Четвер, 13 травня 1875

Я була на музиці з Коліньйон і Ольгою, а Марі й Ніна лишилися в нас, бо прийшли в спідницях і білих кофтинах; отож, я була на музиці (сукня «Ерцгерцог», капелюх «Ватто» — гарно). Щоразу, як надходив Джирофла, ми розмовляли — чи то випадково, чи навмисне, — і це дуже добре. Малий міг би подумати всяку всячину, якої немає й близько.
Його блідість і смутний вигляд мене цікавлять, я сказала це вголос; він мені симпатичний, він мені до вподоби. Не love, а like.
У нього, мабуть, якесь горе, каже Коліньйон; якщо так, мені його шкода, бо я знову повторюю: він мені дуже подобається, цей милий Джирофла, такий свіжий, такий блідий тепер.
Як майже щодня, ми обідаємо із Сапоженіковими.
Дідусь спитав, чи багато людей у Бадені та що про це кажуть Мортьє, які щоліта їздять туди зі своєю крамницею.
— Повно, — каже мама, — цього року не знаю, але торік був натовп. Герцог Гамільтон був там зі своєю дружиною.
— І людей було стільки ж, як раніше? — питає дідусь.
— Не так, як раніше, але багато. До того ж багато грали в рулетку в одного банкіра, і герцог Гамільтон програв півмільйона.
Вони ще говорили далі, але з мене було досить, ось воно, як кажуть в Оффенбахових витребеньках. Божевільна, божевільна, стократ божевільна, що казала, ніби забула! Забула! Та годі ж бо, хіба такі речі забувають! Хіба... Ох, Ventre-Saint-Gris! Чи ж я бридкіша за ту, іншу жінку? Стократ ні, я і біліша, і молодша, і свіжіша, і вродливіша, і стан у мене гнучкіший, і шкіра пружніша, і ноги менші.
Смійтеся, смійтеся! Я перелічую все, щоб дати ясніше відчути моє обурення.
Якби я була бридка, дурна, неосвічена й якби я його не кохала, це було б зрозуміло! Але...
Боже мій, за що Ти так мене покарав! Чому, поки всі балакають, сміються, я відходжу вбік і нічого не кажу? Усі йдуть у сад, танцюють, стрибають, кричать, молоді й старі, і я теж, але як! Я прощаюся з Марквич, яка завтра від'їжджає. Мені хотілося б бути самій, а я оточена людьми.
Ох, який жалюгідний у мене вигляд і якими дурними здаються мені мої сльози!
Боже мій, Боже мій, Боже мій, Ти, що можеш усе, Ти, що такий добрий, Ти, що велиш прощати, — то прости ж мене, бо ж, зрештою, я не вчинила нічого надзвичайного!
Прости мене й дай мені жити!
Великий Боже, якого я люблю і в якого вірю, Творче, божественний Творцю всього сущого. Отче мій, Боже мій, змилуйся наді мною, схили Свій погляд до мене, зволь зрозуміти моє горе, зроби так, щоб сльози, які цієї миті застять мені очі, минули й верталися лише для того, щоб бути слізьми радості та вдячності.
Ти добре знаєш, Боже мій, що від самого початку я молилася Тобі, що не мала й не маю надії ні на кого, окрім Тебе, що без Тебе мені лишається тільки смерть! Боже мій, змилуйся наді мною. Прости мені марнославство, честолюбство, надто щодо цього чоловіка, бо я кохаю його, присягаюся Тобі, і Ти це добре знаєш! Прости мене, Боже мій, бо я не знаю, чи оплакую я чоловіка, чи герцога Гамільтона.
Я честолюбна, прости мені це, увійди в мою душу, і Ти побачиш, що вона не чорна. Якщо честолюбство — тяжкий гріх, то я пропала! Так, але спрямоване в добрий бік, воно не шкодить. Чого ж я, зрештою, просила — кохати його й жити якнайчесніше у світі, ущасливити одного чоловіка... Але Ти розсудив, Боже мій, що інша зробить це краще. Хай буде воля Твоя.
Та почуй же мене, та дай же мені те, чого я прошу ось уже три роки!
Боже, Боже, будь істинним Богом, а не ідолом, якого благають намарне, дай мені слова, навій мені вислови, щоб зворушити Тебе!
Та зглянься ж, хіба вірити й молитися не досить.
Пишучи, я молюся найкраще; навколішки я проказую молитви, а тут я молюся.
Ох, та я в нестямі, мені здається, що Він мене не чує. Боже мій, Боже мій, дай мені сподіватися, дозволь мені хоча б вірити.
Почуй мене, дозволь, щоб Твоє серце зм'якло, змилуйся наді мною, прости те зле, що я вчинила, і почуй мене.
Я божевільна! Я хотіла б, щоб Бог явився мені! Ох, ось тоді я молилася б так, що, навіть будь я стократ менш гідна, Він почув би мене й вволив моє прохання.
Пресвята Діво й Сину Божий, до вас я зважуюся говорити вільніше, благайте Бога почути мене. Ти, наш Спасителю, Ти був людиною, Ти простиш мене, змилуйся наді мною, Пресвята Діво Маріє, Ти, що була жінкою!
Благайте Бога бути милосердним, благайте Його вислухати мене!
Хай не змушує мене вічно знемагати, хай порятує мене, хай буде до мене добрий!
Свята Маріє, Ти, чиє ім'я я ношу, Ти, мати Христа, Ти, моя заступнице, поглянь на мене прихильним оком, не відвертайся від мого горя, будь добра, будь лагідна, інакше Ти й не можеш, спробуй ублагати Бога!
Ох! Якщо є Бог, Христос, Діва, вони мене почули!!

Примітки

По-англійськи в оригіналі: Pas love mais like — Марі уточнює англійською: не «кохання» (love), а «прихильність» (like).
У оригіналі тут стоїть позначка виноски «¹», текст якої не зберігся.
По-французьки в оригіналі: Ventre-Saint-Gris! — улюблена лайка-божба Генріха IV; Марі зберігає її як вигук.