Вівторок, 18 травня 1875

Ми говорили про наші обличчя, і Коліньйон сказала, що, коли б мене не знала, сказала б про мене: «Ось гарна дівчина», — бо ви висока й ставна, — додала вона. Сказала ще, що в мене гарненький рот, білі руки, гарні брови, гарненький ніс, гарненькі вуха.
Я задоволена, бо ця особа судить прямо й точно, ніколи не перебільшує й не бреше.
Сказала вона це тому, що ми саме відверто розбирали наші обличчя й судили одна про одну.
Я добре знаю, що я висока й гарна, — тому я й ремствую.
Стільки бридкіших за мене — і вони щасливі. Та хтозна, може, мене призначено для великих справ. Я гідна їх бодай уже тим, що маю відвагу чекати на них і сподіватися...
Священники будуть задоволені того дня, коли я спекаюся своїх любих батьків! Я скрізь замовлятиму меси.
Ось що сталося сьогодні. О пʼятій я вже була вдягнена й у капелюшку (біла сукня, капелюшок «Ватто», дуже гарний) і готова йти на купання, як ми вчора домовилися. Мама повертається й каже, що Сапоженікови не йдуть; я дивуюся, а вона каже, що мадам боїться сьогоднішніх хвиль і вітру. Я відчуваю, що за цим щось криється, і одразу йду до Сапоженікових. Ніна, яка не вміє ні поводитися, ні говорити, одразу дає зрозуміти, що річ не в хвилях і не у вітрі. Я широко розплющую очі; зрештою вона дозволяє дочкам піти, і, поки ми піднімаємося, Марі каже мені таке, від чого в мені закипає вся кров: виявляється, це моя тітка нібито попросила Ніну заборонити дочкам іти, щоб і я не купалася. Це здалося мені таким огидним, що я відразу сказала — і щоб полегшити душу, і щоб захиститися, — що мене хочуть виставити непокірною дівчиною, моральною потворою, дитиною безладною, неслухняною, примхливою, свавільною, і хто ж! Моя рідна тітка. І ще й дорікати іншим за наклепи, коли сама ж їхнє джерело! Що тут скажеш, схоже, я не сьогодні-завтра когось задушу.
На цьому я йду.
І, своєю музою вдоволена, Біжу шукать на купанні франта, що мене покоха[є].
Не лише він, а й уся Ніцца там: Саетоне, Даніс, Пепіно, Сеньєти, Дюрани тощо. Діна призначила Люсі Дюран зустріч на вчора, і та сьогодні дорікнула їй за це біля Сапоженікових, бо там, зовсім поряд, є монастир, куди Дюрани часто ходять. Тоді Діна сказала їй, що сьогодні ввечері прийде неодмінно, і справді прийшла.
Правду кажучи, я йшла на це купання, як на побачення з Джирофлою. Смішно, але так воно є, що вдієш.
Він був одягнений, як найзамурзаніший ніццянець, якого тільки можна уявити. Далебі, мені кортіло попросити його не перебиратися так. А може, навпаки, саме його пристойний одяг і є перебранням?
Я купаюся, і Люсі поруч зі мною; вона, здається, добра дівчина, але її манери дають привід для пліток.
Я пірнаю, і мої гарні золоті кучері перетворюються на чорні липкі пасма. Які ж безглузді поети зі своїми золотокосими довговолосими німфами. Найгарніше волосся, коли мокре, — бридке.
Усі ці фати здригнулися так само, як слухачі Боссюе тієї миті, коли він вигукнув: «Мадам помирає, Мадам померла!» — коли я вийшла з хвиль, мов Венера, з тією лише різницею, що в купальному костюмі, — різницею, якої я вельми гірко шкодую.
Я вдягаюся дуже довго, а всі ці люди йдуть лише тоді, коли йдемо ми. Виходимо разом, а вони витріщаються, мов бевзі.
Але я, що ніколи не була легковажною, виходячи з кабінки, лишаю в ній шлейф, тож вони змогли побачити мої маленькі ніжки, від яких я в захваті.
Джирофла жахливий; якщо так і далі, я його покину.
Повертаюся додому — і що ж я дізнаюся! Тітка нічого такого не казала, мама мені в цьому божилася всіма святими.
Чорт забирай, добре було б знати, на чому стоїш, і якби я так не шаленіла від самого спогаду про герцога, то розсердилася б.
Я знайшла причину вийти заміж за Милорадовича. Бо як немає жодної причини за нього виходити, то немає й потреби.
Що ж, я вийду за нього, щоб поїхати до герцога; це трохи-таки екстравагантно, але коли вже мені потрібна причина...
Бачите, я й справді божеволію від цього чоловіка; щоразу цьому дивуюся, а потім дивуюся, що дивуюся.
Бідна королева, бідний Бекінгем, сьогодні вранці я читала про них, і це читання мене збурило, розчулило, схвилювало.
Бідна королева! Прекрасний, чудовий, незрівнянний Бекінгем!
Для мене — порівнянний із Гамільтоном.
Бо, бачите, коли англієць береться бути вродливим, мати величну поставу, бути герцогом, то він — більше ніж людина.
І він користується своєю божественністю, щоб закохувати в себе бідних дівчат, як я. Це негарно — і це мило.
Але я його розшукаю; на добре чи на лихо, я мушу побачити цього чоловіка. Повертаючись із Росії, я поїду через Баден, може, побачу його там.
Я тремчу від самої цієї думки.
навскоси
Ото вже фрази! Я анітрохи не тремтіла.
Бідна Коліньйон, ми гуляли ввечері, і вона розповідала мені про свого нареченого, який помер, і плакала. О, яка вона, мабуть, нещасна!