❦
Понеділок, 17 травня 1875
Lundi, 17 mai 1875
Бачимо, як Джирофла сідає в екіпаж біля площі Массена й здалеку рушає за нами; ми хутко-хутко вертаємось, біжимо, перетинаємо сад і вибігаємо на маленьку терасу, що прихилилася до огорожі праворуч, аби побачити, як він проїде.
Nous voyons Girofla monter en sa voiture près la place Masséna et nous suivre de loin, nous rentrons vite vite, courons, traversons le jardin et nous partons sur la petite terrasse qui s’appuie sur la grille à droite, pour le voir passer.
Дві хвилини по тому він і справді проїжджає в товаристві прекрасного Енотеаса.
Deux minutes après il passe en effet en compagnie du bel Enoteas.
Джирофла дивиться на нас, дивиться на віллу, на сад — і весь паленіє, мов панянка. Його екіпаж був уже перед Кроном, а він усе ще озирався на нас.
Girofla nous regarde, regarde la villa, le jardin, tout rougissant comme une jeune fille. Sa voiture était déjà devant Krohn et il avait toujours la tête tournée vers nous.
Люблю, коли чоловік паленіє, а цей паленіє так простодушно.
J’aime quand un homme rougit et celui-ci rougit si candidement.
При місячному світлі ми йдемо кидати камінці в море.
Au clair de lune nous allons jeter des cailloux dans la mer.
Травень у Ніцці, так оспіваний тутешніми поетами, справді чарівний — але ввечері. От, наприклад, цього вечора місяць майже вповні, море трохи неспокійне, і в його хвилях видно, як виблискують тисячі зірок чи іскор, наче у вогняному снопі феєрверку.
Le mois de mai à Nice tant chanté par les poètes d’ici, est vraiment charmant, mais le soir. Ce soir par exemple la lune est presque pleine, la mer est légèrement agitée et, dans ses vagues, on voit briller des milliers d’étoiles, ou d’étincelles, comme dans un bouquet de feu d’artifice.
Звідусіль чути співи, надто з боку моста Маньян і вулиці Франс; ці славні ніццяни вертаються з варського свята (а майже щодня в травні бувають такі свята), де танцювали й співають — як не гарно, то принаймні від щирого серця. Окрім цих галасливих панів та паній, повсюди видно мовчазні пари, що сидять на лавках чи прогулюються. Одна така була неподалік від нашої лавки: вони сиділи й тихенько розмовляли. Віктор мало не роздер пса, що саме проходив повз, завив, наче дикий звір, ми закричали, перехожі порозбігалися — а ці двоє закоханих1 не ворухнулися, не повернули голів.
On entend de tous côtés des chants, surtout du côté du pont Magnan et de la rue de France, ces braves Niçois retournent du festin du Var (tous les jours presque il y a de ces festins en mai) où ils ont dansé et chantent, sinon bien, du moins de bon cœur. Outre ces messieurs et ces dames bruyants, partout on voit les couples silencieux assis sur des bancs ou se promenant. Il y en avait un non loin de notre banc, ils étaient assis et causaient tout bas, Victor a failli dévorer un chien passant, il a hurlé comme une bête fauve, nous avons crié, les passants se sont enfuis, eh bien les deux inammorati n’ont pas bougé, n’ont pas tourné la tête.
Пишу біля відчиненого вікна і, попри дві свічки, можу милуватися місяцем, віддзеркаленим у морі, і зорями на небі. Свічки не псують — навпаки, прикрашають, бо роблять дерева й узбережжя чорнішими, місяць блідішим, море спокійнішим, а всю картину — туманнішою й ніжнішою.
J’écris devant la fenêtre ouverte et malgré mes deux bougies je puis admirer la lune reflétée dans la mer, et les étoiles du ciel. Les bougies, loin de gâter, embellissent, car elles font paraître les arbres et la côte plus noirs, la lune plus pâle, la mer plus calme et tout le tableau enfin plus vague et plus doux.
Примітки
В оригіналі італійською: «inammorati» (так у тексті; правильно innamorati). ↩