Вівторок, 13 квітня

О! яка жахлива річ! Брюне приносить мені «Сонник», і я читаю: Бачити, як падають зорі, — смерть. — Тьху! який жах. Я вірю снам, але тлумаченням не завжди. Та й потім, смерть — смерть мені чи комусь із близьких?
Або, можливо, не заслуживши щастя, я помру. Бог, не бажаючи дати мені те, чого я хочу, із жалю посилає мені смерть.
Ні, це було б негідно.
Чотири рази я бажала бути герцогинею Гамільтонською, вві сні щоразу, коли падала зоря. Пʼятою була не зоря, а клаптик срібного паперу, який я відколупнула великим пальцем. Я також бачила небо, всіяне блискучими зорями, що, за тією ж книжкою, означає всілякі гаразди, а ще щоночі мені сняться сади, а сад означає шлюб. Як усе це узгодити?
Простісінько: я вийду заміж, буду дуже щаслива, матиму багато дітей (небо, всіяне зорями, означає багато дітей. Як, чорт забирай, я могла сказати всілякі гаразди!), а потім помру, бо так уже треба.
Як на мене, ці чотири зорі означають, що на моїх очах упадуть чотири великі статки? А пʼятий упаде через мене, і на цих пʼяти статках я зведу свій власний, адже, побачивши їх усі, я загадала бажання, а потім простягла руку й без жодного зусилля торкнулася неба. Щоправда, те небо було з картону.
Годі! Приємні сни провіщають приємне, неприємні сни — неприємне. Ось і вся правда.
Мама приїздить із Канна, і ми лишаємося в неї. З моїх снів сміються:
Так, кажу я, глузуйте, глузуйте. Я чотири рази овдовію по чотирьох славетних чоловіках, а мій пʼятий наречений помре. Я чотири рази буду герцогинею, хоч би як це вам не подобалося, і стану такою знаменитою, що вас це засліпить.
— Ну що ж, далебі, я в це вірю.
(О! яка ж я гарна сьогодні ввечері.)
О четвертій годині ми виходимо: я, Діна, Марі й Ольга.
Грає музика. Ми домовилися не дивитися на Терффідуа.
Він наче переслідував нас, від чого три мої супутниці мліли від щастя, а мене це доволі тішило.
Здається, ніби Коліньйон ніколи й не відʼїжджала.
Я так закохана в Джонстона, що говорю про нього з будь-якого приводу, і тітка сердиться. Сьогодні ввечері я перелічувала чоловіків, яких вважаю гарними, Гамільтона я не назвала, його назвала Марі:
— Ні, цей не гарний.
— Ви здуріли! — грубо каже мені тітка.

Примітки

В оригіналі італійською: «Basta!». ↩