Гамільтона й сказав одну річ, від якої я спершу зашарілася, мов вишня, а потім зблідла. Нібито Гамільтон у незлагоді з дружиною й збирається розлучатися.
Звідки він бере такі новини? Я була геть приголомшена, але за кілька хвилин отямилась і навіть жартувала про дружину крамаря Казаї та про татові пригоди в Бадені, ба й про Гамільтонів.
Я почуваюся молодою, гарною, жвавою, здоровою, сильною... я хочу жити, хочу бачити світ, хочу, щоб про мене говорили, не хочу більше пліснявіти в тіні, мені шістнадцять із половиною! Боже мій, як швидко минає час — ще кілька років, і ось я вже жінка, а потім стара, стара! Ніколи, ніколи. Я не хочу старіти й залишуся молодою.
Боже мій, виведи мене з пітьми, мені потрібен блиск, потрібна слава, я можу жити лише на сонці, і бути відомою в одному місті чи навіть в одній країні — замало. Мені потрібен увесь світ. Уся ця кругла махина.
Я не якась там Дюран, ані Говард, ані Бутовська, ані Воєйкова. Я — я.
Я народилася не такою, як інші, я призначена для великих справ, і на мене чекає велика слава... Але коли, але де? Боже мій, змилуйся наді мною.