П'ятниця, 30 квітня

Учора з Марі й Ольгою ми ворожили; я розгорнула книгу на Blackprince і читаю: він одружується.
Справді, мені досить лише торкнутися чоловіка думкою, щоб він одружився.
Я вмираю з голоду, наш кухар уже ні на що не годиться. Я беру Леоні й вирушаю до Сапоженікових. Застаю їх усіх у саду: мама в кріслі, навпроти на волі папуга, на дивані Ніна, Юрков і Валіцький, а далі, у затінку помаранчевих дерев [Викреслено: розляглися], на килимі — Марі, Ольга й Діна за читанням, Пратер біля їхніх ніг, а Містігрі, мавпочка Ніни, скаче, бігає, бавиться й перелітає з гілки на гілку. Я відчула те ледаче повітря, яким там дихаєш: робишся млявим і ні до чого не здатним. Почуваєшся пастухом із Вергілія. Палюче сонце, від якого ховаєшся під розкішними помаранчами, обтяженими плодами, лежачи не на траві — трава надто брудна через комах, — а на килимі, кинутому на траву.
Ось вони, щасливі люди.
[На полях: W завжди означає Валіцький.]
Ніна й Валіцький сидять пліч-о-пліч і уважно читають ту саму книгу — яку ж саме? Може, Феокрита чи Вергілія? Ні, ще піднесенішу — книгу, що дарує радість і спокій душі й тілу, кухарську книгу.

Примітки

По-англійськи в оригіналі: Blackprince — прізвисько, яким Марі називає одного зі своїх залицяльників (можливо, з натяком на історичного Чорного принца Англії).