Четвер, 29 квітня

Не знаю, чи я казала, що прикрощі з Коліньйон і її від'їзд сталися через дідуся. Цей старий бевзь жадав її, і, гадаю, панна зі свого боку не відмовилася б від серця й руки, надто від руки бідолашного старого.
Якийсь час тому вона сказала при Жоржі й при Лефеврі, що вийшла б за того старого, аби водити його під руку по набережній, наче сліпого, але що за всі скарби світу не схотіла б бути його справжньою дружиною. П'яний Жорж переказав це батькові, який відтоді на всіх дметься, нічого не їсть і поводиться, як тварина.
Отож сьогодні зранку я сміючись розповіла Коліньйон про цю справу, і вона почервоніла по самі вуха. Ми говорили про дідуся — наполовину сміючись, наполовину серйозно.
Я вдала, ніби хочу зробити хитру міну й випитати її. Вона на це піддалася. А проте яка ж спритна ця жінка. Хай там як, я її дуже люблю й вірю, що й вона мене любить.
Я йду на музику, але спекотно й порожньо; Рікар востаннє обідає в нас, завтра вона їде, і наші прогулянки скінчаться.
Марі й Ольга тут; по обіді ми гуляємо в саду, потім у моїй кімнаті, де лишаємося втрьох до десятої, балакаючи про всяку всячину з-поміж заборонених речей. Одразу видно, що вони ще діти: надто Ольга смакувала слова коханець, інтрижка тощо, тощо — чистий Дюма. Вона дійшла навіть до слова «пологи».
Яке безглуздя; я слухала, заохочувала й сміялася всередині.
Коли вони пішли, я ще годину сиджу з Коліньйон, розмірковуючи про шлюб і кохання, а потім кепкуючи з Фріца.